У Ростові до 18 і більше років засудили трьох українців за замах на Леніна — бойовика “ДНР”
— Ось ви мене запитуєте: чому вона туди поїхала? А я не знаю. Можу здогадуватися, що Наташа поїхала працювати, у неї таке завдання було.
— Поїхала в окупований Донецьк на роботу?
— Йшлося про Маріуполь. У Маріуполь вона поїхала. А до того сказала: “У мене нова робота”. І більше нічого. Повернулась. Ми святкували її день народження — гучно, весело, у пабі, згодом — день народження Юлі, дочки Наташі, їй виповнилось чотири роки. І їй знову треба було їхати. А згодом зникла. Місяць, два, чотири… жодних новин. Потім побачили відео та інформацію: Наташу затримали у Донецьку, вона у СІЗО.
— За що затримали?
— Сказали, що разом із двома чоловіками готувала замах на якогось деенерівця з позивним Ленін.
— Про що ви у цей момент подумали?
— Готувати замах міг хто завгодно, але не Наташа. Моя сестра — людина-свято, артистка, тамада. Її настрій — не про смерть, а про життя.
Цей діалог між авторкою публікації і Оленою, сестрою Наталії Власової, відбувся у грудні 2024 року.
37-річну Наталію Власову та 46-річного Віктора Шидловського представники проросійських квазіструктур так званої “ДНР” затримали 21 березня 2019 року під час перетину контрольно-пропускного пункта “Оленівка”. Обидвоє їхали в окупований Донецьк, ніби з підробленими документами на прізвище Петренко. У Донецьку їх вже чекав знайомий 47-річний Сергій Грузинов. Обвинувачення вважає, що всі повинні були зняти житло та влаштуватися на роботу. Чи торгівля була єдиною причиною поїздки трьох громадян України на непідконтрольну її уряду територію, залишається невідомою навіть за пʼять років після тих подій. Під час судового засідання всі троє заявили, що під катуваннями оговорили себе, взявши на себе злочини, які не вчиняли.
Справа шістьох
Віктор Шидловський — киянин, працював водієм на одному зі столичних підприємств. Після початку збройної агресії Росії у 2014 році був мобілізований, рік служив у десантно-штурмових військах Збройних сил України, демобілізувався.
“Я знала, що чоловік має важливі справи, готувався до поїздки, говорив, що буде певний час без зв’язку. І так не вперше, тому не дуже хвилювалась, аби не сон. Наснилося: Віктор лежить на лавці у кімнаті і говорить, що дуже втомився. Мені здалося, що він потрапив у пастку, хтось його зрадив”, — розповідає МІПЛ Валентина, дружина Віктора.
Згодом з’ясувалося, що у той момент Шидловського вже привезли у таємну тюрму на території колишнього заводу з виробництва ізоляційних матеріалів у Донецьку, відомого як катівня “Ізоляція”. Там тримали близько чотирьох місяців. Як і Наталію Власову.
Віктор Шидловський під час служби. Фото надане дружиною
Але про все це Валентина дізналась значно пізніше.
Місце перебування третього, Сергія Грузинова, волонтера, який із 2014 року допомагав військовим, возив у Донецьку область речі і харчі, акумулятори та інше необхідне військовим приладдя, залишалось невідомим.
Зрештою Власову, Шидловського та Грузинова перевели у донецьке СІЗО. Чоловіків — у запліснявілі, мокрі, холодні камери у підвалі будівлі на вулиці Кобозєва, 4, звідки не виводили на прогулянки, а Наталію — у загальну жіночу камеру, де утримували тих, хто вчинив вбивство чи торгував наркотиками. Обвинуватили їх у підготовці замаху на Василя Євдокимова з позивним Ленін, очільника сил спеціальних операцій так званої “донецької народної республіки”, людини, причетної до катувань на “Ізоляції”. Правоохоронні органи України підозрювали його в організації кількох гучних вбивств, зокрема полковника СБУ Олександра Хараберюша у Маріуполіта та полковника ГУР Максима Шаповала у Києві.
Василь Євдокимов з позивним Ленін, очільник сил спеціальних операцій так званої “донецької народної республіки”
Згодом до справи долучили ще трьох: Гію Капанадзе, Максима Ворону та Андрія Борзунова. Їх звинувачували не в організації замаху, а у виконанні доручень СБУ. Тобто, на думку “cлідчих”, меншому злочині. Згодом Капнадзе, Ворону та Борзунова відпустили з СІЗО під підписку про невиїзд — вони взяли “документи” т. з. “ДНР” й російські паспорти.
