Полон у Луганській області: де і в яких умовах росіяни утримують українських захисників
На окупованій території Луганської області Росія утримує військовополонених українців. Більшість із них — у Суходільській, Свердловській виправних колоніях, а також у Луганському слідчому ізоляторі. МІПЛ опитала кількох армійців, які повернулися з полону, аби дізнатися, що там відбувається.
Луганський слідчий ізолятор
Євген потрапив у полон у травні 2022 року в районі селища Ниркове. Розповідає, що спочатку російські військові поводилися гідно. Перші три дні його разом із іншими полоненими українцями утримували в Кадіївці (до 2016-го — Стаханов). Де саме, не знає, оскільки майже весь час провів із завʼязаними очима. З того, що встиг помітити, зробив висновок, що то були покинуті адміністративні будівлі. Між собою охорона називала це місце санаторієм.
Перший допит, каже Євген, проводили в два етапи: вдень ввічливо і під відеозапис, дозволили навіть зателефонувати і повідомити рідним про полон. Вночі ж допитували в підвалі, застосовуючи фізичне насилля та електричний струм.
Після цього полонених відвезли до поліцейського відділку в місті Первомайськ. Там вони провели ніч, а зранку конвой перевіз їх у Луганський слідчий ізолятор. Як зазначає Євген, там у дуже тісних камерах подекуди утримували по 25 людей. В одиночних камерах, які розташовані в підвалі, сидять засуджені до довічного ув’язнення, українські військові, спецпризначенці чи розвідники. Двомісні і тримісні камери на першому поверсі відвели для полонених офіцерів. У решті утримували солдатів.
“У нашій камері були антисанітарні умови, — згадує колишній військовополонений.
— Все літо нам не видавали постільної білизни. Кілька місяців не видавали туалетного паперу, за перші два місяці перебування жодного разу не водили в лазню помитися. В камерах задуха, багато клопів та інших комах. Наші скарги стосовно комах ігнорувалися. На прогулянки нас не виводили, годували погано. На сніданок давали кашу з хробаками, на вечерю — кашу з пісковим камінням.
Борщем вони називали воду ледь рожевого кольору з розвареною капустою. Вода в камері була лише технічна”.
Медичну допомогу полоненим доводилося випрошувати. У багатьох із них через нелюдські умови утримання почалися проблеми з зубами, у такому разі їх виривали без анестезії. Щодватижні в камерах проводили перевірку. Поки одні охоронці шукали заборонені речі, решта знущалася над кимось із бранців, била його, змушувала присідати, співати так званий “гімн ЛНР”.
У середині жовтня 2022 року багатьох в’язнів із Луганського СІЗО перевезли до колоній у Суходільську та Свердловську.
Свердловська колонія № 38
Євгена та ще близько ста полонених перевели у Свердловську виправну колонію № 38. Зустрічали нових бранців із кийками напоготові, однак майже нікого не били. Поселили в бараки, де кімнати розраховані на 160 людей, однак на той час вони не були вщент заповнені. У бараку були гардеробна, кімната відпочинку, де полонені могли дивитися телевізор, кабінет старшого бараку.
Свердловська колонія № 38. Фото: vitk.com.ua
На території колонії 12 бараків, три з них виділили для військовополонених. Кожен із бараків має невеликий внутрішній двір, по якому бранцям дозволяли вільно ходити.
“Якби в колонії ще давали спілкуватися з рідними чи листуватися, то я би сказав, що там дотримувались Женевської конвенції [про поводження з військовополоненими, — МІПЛ]. Там набагато краща медична допомога, ніж в Луганському СІЗО.
Одному медику з числа полонених українців дозволили в бараку організувати кабінет, створити картотеку з медичними картками полонених. Давали йому ліки, шприци, ампули”, — розповідає один із колишніх полонених.
Охорона з підозрою ставилася до тих, хто намагався займатися спортом. Виконувати будь-які фізичні вправи забороняли. Фізичне насилля до військовополонених у Свердловській виправній колонії № 38 застосовували рідко.
Суходільська колонія № 36
Інший український військовий, Ростислав, провів у полоні понад рік. Його росіяни утримували в Суходільській виправній колонії № 36. Вона розрахована на понад 1000 осіб. На її території є шість бараків по два поверхи, штрафний ізолятор, меблева фабрика, деревообробка. Влітку полоненим заборонили вдень перебувати в бараках, тож їм доводилося сидіти просто неба під розпеченим сонцем. Аби уникнути цієї муки, чимало українських військових погодилися працювати на фабриці.
Суходільська колонія № 36. Фото: скріншот з відео Portall.tv
Чоловік розповідає, що бранців не били: “Вони чекали, поки ми зламаємося або почнемо порушувати їхні вигадані правила”. Ставлення охорони до українських військових різко змінилося після смерті полоненого. Під час прийому їжі одному з них стало зле. Ростислав не знає його прізвища, але каже, що той мав уламкові поранення в районі грудної клітки. Один із них, ймовірно, дістався серця, тож військовий помер на місці.
“Коли з їдальні виносили тіло, всі полонені стали на одне коліно. Хтось вигукнув: “Герої не вмирають!” Це геть не сподобалося адміністрації колонії. До цього нас особливо не чіпали, а тоді все змінилося”, — розповідає чоловік.
Ростислав згадує, що після цього випадку походи в їдальню супроводжувалися побиттям, а на те, щоб поїсти, полоненим давали 30 секунд. Їх також змушувати вчити радянські пісні, допитували із застосуванням сили, свідчення вибивали за допомогою електричного струму.
“На допитах змушували зізнаватися в злочинах, яких ти не вчиняв. Давали підписувати якісь папери, якщо відмовлявся — катували тапіком [військово-польовий телефонний апарат, — МІПЛ], безперервно били. Якщо після цього ти не ламався, вже не чіпали. Але багато хто не витримував тортури і зізнався в тому, чого не робив”, — говорить колишній військовополонений Ростислав.
Інший експолонений, Андрій, розповідає, що одного разу після допиту на них спустили собак. Згадує також, що в колонії полонені найбільше не любили суботу, оскільки в цей день охорона перевіряла кімнати і била бранців гумовими кийками. Діставалося за будь-що, в тому числі за знайдений у кімнаті хліб.
Обидва чоловіки розповідають, що ставлення охорони до військовополонених українців залежало від настрою начальника колонії Віталія Карташова, який обожнював знущатися над полоненими.
“Думаю, що кожен, хто був у Суходільській колонії, ненавидь Карташова. Він заслуговує на найвище покарання”, — вважає Андрій. Його слова підтверджує і Ростислав.
