Send Lette
Військовополонені

“Стоятиму до останнього, ніколи не здамся”, — історія вбитого вагнерівцем ізраїльського добровольця Олександра Дубовика

Ліс, окоп, два силуети. Один із них — український військовий, інший — російський із Групи Вагнера. Поранений і неозброєний український боєць майже не рухається, росіянин нависає над ним. Далі — кількахвилинний діалог. Про що розмовляють — невідомо. За мить вагнерівець одягає шолом, обходить окоп, стає за спиною українця, підносить зброю та розстрілює його.

Це відео зняв український розвідувальний дрон. Він зафіксував вбивство українського армійця Олександра Дубовика з позивним “Партизан”, добровольця батальйону “Свобода” Національної гвардії України, який опинився в російському полоні.

Олександр Дубовик, позивний “Партизан”. Фото з особистого архіву Олени Дубовик

Наприкінці грудня 2022 року він востаннє телефонував дружині. “23-го підрозділ Саші йшов на штурм неподалік селища Озарянівка, це Бахмутський напрямок. Ніхто досі не може розповісти, що сталося. Але ми зрозуміли, що потрапили в засідку: десь сидів снайпер, вони потрапили під обстріл. Я не знаю, скільки людей було з Сашею, але в той день загинуло десять наших військових”, — говорить Олена Дубовик, дружина Олександра Дубовика. 

“Не зможу дивитися збоку, я служив в армії, це мій обов’язок”

З Оленою ми зустрічаємося на Алеї слави Краснопільського кладовища у Дніпрі. Саме тут похований Олександр. Зі сльозами на очах, та все ж із усмішкою, дружина розповідає про чоловіка. Зізнається, що як би боляче їй не було, спогади про Олександра викликають тільки радість.

“Він дуже позитивний, будь-яку сумну ситуацію так переверне, що неможливо не сміятися. Навіть побратими в день похорону казали про це. Він завжди говорив: “Ну, чого ти така сумна?” Я згадую і не можу не усміхатися. Він скрізь із усмішкою, скрізь. Навіть на війні”, — Олена говорить про чоловіка в теперішньому часі, попри те що про його загибель дізналася майже одразу.

Олена Дубовик, дружина вбитого військовослужбовця Олександра Дубовика. Фото: Віктор Ковальчук

Олександру Дубовику було 34 роки. З Оленою вони познайомилися у Дніпрі, тут одружилися, тут народився син Артем. Через хворобу близької людини поїхали до Ізраїлю, де отримали громадянство, жили, працювали, там народилася донька. Утім весь час родина планувала повернутися в Україну і оселитися в Дніпрі.

24 лютого 2022 року змінило все.

“26 лютого Саша з Артемом, кульками і прапором поїхали в Тель-Авів на мітинг на підтримку України. Після повернення весь час телефонував, розмовляв із друзями, з тим, із ким у 18 років служив в армії. Ті говорили, що йдуть у Збройні сили України”, — згадує Олена.

Олександр Дубовик разом із сином Артемом на антивоєнному мітингу в Тель-Авіві. Фото з особистого архіву Олени Дубовик

1 березня Дубовик, як завжди, пішов на роботу. Проте Олена здивувалася, чому “такий гарний на роботу зібрався, завжди в робочому одязі, а тепер якийсь нарядний”. Чоловік відповів, що незабаром повернеться. 

Додому прийшов ввечері. Сказав, що був у посольстві України, їде на війну. “Я одразу розплакалася, ясна річ, істерика. Почала його відмовляти, — каже Олена. — Нормально поговорили лише наступного дня. Тоді Саша мені сказав: “Не зможу дивитися збоку, я чоловік, служив в армії, це мій обов’язок”. Йому важко було бачити, як чоловіки виїжджають із України. Казав: “Якщо всі виїдуть, то хто тоді захищатиме Україну?”

“Ніхто не хотів брати людей без бойового досвіду” 

2 березня чоловік поїхав. В Україну прибув у складі добровольчого Інтернаціонального батальйону ЗСУ.

