У російському полоні азовець Сергій Тарасюк заразився туберкульозом: його стан критичний
Завдяки випадковій фотографії у соцмережах дружина Сергія Тарасюка дізналася страшну правду про полон чоловіка. Більше двох років його утримують у нелюдських умовах. Стан здоров’я 58-річного азовця критичний. За останньою інформацією, Тарасюк перебуває у СІЗО № 2 міста Камишин Волгоградської області.
Потай від дружини вступив до війська
Людмила і Сергій Тарасюки у шлюбі понад 30 років. Мають навіть спільний другий день народження: на одному з побачень, коли вони ще були студентами, у них влучила блискавка. Сергій тоді пережив клінічну смерть, а Людмила отримала опіки 30% тіла.
Подружжя жило в Авдіївці Донецької області, але у 2014-му в їхнє життя увірвалася війна. Горлівку, рідне місто Людмили, окупували одразу, Авдіївка ж опинилася на лінії розмежування. Тоді Сергій заявив, що піде воювати.
— Я сказала йому, що не пущу і зараз мені за це соромно, — зізнається Людмила Тарасюк. — Він ображався через це, казав: “Я все одно піду. Ти така патріотка, але не хочеш, щоб я йшов воювати?! Хто захищатиме країну, якщо всі жінки триматимуть чоловіків вдома?”
Потай від дружини Сергій вступив у військо. Поки проходив навчання, Людмила думала, що чоловік разом із другом працює у Києві. Якось він приїхав додому і серед його речей жінка знайшла схожу на військову футболку:
— Він сказав, що йому військові подарували, у яких вони на базі ремонт роблять. От тоді в мене з’явилися перші підозри.
Сергій Тарасюк, військовослужбовець бригади “Азов”. Фото: сімейний архів
Тарасюк вступив до Азову. Як потім розповів Людмилі: його, 45-річного, тільки туди і брали. З тих пір чоловік боронив околиці Маріуполя.
— Багато його друзів за цей час загинули. Траплялося, що показував мені спільні фото з побратимами і казав: “Цього вже немає серед живих, цього теж”.
Незадовго до повномасштабного вторгнення Сергій сказав дружині, що думає про звільнення з армії. Людмила зраділа, оскільки у чоловіка були проблеми із серцем і тиском. До того ж, через військову службу вони замало часу проводили разом. Це був початок 2022-го, Сергій пообіцяв, що навесні піде зі служби, але почалася велика війна.
Довгий час дружина не знала, де саме перебуває Сергій. Перші кілька тижнів він телефонував щодня, але з часом з’вязок почав зникати. Тоді Людмила зрозуміла, що Сергій у Маріуполі. Останній раз вони спілкувалися у травні. Чоловік сказав, щоб вона нічого у нього не запитувала.
— Раніше, коли в нього були вихідні, він розповідав, що їздив у Маріуполь до друзів, а ще купував там ковбасу, бо у магазинах біля їхньої бази смачної не було. От коли ми з ним останній раз розмовляли, він мені нічого не казав. І я запитую: “Ти там, куди по ковбасу їздив?” Та він нічого не відповів. До цього кілька тижнів ще намагався жартувати, але того разу настрою вже не було, — розповідає дружина азовця.
Обороняти Маріуполь українські захисники припинили після 86 днів спротиву. Сергій Тарасюк вийшов із Азовсталі 17 травня 2022 року, сім’я впізнала його на одному з відео. Він йшов, спираючись на палицю, його речі ніс побратим. Які поранення чоловік отримав під час оборони міста, Людмила не знає, їй лише сказали, що у нього уламки в тілі, через що пошкоджено зв’язки на ногах і він кульгає.
На цьому кадрі з пропагандиського сюжету про вихід українських військових з “Азовсталі” Людмила впізнала свого чоловіка Сергія
Шокуюча правда про полон
Перебуваючи в Оленівці, куди Росія помістили військовополонених із Маріуполя, чоловік часом телефонував дружині. Розмови тривали не більше хвилини, про себе він мало що розповідав. Людмила разом із іншими родинами військовополонених їздила у Женеву у штаб-квартиру Міжнародного комітету Червоного Хреста. Однак там повідомили, що окрім як факту полону іншою інформацією вони не володіють.
Зранку 29 липня 2022 року у російських телеграм-каналах з’явилися повідомлення про вибух в одному з бараків на території Оленівської колонії. До вечора зʼясувалося, що там були самі азовці.
Воєнний злочин в Оленівці: реконструкція подій масового вбивства полонених азовців
Людмила переглядала оприлюднені міноборони РФ списки полонених азовців, які нібито були у бараку. Прізвища Тарасюка серед них не було. А вже у вересні від Сергія прийшло коротке повідомлення “+” — усе добре.