Навесні 2023 року, після чотирьох років утримання у Донецьку, Шидловського, Грузинова та Власову перевели у Росію в СІЗО № 1 Ростова-на-Дону. Тоді ж розгляд справи з т. з. верховного суду “ДНР” передали до Південного окружного військового суду РФ.
Формальна підстава для розгляду справи на території РФ — ухвалений 31 липня 2023 року закон РФ № 395 “Про застосування положень кримінального та кримінально-процесуального Кодексів РФ на території “ДНР”, “ЛНР”, Запорізької та Херсонської областей”. Для переводу було достатньо клопотання так званого прокурора та приведення статей “кримінального кодексу” “ДНР” у відповідність з російським законодавством. Жодні додаткові обставини не з’ясовуються.
Слухання у Ростові
У ростовський суд справа потрапила 20 червня 2023 року.
Впродовж процесу, який тривав півтора року, Власова, Грузинов та Шидловський підтвердили, що вони після початку війни у 2014 році контактували з представниками СБУ та їздили на окуповані Росією українські території.
Грузинов свідчив, що від української спецслужби отримав завдання влаштуватися на роботу в магазині люстр на території Калінінського ринку, де й працював поки його не затримали. А далі, за словами Сергія, його змушували знайти та зв’язатися з представником Служби безпеки України та вести перемовини, провокувати отримати якісь завдання. Власова також говорила, що їхала працювати у магазині люстр на зміну Сергію. Саме тому й прямувала у Донецьк у компанії Шидловського.
Сергій Грузинов під час судового засідання 17 червня 2024 року
Усі обвинувачені версію про підготовку замаху від початку відкинули.
“Через мої внутрішні моральні переконання я вважаю, що людина не має права позбавляти життя собі подібного, жодні виправдання не знімають моральної відповідальності за вбивство, — казала Наталія Власова під час судового засідання 17 червня 2024 року. — У співробітників СБУ не могло і думки виникнути запропонувати мені подібне. Ніхто не пропонував мене навчати якихось видів бойового мистецтва, бо я не представляла для спецслужб у цьому плані жодного інтересу. Прокурор дещо перебільшує мої здібності щодо цього. Ще вбачається деяка нелогічність у тому, що я брала участь у замаху, а потім раптом припинила робити замах і поїхала у Київ. Насправді я знайомилася з магазином, закупками”.
П’ятеро, за винятком Капнадзе, розповідали про тортури і стверджували, що були змушені обмовити себе, підписали надані слідчим порожні аркуші.
“Коли Наталя була у донецькому СІЗО, у неї був телефон, ми спілкувались. Я намагалась дзвонити щодня, — згадує сестра Власової Олена. — Бувало вона зникала на 3 — 4 дні, я потім запитувала, що сталося, а вона казала, що захворіла, телефон забрали. А я навіть не знала, які жахи там були. Вона говорила, що змушували підписати порожні аркуши — зізнання”.
Про катування Олена дізналась лише нещодавно.
Катування: обмовили себе
Під час судового засідання 17 червня 2024 року Наталія Власова заявила: “Після затримання мене одразу кудись повезли з мішком на голові, били, збиралися відрізати пальці”.
Далі жінка детально описала катування, які їй довелося пережити на “Ізоляції” у Донецьку.
“Уночі привезли в “Ізоляцію”. Це місце називали фабрикою смерті. Шефом її був Євдокимов. Якоїсь миті я теж просила, щоб мене застрелили при спробі втечі, але ні — Євдокимов відповідав, що я повинна страждати. Я довго не знала, хто це такі і де перебуваю, для мене це були безжальні бандити. У цих бандитів явна патологія, це садисти у клінічному сенсі цього слова”, — сказала вона у Ростові.
Та додала: “Вони роздягали, зв’язували скотчем, обливали водою та підʼєднували струм. Якщо недостатньо кричала, вони збільшували розряд струму, удари ставали сильнішими. Їм була потрібна реакція, я це не одразу зрозуміла: коли кричала досить голосно, то чула задоволені голоси. На тортурах ще був лікар, коли я знепритомніла, він нашатирним спиртом привів мене до тями. Наступного разу мене ще не встигали роздягнути і покласти на цей стіл, як він поспішав засунути мені в нос ватку з нашатирем. Дихати було неможливо”.
Наталія Власова під час судового засідання 17 червня 2024 року
Факти катування Наталії Власової МІПЛ підтверджують жінки, які перебували на “Ізоляції” одночасно з нею та були звільнені в грудні 2019 року.
