Рік мовчання. Хто відповідальний за збиття Іл-76 над Бєлгородом — розслідування
Рік тому, 24 січня 2024 року, в небі над Бєлгородською областю зазнав авіатрощі важкий військово-транспортний літак Іл-76. Росія заявила: Україна збила борт зі 65-ма своїми військовополоненими. Україна відповіла загально: військові цілі — законні цілі.
Медійна ініціатива за права людини рік вела власне розслідування обставин падіння літака, намагаючись з’ясувати обставини польоту і нападу на літак. За цей час ми стикнулися з неймовірними труднощами. І не тільки тому, що розслідувати злочин, який стався на ворожій території, складно, а й тому що більшість зацікавлених тривалий час воліли мовчати. Зрештою ми опитали близько чотирьох десятків свідків та експертів, залучили власні джерела в Силах оборони і відновили хронологію того дня та подальших подій. Наразі ми не називаємо імен конкретних відповідальних та досі не можемо стверджувати, що в збитому Іл-76 із бортовим номером RA-78830 перебували українські військовополонені. Ми робимо спробу зафіксувати зібрані факти.
ДНК-збіги
“Мені зателефонував слідчий. По моєму сину є збіг ДНК”, — це коротке повідомлення напередодні Нового року МІПЛ надіслала мама військовополоненого Романа.
З нею ми познайомились напередодні в Одесі. Вона, як і ми, вже рік намагається з’ясувати, що сталося 24 січня 2024 року. Все, що їй відомо — на рівні чуток і домислів, жодної офіційної інформації жінка не має.
— Коли почалося повномасштабне вторгнення, моєму сину було 23 роки. Після строкової служби він підписав контракт, служив у військово-морських силах, 24 лютого 2022 року перебував у Скадовську Херсонської області.
Вона згадує телефонний дзвінок сина, який розповів, що в перший день повномасштабного вторгнення їхня колона йшла у напрямку Миколаєва:
— Але на Антонівському мосту її розстріляли, військові розбіглися. Син телефонував і кричав: “Мамо, нас розстрілюють!” Я чула поряд із ним вибухи. Ввечері я почула його знову: просив зателефонувати командиру, повідомити, що живий.
Так Роман та ще кілька хлопців опинилися на окупованій території. Перевдяглися у цивільний одяг. Спочатку ховалися на фермі, а потім розосередилися по хатах біля Скадовська. Роман регулярно надсилав мамі голосові повідомлення.
Мама вмикає одне з них. Чутно голос зовсім молодого хлопця: “Я за Україну, я не дезертир. Така задача була на початку — скинути форму, раз пʼятдесят це пояснили. Ми — остання колона, яка виїздила з Херосона. Ми не встигли, розвернулися до лісу, де нас розбили. Я підтримую зв’язок зі своїм старшим. Зі мною строковики, вони не можуть воювати, не знають, як стріляти. Я ж підписав контракт, це моя відповідальність”.
— У ніч на Великдень із 24 на 25 квітня Роман не вийшов на зв’язок. Виявилося, що хлопців із цієї військової частини захопили в полон ще 14 квітня, хлопців з його частини затримували по одному, помістили у таборі під Скадовськом. Зрештою затримали всіх, одним із останніх — Романа, — говорить жінка.
Повезли у Нову Каховку, далі — в окупований Крим у Севастополь. За словами мами, потім відбувся обмін, але повернули лише строковиків із частини, Романа та кількох інших хлопців вивезли в Росію. Їх помістили у ВК № 9 у Борисоглєбську Воронезької області, а згодом перевели у ВК № 7 у Пакіно Володимирської області.
— Від звільнених знала, що Роман у Пакіно, у полоні. Мені цього було достатньо. Я нікого з хлопців не хотіла турбувати, запитувати більше. Також надійшло підтвердження від Міжнародного комітету Червоного Хреста, — додає мама військовополоненого.
Виправна колонія у селищі Пакіно у Володимирській області
Натомість вона регулярно їздила у Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими (КШ).
— Раз на два-три місяці я приїздила у Київ, ходила в КШ, ловила когось, нагадувала про себе, — продовжує жінка. — На 23 січня у мене був квиток на потяг. Десь о 20:00 мені зателефонували з військової частини сина і сказали: “Я вас вітаю, завтра ваш син буде в Україні”. Я відповіла, що маю їхати в Київ, мене не відмовляли, просили лише не говорити про обмін. Зранку 24 січня я пішла в КШ. Там зустріла жінку, з якою раніше спілкувалася. Та каже: “Ви так невдало приїхали, всі на обмін поїхали”. Я запитала, чи є мій там. Вона сказала, що не знає, оскільки не всіх долучають до подібної інформації. Зробила мені каву.
І десь близько 10:00, можливо, трохи пізніше, почали говорити, що збили літак Іл-76. Згодом додали, що з нашими полоненими. Говорили, що самі в це не вірять. А потім список із прізвищами викинули. Кажу, дайте глянути. Бачу прізвище свого сина. Я заціпеніла: ні сліз, нічого. Сиджу у Корштабі, все сталося на моїх очах. І вони знають більше, ніж говорять.
Восьмого листопада 2024 року в Україну повернули тіла 563 полеглих оборонців. Серед них — 62 тих, хто міг бути на борту літака Іл-76, збитого на території РФ у Бєлгородській області 24 січня 2024 року. Три тіла росіяни передали в окупований Маріуполь, стверджуючи, що там перебувають рідні загиблих.