Згодом у координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими дружині повідомили, що багатьох полонених з Оленівки перевели у СІЗО № 2 Таганрогу Ростовської області. З того часу інформації про Сергія Тарасюка було обмаль. Звільнені в результаті обмінів військові повідомляли лише: “Чули прізвище на перекличці. Тримається”.
— Про стан здоров’я Сергія ніхто нічого не казав. І звільнені, і в Координаційному штабі мені говорили, що він тримається, — каже Людмила. — Розуміти це можна по-різному. Навіть той, хто помирає, він теж тримається.
13 і 14 вересня 2024 року відбулися обміни військовополоненими, загалом додому повернулося 152 людини. Вперше за довгий час в обміні були представники бригади Азов (до цього востаннє їх обмінювали 6 травня 2023 року). Серед звільнених були ті, хто певний час перебував із Сергієм Тарасюком в одній камері. Інформація, яку повідомили його дружині, шокувала.
— Спершу мене шукали у спільній групі родин захисників Азовсталі, а потім із невідомого номеру надіслали фотографію, на якій зображені два чоловіки, один із них — мій Сергій. Я одразу зателефонувала цій людині, це була дружина побратима мого чоловіка, — розповідає Людмила Тарасюк.
Сергій Тарасюк (праворуч) з побратимом. Фото: сімейний архів
Це фото дуже потішило жінку, тож вона надіслала його в іншу групу родин, аби поділитися радістю. Так це фото побачив звільнений 14 вересня азовець.
— Ми з його дружиною спілкувалися два роки і навіть не знали, що наші чоловіки товаришували, — пояснює Людмила. З’ясувалося, що він разом із Тарасюком був в Оленівській колонії. І саме в тому бараку, де стався вибух.
— Але того чоловіка у той же день забрали і повезли у Донецьке СІЗО, а мій Сергій залишився там. Так я вперше дізналася, що чоловік був у підірваному бараку, — каже Людмила.
У ніч вибуху в бараку перебувало 193 азовця. Цю інформацію згодом підтвердили звільнені з полону постраждалі. Міністерство оборони РФ одразу оприлюднили списки: загиблих — 40 людей (насправді загинуло понад 50 азовців), поранених — 73 людини. Імена решти азовців були невідомі. Ті, хто вижив і кого згодом обміняли, розповіли, що в лікарню відвезли не всіх поранених. Тих, хто отримав незначні травми, перевели у дисциплінарний ізолятор на території колонії, тому їх не було в жодному списку.
Коли час — ворог
Новина про Сергія була не останнім потрясінням для Людмили.
— Раніше, коли я спілкувалася зі звільненими, які бачили Сергія у полоні, ніхто детально не описував стан його здоров’я. Тож я сподівалася, що з ним усе відносно добре, — каже дружина військовополоненого. — І тут інший звільнений, який був із Сергієм уже у тюрмі в Росії, сказав, що розповість правду без прикрас.
Виявилося, що у полоні Сергій Тарасюк заразився туберкульозом. До того ж, у нього швидко прогресує псоріаз почалися проблеми з зубами, чоловікові важко їсти. Через обмежений раціон він сильно схуд. Як кажуть колишні полонені, навіть їм було важко дивитися на нього: лишилися самі кістки, вкриті шкірою.
— Плюс проблеми зі спиною. Мені цей хлопець розповів, що коли їх кудись водять, то змушують дуже низько нахилятися. А Сергій у мене високий, 1,86 м, йому важко. Якщо ж не підкорятися, то бʼють. Всі, хто розповідав мені про Сергія, робили це з повагою до нього. Це дуже приємно. Вони ж молоді, а Сергій уже в віці, він їм допомагав, давав поради, — зізнається жінка. — Але стан його здоров’я мене дуже лякає.
Понад два роки російського полону негативно позначилися і на психічному здоров’ї Тарасюка. Зрештою, за словами звільненого, Сергія перевели у камеру, де утримують хворих на туберкульоз.
— Сергій дуже виснажений. Йому ставлять якісь крапельниці, але це ж неналежне медичне лікування. А йому вже 58 років. До полону мав багато болячок, у полоні з’явилися нові. Звільнений наголошував, що він у дуже поганому стані і його потрібно витягати.
Почувши цю інформацію, Людмила намагається зібрати себе докупи. Вона й досі не може стримати сліз, коли розповідає про чоловіка. Попри це, жінка продовжує боротьбу за Сергія. Розуміє, що наразі його найбільший ворог — це час.