Одна з них, Олена Завальна, згадує: “Наталія була на “Ізоляції”, щодня її забирали та знущались над нею, водили на тапіки [тапік, він же ТА-57 — радянський польовий телефон універсального типу із системою індукторного виклику, що випускається з 1957 року, — МІПЛ], на підточування зубів. До неї цей Ленін особисто приходив. Він сів у підвалі за стіл і сказав: “Тварюко, для чого приїхала, мене вбити? Подивимося, хто кого ще вб’є тут”. Я думала, Боже, який це жах, як я швидко звідти вийшла”.
Інша, Марина Чуйкова, побачила Власову у СІЗО Донецька, куди її перевели за чотири місяці після затримання, влітку 2019 року. Вона говорить: “Усі жінки, які потрапляли в СІЗО з “Ізоляції”, були з ознаками фізичного насильства. Якось до нас у камеру кинули дівчину. У неї були пиляні зуби, дуже набряклі ноги, ниркова недостатність, струс мозку, синці, перебитий ніс. На неї неможливо було дивитися. Навіть уявити страшно, яке фізичне насильство їй довелося пережити. Вона казала, що до неї привозили 15 чоловіків, аби вони робили, що хотіли”.
Про катування на “Ізоляції” заявив і Віктор Шидловський.
“З моменту мого затримання, фактично викрадення, до мене застосовувалися недозволені методи ведення слідства, я був позбавлений права на захист, не мав адвоката, можливості зв’язатися з рідними, — сказав він 27 серпня 2024 року.
— Катування відбувалися в спеціально обладнаному для цього приміщенні, використовувався електричний струм, побиття пластиковими водопровідними трубами, пляшками з водою. Мене підвішували за наручники і продовжували бити в такому положенні. Пристібали наручниками до ґрат так, що не було можливості навіть сісти на бетон. Внаслідок цих та інших тортур я зізнався не тільки в тому, що справді зробив, але й значною мірою у тому, до чого не був причетний”.
Віктор Шидловський під час судового засідання 17 червня 2024 року
Сергій Грузинов згадав, що після тортур у лютому 2019 року приблизно місяць перебував у Донецькій обласній клінічній лікарні імені М. І. Калініна.
“Сюжети про затримання Власової, Шидловського та Грузинова показували на федеральному російському телеканалі, причому очевидно, що їх знімали після катувань. На кадрах видно, що Вітя був із мішком на голові, зі слідами побиття, — додає Валентина Шидловська. — Ці матеріали долучені навіть до так званої кримінальної справи, на їх основі захист просив не зважати на показання, отримані під час так званого слідства, але суд відмовив”.
Позиції у суді
Під час процесу Наталія Власова та Сергій Грузинов комунікували з прокурором та суддею, намагаючись пояснити свою позицію. Після того як Власова детально розповіла про тортури, почала відповідати на запитання щодо своїх свідчень під час так званого досудового слідства. Те саме робив Грузинов. Завдяки такій комунікації сторона обвинувачення намагалась певним чином підтвердити інформацію, отриману на допитах під катуваннями, а також нівелювати свідчення про тортури, озвучені у суді.
Шидловський від допиту у суді відмовився. Він заявив, що “ДНР” утворена незаконно, всупереч чинним нормам українського закону, з СБУ спілкуватися на території своєї держави не є протизаконним, наміру вчиняти будь-які деверсійні дії не мали.
“Я, Шидловський Віктор В’ячеславович, громадянин України, вважаю себе незаконно затриманою особою, викраденою на території України та силоміць утриманим на території РФ, заявляю, що жодних протиправних дій щодо РФ не вчиняв”, — цитує сказані в суді останні слова свого чоловіка Віктора Шидловського дружина Валентина.
— Відбулось підміна понять та викривлення дійсності як у трактуванні моїх дій, так і в доцільності статей, які мені інкримінують. Обвинувачення побудоване на основі фальсифікацій та домислів. При цьому проти мене не висунуто жодного обвинувачення у вчинені протиправних дій проти РФ, а проти незаконного та невизнаного на той час самою РФ і у цивілізованому світі, яке досі вважається терористичним, сепаратистским формуванням, т. з. “ДНР”.
Ця територія вважалась і РФ законою територією України, що підтверджується Мінськими угодами, а також численними заявами того часу перших осіб російської держави, зокрема президента РФ, про повагу до суверенітету України та невтручання у внутрішні її справи. Тобто всі структури т. з. “ДНР” не могли вважатися законними та не можуть фігурувати у судовому процесі”.