На початку січня 2025 року слідчі повідомили, що по понад п’ятдесяти тілах мають ДНК-збіги, по решті шести збігів поки не виявили.
“Режим тиші”
23 січня 2024 року Харків, який розташований за 30 кілометрів від кордону з Росією, ворожі війська обстрілювали тричі. Вранці під час масованого ракетного удару, зокрема із застосуванням зенітних комплексів С-300, загинули 11 харків’ян, поранення отримали понад 75. Росіяни також пошкодили житлові будинки та іншу цивільну інфраструктуру. 25 січня в місті оголосили день жалоби.
Наслідки обстрілів Харкова 23 січня 2024 року. Фото: ГУНП в Харківській області
С-300 — це комплекси, призначені для ураження літаків стратегічної і тактичної авіації, тактичних та оперативно-тактичних балістичних ракет, гіперзвукових цілей. Тобто це універсальний засіб ППО для захисту важливих об’єктів або для прикриття сухопутних військ. Під час повномасштабного вторгнення росіяни модифікували його і масово застосовувати для ударів по наземних цілях. Траєкторія ракет балістична, снаряд летить із величезною швидкістю, українська протиповітряна оборона тут безсила. Єдиний спосіб захиститися — знищувати пускові установки на території РФ, наприклад, за допомогою західних комплексів Patriot і SAMP/T.
Ранок 24 січня у Харкові почався з повітряної тривоги. Знову через загрозу застосування тактичної авіації та запусків КАБів. Її оголосили о 9:49. Тривала недовго — рівно пів години. По той бік кордону у Бєлгородській області також лунала сирена. Про небезпеку там сповістили за 22 хвилини після української, а відбій — о 10:42 (11.42 за московським часом).
Об 11:50 (за київським часом — о 10:50) у бєлгородському телеграм-каналі, дуже локальному пабліку з 1,5 тис. підписників “Белгород онлайн”, з’явилося повідомлення про збиття українського безпілотника. А вже за п’ять хвилин губернатор Бєлгородської області В’ячеслав Гладков у своєму телеграм-каналі повідомив, що сталося пригода, він виїжджає на місце. Місцеві жителі і телеграм-канали опублікували відео тривалістю 27 секунд, на 21-й видно літак, який стрімко знижується, заходить за дерева і потім спалахує, ймовірно, від зіткнення з землею.
Момент падіння літака Іл-76 в Бєлгородській області
О 12:05 (за київським часом — об 11:05) на тг-каналі загальноросійського новинного ресурсу “РИА Новости” з’являється відео з засідання військового комітету Держдуми. У ньому йшлося: “Сталося падіння військово-транспортного літака Іл-76, екіпаж встиг повідомити про застосування зовнішнього впливу”.
Минає дві години і тг-канал російської пропагандистки Маргарити Симоньян публікує 65 прізвищ з такою припискою: “Всі вони — українські військовополонені, які перебували на борту Іл-76 та прямували на обмін”.
Водночас жоден офіційний російський орган і федеральні медіа не підтверджували і не спростовували озвучену Симоньян інформацію.
Зрештою 24 січня російський депутат Андрій Картаполов на засіданні військового комітету Держдуми повідомив: у літаку перебували 65 полонених українських військовослужбовців, шестеро членів екіпажу і троє осіб супроводу.
На рівні припущень
— Зранку 24 січня я пішла на пари в медичну академію і побачила новину про збиття Іл-76. Усі раділи, бо думали, що це наші збили російський літак. А за пів години інформація змінилася, сказали, що літак російський, але на борту були українські військовополонені.
Близько 16:00 у групу родин військовополонених батькової бригади кинули список 65-ти. І я читаю: Соболєв… Ярослав… Володимирович. Ми з мамою не вірили, заспокоювали одна одну, — згадує Софія Соболєва, дочка Ярослава Соболєва, військовослужбовця 24 окремої механізованої бригади.
Чоловік потрапив у полон 21 березня 2022 року під Попасною в Луганській області. Спочатку його утримували на окупованій території, потім перемістили в Росію. Про те, що полоненого утримують у СІЗО № 2 Вязьми Смоленської області, родина дізналася аж 3 січня 2024 року.
СІЗО № 2 Вязьми Смоленської області
Радісні повідомлення про збиття літака, про які згадує Софія Соболєва, з’явилися на українських ресурсах о 10:25. Це були тг-канали і медіа, зокрема “Українська правда”. Остання зазначила, що її джерела в Збройних силах підтвердили факт падіння літака та причетність ЗСУ до збиття. Згодом цю новину відредагували: “Джерела в Генштабі стверджують, що літак перевозив ракети для ЗРК С-300”.
Надвечір 24 січня Головне управління розвідки Міноборони України заявило, що у цей день дійсно планувався обмін військовополоненими (в Україну мали повернутися близько 200 військових), але росіяни не повідомили українську сторону про необхідність гарантування безпеки повітряного простору під час обміну в районі Бєлгорода. “Це може свідчити про навмисні дії Росії, направлені на створення загрози життю та безпеці полонених”, — йдеться у повідомленні розвідки. Хто саме завдав удару по літаку, в ГУР не уточнили.