13 березня разом із побратимами перебував у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки на Яворівському полігоні. У той день Росія випустила по полігону близько 30 крилатих ракет, деяки влучили в казарми. Батальйон, який там тренувався, розформували. Дехто з військових-іноземців повернувся додому, а дехто, як Олександр, почав шукати інші підрозділи.

“Короткий період він був у грузинському батальйоні, але вони не брали активної участі в боях. Саша казав, що не може сидіти і нічого не робити. Він шукав інший підрозділ. Ніхто не хотів брати людей без бойового досвіду. Зрештою потрапив до Національної гвардії”, — говорить дружина загиблого бійця.

“Партизан” разом із побратимами. Фото з особистого архіву Олени Дубовик

Пройшов навчання, недовго перебував на київському напрямку, згодом — на Луганщині, після чого їх перекинули під Бахмут.

Увесь цей час Олена підтримувала зв’язок із чоловіком, кілька разів приїжджала з дітьми в Україну, в Олександра були ротації.

“Якось ми приїхали на два тижні. У мене відпустка закінчилася, треба було повертатися до Ізраїлю, а Саші продовжили відпустку. Тоді син не захотів їхати, сказав: “Ні, я не поїду. Нехай мама їде, а я з тобою, тату, на війну піду”. Тож Артем трохи більше часу з ним провів, — усміхається Олена. — Востаннє ми бачились 31 жовтня в Києві. Ми всю добу дуркували, їли морозиво, потім Саша поїхав”. 

Востаннє сім’я Дубовиків бачилися в Києві 31 жовтня 2022 року. Фото з особистого архіву Олени Дубовик

22 грудня 2022 року Олена розмовляла з ним востаннє. Чоловік попередив, що вони йдуть на завдання, зв’язку не буде кілька днів. Останнє смс-повідомлення було таке: “Зая, ми поїхали”.

Впізнали за татуюванням із іменами дітей

Олександр Дубовик загинув 23 грудня 2022 року. Загинув не в бою. Його жорстоко вбили. Як саме — дружина дізнається згодом.

26 грудня Олені зателефонували з військової частини і повідомили, що її чоловік вважається зниклим безвісти і, ймовірно, загиблим. Пізніше зʼясувалося, що неподалік місця бою працював дрон української аеророзвідки, в поле зору якого потрапив момент вбивства Дубовика.

“Саша був поранений у праве плече, спирався на окоп, можливо, щось із ногою було. А збоку сидів росіянин, який зняв каску і весь час озирався. Вони про щось довго розмовляли. Про що була мова, ніхто не знає і, мабуть, не дізнається. Думаю, Саша висловив йому все: за побратимів, матерів, дітей. Сказав, хто вони і куди їм треба йти”, — вважає Олена.

На відео аеророзвідки видно, як російський військовий у формі Групи Вагнера, яка стояла на тих позиціях, стріляє у полоненого Олександра Дубовика. Той падає, а вагнерівець продовжує розстрілювати його в спину.

Дружині загиблого воїна сказали, що його тіло, швидше за все, не знайдуть, бо вагнерівці спробують приховати сліди злочину. “Вони вчинили воєнний злочин. Він поранений, його мали забрати в полон. Та оскільки це орки, вони цього не роблять. Вони його розстріляли і кинули там. А інші тіла забрали, щоб надалі зробити обмін тілами”, — говорить вона.

І все ж тіло Олександра знайшли. Наприкінці квітня 2023 року Олені зателефонували з моргу і попросили приїхати на впізнання. Попередньо особу загиблого воїна зʼясували завдяки татуюванням — іменам його дітей Артема та Соні.  

Про загибель Олександра Олена дізналася майже одразу, але тіло українського захисника повернули лише в квітні 2023 року. Фото: Віктор Ковальчук

Дружині розповіли, що тіло Олександра знайшли в лісосмузі неподалік місця вбивства. Поруч було ще п’ять тіл — трьох вагнерівців і двох українців. Тіла побратимів Олександра, що загинули з ним того ж дня, не знайшли й досі. Їх вважаютть зниклими безвісти. 