Наступного дня Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець звернувся до ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста з приводу падіння Іл-76, закликавши провести міжнародне розслідування. 28 січня він надіслав лист російській Уповноваженій з прав людини Тетяні Москальковій, у якому вимагав надати інформацію про літак. Москалькова відповіла аж 5 квітня, зазначивши, що Україна вчинила терористичний акт, згадала вибух в Оленівці, зауваживши, що Україна знову вбила своїх військовополонених, які були незадоволені станом військового командування і рішеннями військово-політичного керівництва.
Момент падіння літака ІЛ-76 з іншого ракурсу. Фото з російських телеграм-пабліків
— Надвечір мамі зателефонували з Коордштабу та запросили на зустріч, — згадує Софія Соболєва.
Решту родин військових, прізвища яких оприлюднила Симоньян, також запросили в Координаційний штаб. На зустріч прийшов голова ГУР Кирило Буданов та голова СБУ Василь Малюк. Буданов розповів про авіатрощу і що Москва пропонує зелений коридор, аби родини поїхали в Росію і здали ДНК-зразки. Водночас наполягав, аби родини нікуди не їхали.
— Нас зібрали, сказали, що ніхто ні в чому не впевнений, але треба довіритися їм, вони робитимуть усе, що в їхніх силах, з’ясовуватимуть, розслідуватимуть, — говорить Софія.
Наступна така зустріч відбулася 16 лютого 2024 року.
— На ній нам заявили, що проводитимуть ДНК-експертизи. Я запитала, чи правильно розумію, що в літаку все-таки були військовополонені, вони загинули, але нам чітко про це ніхто не говорить. Вони сказали, що не впевнені, — згадує Оксана, мама військовополоненого.
На місці авіатрощі
25 січня 2024 року Слідчий комітет РФ публікує перші відео і першу інформацію про першочергові слідчі дії на території поблизу падіння літака. Росіяни викладають у мережу зйомку з дрону місця авіатрощі: без деталізації, показують фрагменти тіл і паперові документи. Росія повідомляє: знайшли 670 фрагментів 65 тіл. У цю цифру не входять екіпаж та представники військової поліції, яких загалом, за версією РФ, було дев’ятеро.
Локацію авіатрощі легко визначити, ідентифікувавши архітектурні об’єкти на відео місцевої жительки. Чітко проглядається церква — храм Димитрія Солунського. Він розташований у селі Яблонове Корчанського району Бєлгородської області. Його настоятель згодом прокоментує: “Храм під час падіння літака жодним чином не постраждав. У селі нічого не пошкоджено, він впав за селом, у полях, за пʼять-шість кілометрів”.
Башта храму Димитрія Солунського у селі Яблонове на скрині з відео моменту падіння літака ІЛ-76 (ліворуч) і з сайту храму
Коментарів свідків у мережу потрапило мало. Один із них такий: “Крізь вікно на пошті ми побачили якийсь червоний предмет, довгастий такий летів. Потім вибух — і червоний спалах. Все. Більше нічого такого ми не бачили. Я чув тільки два вибухи. Перший хлопок був такой глухий, а потім уже вибух”.
Інша місцева жителька: “Почули сильний гуркіт, вийшли на вулицю. Там уже такий дим був, вогонь, гуркіт. Було два вибухи з інтервалом хвилину, може, меньше. Другий був гучніший. Потім ми васі вибігли, подивилися, може, поміч потрібна. Ну, далеко, за селом упав. Було дуже голосно і страшно”.
З найбільшою вірогідністю
Отже, 24 січня у Бєлгородській області був збитий військово-транспортний літак Іл-76 із бортовим номером RA-78830. Судно перебувало на озброєнні Росії. Літаки такого типу широко застосовуються для перевезення військових вантажів та особового складу. Онлайнтрекер Flightradar, який дозволяє в режимі реального часу спостерігати за літаками по всьому світу, Іл-76 з таким бортовим номером регулярно літав між Росією, Іраном та Сирією. За даними Flightradar, 24 січня 2024 року, починаючи з 9:00 ранку за московським часом (за київським — з 8:00) і далі цей літак у повітряному просторі Росії чи якоїсь іншої країни не фіксується. Найімовірніше, через вимкнений транспондер — спеціальний пристрій на борту літака, який використовують для ідентифікації авіадиспетчером повітряного судна. Водночас у радіоперемовинах за цей період літак присутній із позивним “86868”. О 10:16 зафіксована згадка про зникнення борту “86868” з локаторів. Тоді ж місцеві жителі села Яблоново, що за 60 км від міжнародного аеропорту Бєлгорода, знімають на відео падіння літака. На ньому видно траєкторію — від україно-російського кордону. Утім для літаків, які йдуть на посадку в Бєлгороді, ця траєкторія абсолютно нетипова.
Військово-транспортний літак Іл-76
Через це виникає версія, що Іл-76 насправді злітав.
МІПЛ звернулася до авіаційних експертів, аби ті проаналізували план зльоту і заходу на посадку в Міжнародному аеропорту Бєлгород, контрольні навігаційні точки і напрямок вітру у момент авіакатастрофи. Вони припускають, що під час падіння літак рухався в північно-східному напрямку, тобто від кордону з Україною.
— Це також узгоджується з розташуванням уламків на місці катастрофи. Малоймовірно, що після ураження літак розвернувся на 180 градусів. Думаю, що напрям, зафіксований на відео катастрофи, приблизно відповідає напрямку польоту до того, як літак був уражений, — вважає Йоріс Мелкерт, авіаційний спеціаліст факультету аерокосмічної техніки Делфтського технічного університету у Нідерландах.
Ще влітку 2024 року МІПЛ надала йому всі доступні матеріали і посилання на відкриті джерела.
Ймовірні варіанти входу (виходу) в CTR “Бєлгород”, найближчі до місця падіння
— Під час польоту в аеропорт Бєлгорода літак мав би летіти приблизно в напрямку 245 градусів. Це відповідало б підходу RASAP 4. Альтернативно літак міг приземлитися або злетіти в протилежному напрямку від смуги (109 градусів), приймаючи невеликий попутний вітер. А за умови, що він летить від аеропорту, то приблизно в напрямку 65 градусів. Це відповідало б вильоту через точку ABALU. Її координати: 50°55’09N 037°17’08E, вона розташована приблизно за 80 км від аеропорту Бєлгорода. Місце катастрофи поблизу Яблонового — майже на прямій лінії між аеропортом і цією точкою. Тож, виходячи з процедур заходу на посадку і зльоту для аеропорту Бєлгорода та напрямку катастрофи, вірогідним сценарієм може бути виліт через точку з такими координатами, — говорить Йоріс Мелкерт.
Це означає, що літак щойно злетів з аеропорту.
Водночас авіаційний експерт підкреслює, що його висновок ґрунтується виключно на стандартних процедурах, затверджених для аеропорту Бєлгорода:
— Диспетчери завжди можуть дати пілотам інші інструкції та наказати їм відхилитися від стандартних процедур.
Він також наголошує, що за наявних даних, зокрема відео падіння Іл-76 і того, як розкидані уламки літака, для доведення версії про те, що повітряне судно злітало, необхідна ще одна умова: довести, що у момент збиття літак перебував на відстані від землі не більше ніж 1 тис. метрів. Ця умова вкрай важлива, оскільки на такій висоті літак не здатен розвернутися навіть на 150 градусів.
Фрагменти російського літака ІЛ-76, який зазнав авіатрощі над Бєлгородом
Якщо ж взяти за основу висоту 4 тис. метрів, на якій, як заявляє Росія, сталася авіатроща, то виникає друга версія — літак сідав. На такій висоті судно могло самовільно розвернутися і на 360 градусів, все залежить від пошкоджень.
Росіяни стверджують, що борт летів у Бєлгород із військового аеродрому “Чкаловський” у Московській області. “За даними відеозаписів з камери зовнішнього спостереження, літак був уражений двома ракетами: першою на висоті близько 4 тис. метрів, друга цілі не досягла й самоліквідувалася”, — йдеться в офіційній заяві Слідчого комітету РФ.
Виникає питання, як літак, що заходив на посадку, міг опинитися на висоті 4 тис. метрів поблизу аеропорту?
Це можливо у випадку, коли судно виконує так звану афганську посадку, під час якої зниження літака на підльоті до аеродрому виконується зі значно більшої висоти, ніж під час стандартної посадки. Завдяки такому маневру час перебування борта в зоні бойових дій і засобів ППО противника значно знижується. Афганська посадка виконується лише в ручному режимі керування літаком, вона вимагає від екіпажу надзвичайної майстерності, але можлива для Іл-76.
Так звана афганська посадка. Графіка: МІПЛ
Попри те що достеменно не відомо, злітав літак чи сідав, сумнівів у тому, що борт збила ракета, майже немає.
— Це може бути ракета класу “земля — повітря” або “повітря — повітря”, — вважає Йоріс Мелкерт. — На уламках літака видно характерний малюнок ураження від шрапнелі, утвореної внаслідок вибуху такої ракети. А от фотографії рештків ракети великого значення не мають, оскільки їх не досліджувала незалежна комісія з розслідування авіаційних подій на недоторканому місці катастрофи. Все сказане з цього приводу може бути як правдою, так і брехнею.
Також є інформація про загибель девʼятьох громадян РФ у той день у Бєлгородській області: шістьох членів екіпажу і трьох наглядачів, які нібито супроводжували військовополонених українців. Проєкт “Схеми” (Радіо Свобода) встановив прізвища членів екіпажу. Загибель трьох із них їхні рідні підтвердили наступного дня після авіатрощі. Йдеться про штурмана корабля Олексія Високіна, командира Станіслава Беззубкіна, бортінженера Андрія Пілуєва.
Справа наліво: Станіслав Беззубкін, Андрій Пілуєв, Олексій Високін. Члени екіпажу літака ІЛ-76, які, за повідомленнями російської сторони, загинули під час авіатрощі в Бєлгородській області 24 січня 2024 року
Під фото ще одного члена екіпажу, бортового радиста Ігоря Саблінського, у соцмережах з’явилися коментарі-співчуття щодо його загибелі. Також політ мав обслуговувати бортінженер авіадесантного обладнання Сергій Житєньов та помічник командира Вадим Чмірьов.
Екіпаж належав до 117-го військово-транспортного авіаційного полку — це військова частина № 45097 в Оренбурзькій області. З відкритих джерел МІПЛ встановила, що цей полк займається обслуговуванням військово-транспортних засобів, які перевозять спеціальні вантажі для матеріального забезпечення армії РФ. Літаки 117-го полку базуються на аеродромі “Оренбург-2”. Його борти та екіпажі брали участь у військовій операції в Сирії, за що командири, штурмани та інші нагороджені відзнаками.
Серед імен наглядачів, які нібито супроводжували військовополонених, названо лише одне. Це — Ігор Гавриш.