Поховали “Партизана” на Алеї слави у Краснопіллі. Фото : Віктор Ковальчук

Поховали Дубовика 5 травня 2023 року на Алеї слави у його рідному Краснопіллі. “Він говорив: “Стоятиму до останнього і ніколи не здамся”, — згадує Олена. Вже після смерті чоловіка в його телефоні вона знайшла відео, яке Олександр так і не надіслав. На ньому він говорить, аби Олена ні про що не шкодувала, бо так було треба. Жінка впевнена, що чоловік відчував, що вже не повернеться додому, тому з усіх сил намагався захистити своїх побратимів і якомога більше знищити ворогів.

Фото, відео — Віктор Ковальчук

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у межах проекту “Українці в полоні: експертна підтримка держави та родин полонених”. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду “Віродження”.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Військовополонені
З Росії повернули тіло морпіха з 501 батальйону: чоловіка закатували в полоні

Іван Макаров не єдиний морський піхотинець із 501 батальйону, тіло якого повернули з російського полону. МІПЛ відомо про ще трьох убитих у полоні військових із цього батальйону. Усіх їх утримували у виправній колонії № 1 міста Донське Тульської області. З отриманих нами свідчень відомо, що до них системно застосовували тортури, кілька днів підряд не дозволяли спати, змушували виконувати виснажливі фізичні вправи та відмовляли у їжі. Ймовірно, Макаров також міг бути у Донському.

4 Грудня 2024

Військовополонені
Проти України на боці Росії воюють громадяни Ірану, Єгипту, Бразилії, Сомалі, Куби та Шрі-Ланки – Усов

В українському полоні перебувають громадяни дев’яти незахідних країн, які воювали на боці Російської Федерації, і держава-агресорка не зверталася до України, щоб їх повернути. Про це 21 листопада заявив Дмитро Усов, секретар українського Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, під час однієї з панелей конференції Crimea Global 2024.

22 Листопада 2024

Військовополонені
Бій, про який мовчать: як у Павлівці зникли безвісти більше ста військовослужбовців

Марину, Яну, Наталю та Світлану об'єднує спільна історія: два роки тому вони востаннє розмовляли зі своїми рідними — військовослужбовцями, які зникли безвісти у боях за Павлівку Донецької області. Це сталося наприкінці жовтня — початку листопада. Така ж доля у тому місці спіткала понад сотню українських армійців. Об'єднавшись у спільноту, їхні родини шукають рідних, виходять на акції підтримки зниклих безвісти і полонених, зустрічаються з цього приводу з владою.

12 Листопада 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Військовополонені
З Росії повернули тіло морпіха з 501 батальйону: чоловіка закатували в полоні

Іван Макаров не єдиний морський піхотинець із 501 батальйону, тіло якого повернули з російського полону. МІПЛ відомо про ще трьох убитих у полоні військових із цього батальйону. Усіх їх утримували у виправній колонії № 1 міста Донське Тульської області. З отриманих нами свідчень відомо, що до них системно застосовували тортури, кілька днів підряд не дозволяли спати, змушували виконувати виснажливі фізичні вправи та відмовляли у їжі. Ймовірно, Макаров також міг бути у Донському.

4 Грудня 2024

Правозахисницю і волонтерку Олену Бєлячкову нагородили медаллю “Честь. Слава. Держава”

Олену Бєлячкову, координаторку родин зниклих безвісти і полонених Медійної ініціативи за права людини та волонтерку з 10-річним стажем, нагородили медаллю Київського міського голови “Честь. Слава. Держава” за мужність, патріотизм та високу громадянську позицію. 

29 Листопада 2024

Війна і правосуддя
Telegram-канал про ТЦК на замовлення росіян, власник “Мотор Січ” і продаж посади для благодійного фонду “ЛНР”: 77 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує стежити за найрезонанснішими справами війни, які розглядають українські суди. Мова йде про воєнні злочини, колабораціонізм, державну зраду, несанкціоноване поширення інформації про ЗСУ та глорифікацію Росії.

29 Листопада 2024

Більше публікацій