Підготовка до обміну
По військовополоненого Андрія Степанова російські наглядачі прийшли 23 січня 2024 року. На той час полковника Держприкордонслужби утримували в СІЗО № 2 Камишина Волгоградської області. У полон він потрапив у травні 2022-го під час виходу з “Азовсталі”. Степанова разом із дев’ятьма іншими військовополоненими посадили в автозак. Везли довго.
— Коли автозак зупинився, зайшов якийсь полковник ФСІН [Федеральної служби виконання покарань]. Ми на нього не дивилися — звичка, голову підіймати не можна. Він сказав: “Ви їдете на обмін, все нормально, скоро будете вдома”, — згадує Степанов. — Двері зачинилися, а ми сидимо і не віримо. Привезли в якусь іншу тюрму, мали забрати ще одну людину. З’ясувалося, що у Каменськ-Шахтинський [Ростовська обл.]. Коли його забрали, то повезли далі ще по двох. Думаю, це був Таганрог. На ранок приїхали на якийсь аеродром. Там нам зав’язали руки та очі скотчем, посадили на підлогу в літак. Це був Іл-76.
Виправна колонія № 1 у місті Донський Тульської області
Літак здійнявся у небо.
— Десь за годину польоту у росіян почалась паніка. “П***ри, та вас тут треба розстріляти, ваші збили літак із військовополоненими”, — почали кричати. Ми відчуваємо, як літак розвертається — падаємо на бік. Летимо ще кілька годин. Час тягнеться. Сіли. На той аеродром, із якого злітали. Наказали виходити з літака. Нас було 13.
Колишній військовополонений Ян Бордіяну розповідає, що його утримували в Мордовії у ВК № 10. У ніч із 23 на 24 січня їх змусили довго марширувати на місці, потім йому і ще двом наказали зібратися з речами на вихід, повезли автозакоми. Везли довго, близько 12 годин.
Виправна колонія № 10 розташована в селищі Ударний у Республіці Мордовія
— Привезли на аеродром, який саме — не знаю. Там було чимало автозаків, із яких полонені виходили і по черзі сідали в літак. Летіли кілька годин, без посадок. У літаку сказали: “Ваші збили літак, обміну не буде”. Літак розвернули.
І Степанова, і Бордіяну, як й кілька десятків інших полонених з цього літака (скільки — точно не відомо, у всіх українських військових було зав’язані очі) помістили в колонію № 12 Каменськ-Шахтинського.
Володимир Мірошниченко також мав йти на обмін 24 січня. Його утримували у Вязьмі Смоленської області. Вночі того дня везли автозаками, потім пересадили в автобуси, а там повідомили: “Ваша країна відмовила вам в обміні”. До літака або ймовірного місця призначення Мірошниченка не довезли. Його разом із іншими пересадили знову в автозаки, завезли в якусь колонію і перемістили в інші автозаки. Пізніше охоронці вживали алкоголь і били полонених, один із них вигукнув: “Ви знаєте, чому вам відмовили? Ваші збили літак, прервали обмін”.
Окрім збитого, росіяни того дня, ймовірно, задіяли ще Іл-76. Інформацію про це МІПЛ отримала від власних джерел у розвідці, де нам повідомили, що після збиття Іл-76 ще двом літакам, які рухалися в бік Бєлгорода, наказали летіти на запасні аеродроми, зокрема “Чкаловський” у Підмосков’ї. Утім наразі ми не можемо підтвердити те, що це були саме ті літаки, у яких перевозили військовополонених українців.
Слідчий комітет Росії на місці падіння літака ІЛ-76 в Бєлгородській області
Нагадаємо, що напередодні 2024 року проросійський пропагандист українського походження Анатолій Шарій у своєму телеграм-каналі виклав список понад 300 прізвищ військовополонених, яких РФ нібито готова передати Україні. У ньому згадувалися і Андрій Степанов, і Ян Бордіяну, і Ярослав Соболєв.
— Перший обмін відбувся 3 січня. Тоді повернули 230 осіб, зокрема й тих, хто був у списку Шарія. Тож ми в родині припустили, що наступного разу обмяніти мали би нашого Ярослава, — говорить Софія Соболєва.
У списку 65-ти, який після авіатроші Іл-76 опублікувала Маргарита Симоньян, також були прізвища зі списку Шарія.
МІПЛ детально проаналізувала список Симоньян і знайшла свідків утримання щонайменше 21 військовополоненого, які є в цьому списку. Деяких із них бачили 3 січня, деяких — 22 — 23 січня 2024 року. Найбільше — в СІЗО № 2 у Вязьмі Смоленської області. По кілька — у ВК № 10 у сел. Ударний Зубово-Полянський району Мордовії, ВК № 7 у місті Пакіно Володимирської області та ВК № 1 у м. Донський Тульської області. Свідки говорять, що загальний стан здоров’я цих полонених був задовільний.
Маршрут перевезення українських військовополонених в РФ напередодні 24 січня 2024 року. Графіка: МІПЛ
Андрія Степанова повернули в Україну під час обміну військовополоненими 31 січня. Тоді обміняли й інших, вивезених із Камишина, а також ще кількох місць утримання в інших регіонах РФ.
— 31 січня літак затримався на кілька годин, вилетіли на години дві пізніше, ніж вони розраховували — ми чули про це з розмов. Летіли знову довго. Або мені так здавалося. З літака в автозаки. В автозаках пацани почали нити, що це не обмін, тому що ми їдемо в автозаках. І так кілька годин. Після того пересадили в автобуси. У них ми також їхали понад годину. Міняли на Сумському кордоні в Колотилівці, — говорить Степанов.
У тому ж літаку опинився й Бордіяну. Він додає:
— Сіли начебто в Бєлгороді. Але не впевнений.
Російська пропаганда
— Як той літак впав, то мене почали щодня викликати.
— Який літак?
— Іл-76. Знайомі почали говорити, що у списку, якій оприлюднили після падіння, був мій родич. А потім мені зателефонували з “відділу боротьбі з тероризмом”, — говорить МІПЛ Сергій.
— З ФСБ?
— Так. Спочатку так званий слідчий запитував мене, навіщо він підписав контракт зі збройними силами, як я дізнався про Іл-76. Але нічого, відпустив. А за деякий час слідчий повернувся і каже: “Ви маєте дати інтервʼю російському телеканалу, сказати, що українці збили літак”. Я відмовився. Поки ми розмовляли, вдома проводили обшук.
— Я зі своїм керівництвом спробую вирішити, аби вас більше не чіпали, — продовжував слідчий. — Якщо дасте інтервʼю, вас ніхто не чіпатиме.
Цей діалог — частина розмови з родичем одного з військовополонених, чиє прізвище є у списку 65-ти. Імена обох ми не називаємо з міркувань безпеки, утім точно знаємо, що на окупованих територіях росіяни приходили не тільки до цієї родини, а й до їнших, у кого рідні опинилися в окупації. І від кожної вимагали записати пропагандиське відео, в якому відповідальність за збиття літака покладається на Україну.
Падіння Іл-76 Росія використала для пропаганди, продукуючи меседжі для внутрішньої аудиторії. І це не вперше. На початку цього розслідування ми згадували, як російський омбудсмен Москалькова, відповідаючи на запит українського візаві Лубінця, у листі щодо обставин катастрофи Іл-76 згадала Оленівську колонію, у якій росіяни вбили щонайменше п’ятдесят два азовці. У їхній загибелі Росія також звинуватила Україну, заявивши, що барак із азовцями обстріляли з системи HIMARS. У випадку з Іл-76 Москалькова говорить, що літак збили за допомогою комплексу Patriot.
Фрагмент літака ІЛ-76, який зазнав авіатрощі над Бєлгородом
— Дії росіян у таких випадках дуже подібні — їм потрібно швидко заповнити інформаційний простір своїми наративами, керувати ними і зробити історію вигідною для себе, — коментують експерти аналітичного проєкту StopFake.
— Тож початок звинувачення України у збитті Іл-76 був такий самий, як і після збиття над Донеччиною малайзійського боїнгу рейсу MH17. Всі російські дезінформаційні кампаній схожі: вони по всіх каналах розповсюджують різноманітні фейкові повідомлення, коментарі та обіцянки надати справжні докази. Втім, якщо в кейсі з МH17 Росія робила все, аби зняти з себе вину, яка була очевидною, то з Іл-76 Росія хотіла не стільки зняти з себе сам факт вини, скільки з нуля вигадати воєнний злочин, звинувативши в ньому Україну.
Експерти StopFake припускають, що версії та меседжі були підготовлені, оскільки повідомлення виглядали так, ніби на катастрофу літака чекали, тому в інформаційний простір потрапили безальтернативна позиція, хто і чому в усьому винен.
Утім інформаційна хвиля швидко стихла. І це досить дивно, адже авіатроща сталася на території РФ. Ба більше, якщо припустити, що літак дійсно збила українська ракета, Росія мала би знайти її рештки і продемонструвати в якості доказів усьому світу. Проте за рік цього так і не сталося.
Відкриті запитання
Упродовж року МІПЛ досліджувала не лише траєкторію польоту літака, а й маршрути, якими Росія перевозить полонених на обмін.
Також ми намагалися зʼясувати, чи були українці на борту збитого Іл-76.
Розглядаючи версію про зліт, а не посадку літака, ми припускали, що аеропорт Бєлгорода у цій історії був проміжною точкою для транспортування російських військових із країн Близького сходу. На користь цієї версії вказувало кілька фактів, зокрема регулярні польоти російських Іл-76 до Ірану та Сирії, і публічних заяв російських посадовців, тож присутність у літаку військовополонених українців видавалася нелогічною.
Коли ж за основу бралася версія про приземлення літака, то ми припускали, що судно перевозило або боєприпаси і російських армійців, або, ймовірно, все-таки українських військовополонених.
Інформація про повернення в Україну тіл ситуацію не прояснило. Стверджувати, чи це ті самі тіла, що росіяни нібито знайшли на місці падіння Іл-76, наразі неможливо. По-перше, українська сторона не має доступу до місця авіатрощі, а Росія не надає об’єктивних даних про катастрофу і не допускає до розслідування міжнародних експертів. По-друге, впродовж останнього року Росія не один раз повертала тіла українців, закатованих у полоні. Через це немає жодної впевненості, що під видом загиблих в Іл-76 росіяни не повертають тіла тих, кого насправді закатували у в’язниці.
Інфографіка МІПЛ
Так, під час оприлюднення фотографій з місця авіакатастрофи Росія продемонструвала фрагменти тіл із татуюваннями. Після цього зʼявилася інформація, що одна з родин військовополоненого впізнала татуювання. Однак перевірити цю інформацію МІПЛ не змогла — родина відмовляється спілкуватися з журналістами. Натомість ми знайшли колишнього військовополоненого, який на час авіатрощі перебував у полоні. Він бачив російські новини, у яких демонстрували фрагменти тіл із тими самими татуюваннями, і стверджує, що пізніше цих людей повернули в Україну під час обміну.
Наразі тривають експертизи переданих тіл. Збіги хоч і є, але не по всіх зразках. На якомусь етапі до процесу можуть долучитися експерти Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти, які мають значний досвід ідентифікації загиблих під час збройних конфліктів, зокрема тих, які перебували у літаку Малайзійських авіаліній рейсу МН17 у небі над Донеччиною в липні 2014 року.
З власних джерел у правоохоронних органах МІПЛ відомо, що фрагменти тіл, які Росія називає рештками загиблих в Іл-76 українцям, повернуті у такому стані, якій не дозволяє провести комплексу ідентифікацію, аби встановити причину смерті.
Незʼясованим залишається і те, що стало причиною падіння літака. Як стверджує Йоріс Мелкерту, спеціаліст факультету аерокосмічної техніки Делфтського технічного університету у Нідерландах, це могла бути ракета класу “земля-повітря” або “повітря-повітря”.
Коментуючи збиття Іл-76, джерела МІПЛ, близькі до Генштабу ЗСУ, зауважують:
“Перевезення військовополонених військовим транспортом уздовж лінії фронту — це воєнний злочин. Вони б ще в танки їх посадили і везли б у бік Харкова. Якби сили ППО бачили пасажирський літак, ніколи б по ньому ракету не випустили”.
Тим не менше, для перевезення військовополонених Росія використовує саме військовий транспорт, зокрема літаки Іл-76. Про це свідчать колишні полонені, звільнені з різних місць утримання і в різний час.
Місце падіння військового літака ІЛ-76 в Бєлгородській області
Відповідаючи на запитання, чи могли знати сили ППО поблизу Харкова про запланований на 24 січня 2024 року обмін, джерела МІПЛ відповідають, що ні. Натомість стверджують, що мали дані розвідки, яка заявляла, що ракети С-300 росіяни привозять у Бєлгородський аеропорт літаками Іл-76. Для цивільної авіації це летовище давно закрите. Режим тиші у той день ніхто не оголошував. МІПЛ володіє інформацією про зафіксовані в той день перемовини трьох радіопозивних тактичної/винищувальної авіації РФ на пускових рубежах поблизу Харківської області в проміжок із 10:05 до 10:11 за київським часом. Джерела МІПЛ у Силах оборони заявляють, що режим тиші оголосити зовсім в іншому районі — там, де мав відбутися обмін військовополоненими: між російським пунктом Колотилівка у Бєлгородській області та українським Покровка на Сумщині.
Росія та її відповідальність
Андрій Яковлєв, адвокат, керуючий партнер АО “Амбрела”, експерт МІПЛ з Міжнародного гуманітарного та Міжнародно кримінального права, наголошує на тому, що цілковиту відповідальність за падіння літака з українськими військовополоненими (якщо таке дійсно сталося), несе Росія. Це можна кваліфікувати як умисне або свідоме вбивство українських військовополонених, тобто вчинення воєнного злочину.
Яковлєв називає кілька ключових факторів, які встановлюють відповідальність Росії і виключають відповідальність України.
По-перше, напередодні авіатрощі РФ чинила тиск та напади на українські території, зокрема мирних жителів. Упродовж січня 2024 року в Бєлгородській області проводилися активні бойові дії, російська влада запроваджувала сирени повітряної небезпеки в Бєлгороді та навколишніх районах, зокрема через використання обома сторонами конфлікту безпілотників, що створювало небезпечну повітряну обстановку в суміжних областях. До 24 січня 2024 року РФ атакувала Харків, використовуючи балістичні ракети системи С-300, які, ймовірно, доставляла авіатранспортом у міжнародний аеропорт Бєлгорода.
— Тобто, очевидно, Росія, відправляючи військовий літак у Бєлгородську область, розуміла, що скерувала його у зону підвищеного ризику ураження, — зазначає адвокат.
Андрій Яковлєв, експерт МІПЛ з Міжнародно гуманітарного і Міжнародного кримінального права
По-друге, у публічному доступі є інформація, що до 24 лютого 2022 року бєлгородський аеропорт обслуговував цивільні рейси, тоді як під час бойових дій російська армія почала використовувати його винятково з військовою метою — супутникові знімки зафіксували розміщення на його території військової авіації і техніки.
Раніше Федеральне агентство повітряного транспорту РФ повідомляло, що всі рейси в аеропорту Бєлгорода та в інших аеропортах центральної та південної частини РФ “обмежені” через військові дії.
— РФ, відповідно до міжнародних правил, зокрема Чиказької конвенції 1944 року, встановила заборонені зони для польотів цивільних літаків у своїх повітряних просторах, що стосується зони ведення бойових дій, — продовжує Андрій Яковлєв.
Він пояснює: якщо РФ надсилає у таку зону військові літаки, то вони є законними цілями для України. І у таких літаках противник не може перевозити військовополонених, яких міжнародне гуманітарне право прирівнює до цивільних.
І найголовніше — РФ є відповідальною за життя та здоров’я військових, яких взяла у полон.
— Положення статті 19 Третьої Женевської конвенції вимагають розміщення військовополонених у зоні, яка розташована на достатній відстані від бойових дій, аби забезпечити їхню безпеку, — говорить Андрій Яковлєв. — А стаття 23 цієї ж конвенції забороняє направлення військовополонених у райони, де їм може загрожувати вогонь із зони бойових дій, не можна також утримувати їх у таких місцях. Крім того, забороняється використовувати їхню присутність для захисту будь-яких об’єктів або територій від військових операцій, тобто прикриватися мов живим щитом.
Тобто все виглядає так, що Росія свідомо скерувала військовий літак на неминучу загибель у зону законного ураження української системи ППО.
— Закони і звичаї війни передбачають обов’язок розрізнення військових і цивільних об’єктів і населення. Це означає, що військові повинні атакувати виключно військові цілі. А що таке Іл-76? Це — військово-транспортний літак, тобто це військова ціль. Цивільним обʼєктом за наявності в ньому цивільних і прирівняних до них осіб, цей літак стає лише у тому випадку, якщо супротивна сторона знала про це або не могла не знати. Тобто Росія мала би повідомити Україну про конкретний маршрут цього літака і що в ньому перевозять пасажирів, — додає адвокат. — Під час розрізнення цілей враховується, як інша сторона може здійснити це розрізнення, зокрема виходячи з принципу забезпечення запобіжних заходів. Все це — важливі елементи Міжнародного гуманітарного права, але Росія їх не дотрималась. Тому в подібних умовах для будь-якої системи ППО у світі військовий літак є законною військовою ціллю.
Даних про те, що Росія повідомила Україну про перевезення військовополонених і необхідність організації безпекового повітряного коридору немає. Більше того, РФ намагалася приховати літак, вимкнувши його транспондер, про що ми писали на початку розслідування.
За таких умов є всі підстави вважати, що Росія свідомо спланувала дії, які створили смертельно небезпечну ситуацію, в результаті чого сталося умисне вбивство військовополонених. І це, безперечно, воєнний злочин.
— Таким чином РФ можна вважати винною у скоєнні воєнного злочину — умисному вбивстві українських військовополонених, оскільки вона не дотрималася норм Третьої Женевської конвенції щодо заборони скерування військовополонених у зону бойових дій та/або сама збила літак, або усвідомлено створила небезпечну ситуацію, яка призвела до трагедії. Тому саме Росія несе відповідальність за загибель українських військовополонених, — підкреслює Андрій Яковлєв, експерт із Міжнародного гуманітарного права. — Ну а те, що Росія не надає доказів повідомлення про використання військового літака з невійськовою метою (тобто для перевезення полонених), збільшує вірогідність того, що насправді Іл-76 могла атакувати російська ж система ППО. Мета зрозуміла: звинуватити в цьому Україну, аби підірвати постачання їй західної зброї.
Фрагмент літака ІЛ-76, який зазнав авіатрощі над Бєлгородом
Суттєвою деталлю на користь крайньої версії про російську систему ППО і свідоме збиття нею літака Іл-76 є й те, що в день авіатрощі на борту не було представників перемовної групи Міноборони РФ, які завжди літають разом із полоненими і присутні під час обмінів. Зокрема, генерал Сергій Єгоров тоді поїхав потягом.
Після новин про збиття Іл-76 Офіс Генерального прокурора України вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України. Досудове розслідування здійснює Головне слідче управління Служби безпеки України. “Наразі вживаються всі необхідні заходи з метою забезпечення швидкого, повного, неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин вчинення злочину та причетних до його скоєння осіб”, — повідомили МІПЛ в Офісі Генпрокурора. Там відмовились розкривати будь-які деталі, посилаючись на таємницю досудового слідства.
Очима рідних. Епілог
— У червні 2024 року у соцмережах я побачила інформацію, що РФ передала листи від військовополонених, — говорить мати військовополоненого. — А шостого серпня мені зателефонували з Офісу Уповноваженого з прав людини і сказали, що для мене є лист. Я запитала про дату. Кажу, ви ж розумієте, кому дзвоните, мені сказали, що мій син був в Іл-76. Але мені здається, там не розуміли, кому вони телефонують. Коли я отримала лист, то він був без дати. Роман написав, що він “сильний тип”, що все витримає, щоб ми ні про що не шкодували, а жили звичайним життям, берегли себе.
Ймовірно, цей лист син Оксани написав на початку 2024 року, до 23 січня, коли його останній раз бачили інші полонені в колонії у Пакіно.
Рідні, з якими під час цього розслідування спілкувалася МІПЛ, посилаються на брак інформації від держави та її неузгоджені дії. Впродовж року представники різних органів, дотичних до розшуку та звільнення полонених, розслідування злочину неодноразово видавали різні версії подій, заявляючи то про присутність, то про відсутність українських військовополонених на борту збитого Іл-76. Від надання об’єктивної інформації ухиляється і Росія.
Все це боляче бʼє по родинах військових, прізвища яких опинилися у списку літака Іл-76. В один голос вони заявляють, що від них, схоже, намагаються приховати правду. Минув рік, але офіційних відповідей на питання, куди летів літак, хто перебував на борту, що стало причиною його падіння і хто в цьому винен, досі немає.
Цей проєкт втілюється за підтримки Veteran Hub. Організація може не поділяти думок, які викладені у межах проєкту.
Авторки розслідування: Тетяна Катриченко, Катерина Черната.
Матеріал підготовлено за участі Олени Бєлячкової, Марії Климик, Марії Семенченко і Лідії Тараш.