Шидловський відразу після затримання
24 грудня 2024 року суддя Південного окружного воєнного суду Олег Черепов виніс вирок: Віктора Шидловського засуджено до 22 років ув’язнення, 20 та 18 років отримали Сергій Грузином та Наталія Власова відповідно. Всіх трьох визнано винними в участі у терористичній спільноті (частина 2 статті 205.4 КК Росії) та підготовці замаху на Євдокимова.
Процес тривав із червня 2023 року та зайняв 40 засідань.
“Віктор обрав сміливу позицію захисту. Можливо, тому він й отримав найбільший термін з усіх — 22 роки, — говорить Валентина Шидловська. — Він вирішив не відповідати на запитання прокурора та судді, а лише висловити своє ставлення до обвинувачення, тобто про фактичні дії не говорив. Його позиція проста та зрозуміла, вона написана на одному аркуші паперу: Віктор діяв на території своєї держави, всі ці події не стосуються РФ, тобто цей суд не може його судити. Всі 16 томів справи — лише макулатура. Окрім того, чоловік під час суду заявив, що РФ доведеться відповідати у міжнародному суді чи трибуналі за злочини проти громадян України”.
“Слова Віктора Шидловського надзвичайно красномовні, його затримали та арештували невстановлені особи, які діяли від імені вигаданого РФ і юридично неіснуючої “ДНР”. Пізніше Росія визнала офіційно дії так званої “ДНР” і тепер продовжує розглядати висунуті там обвинувачення, — говорить Андрій Яковлєв, адвокат, керуючий партнер АО “Амбрела”, експерт МІПЛ з Міжнародного гуманітарного права. — Тобто Росія намагається переконати світ в існуванні так званої “ДНР”, хоча насправді найпізніше з травня 2014 року саме РФ здійснила військову окупацію частин Донецької області та заснувала на окупованій території свою адміністрацію, яка функціонувала, так би мовити під прикриттям, не від імені РФ, а від імені вигаданого політичного суб’єкта”.
Юрист додає, що цей випадок доводить: саме РФ затримала, застосовувала катування і всупереч своїм міжнародним зобов’язанням щодо окупованих територій не застосовувала там міжнародне законодавство. Саме тому остання так легко “підхопила” справи так званої “ДНР” і продовжила розслідування, не розпочавши з перевірки.
Прізвище “потерпілого” громадянина Василя Євдокимова, якого начебто мали ліквідувати Грузинов, Шидловський та Власова, під час судового процесу згадувалося, проте на допит Леніна не викликали. Захист трійки вважає, що від цієї основної сюжетної лінії обвинувачення відмовилося, аби зосередитись на статтях про тероризм і зберігання зброї.
СБУ вважає, що за більшістю резонансних вбивств посадових осіб в Україні стоїть так званий “Центр спецоперацій”, який діє на окупованих територіях. “Керівником” цього “центру” є Василь Євдокимов
Наразі захист українців готує апеляцію, хоча й не розраховує на позитивну відповідь другої інстанції. Водночас адвокати сподіваються принаймні закріпити позицію підзахисних і зафіксувати процесуальні порушення. Поки триватиме розгляд, Шидловський, Власова та Грузинов, перебуватимуть у Ростові-на-Дону, а далі їх доля невідома: якщо Україна не встигне повернути через обмін або безумовне повернення, то російська система відправить їх у колонії для відбування покарання — з Ростова після вироків українців засилають у Красноярський край, в Ульяновську чи Саратовську області або в Якутію.
“Віктор розраховує на обмін: у листах пише, що не дуже сподівається, що їх хочуть забрати, хоча вони й працювали у тилу ворога, вірить лише в диво. Вже майже шість років минуло з дня затримання, за цей час можна зневіритися. Коли у жовтні 2022 року, а потім у вересні 2024-го повертали жінок, а Наташа не потрапила, вона дуже сильно плакала, була в розпачі”, — говорить дружина Шидловського Валентина. І додає: “Я пишаюся своїм чоловіком, що він не втрачає сили духу, не боїться заявляти про свої права у суді”.
З точки зору міжнародного права
Попередній аналіз зібраних МІПЛ свідчень і фактів говорить про численні порушення щодо українців в російському суді. На них звертає увагу адвокат Андрій Яковлєв, який проаналізував процес.
По-перше, окупаційна влада визначила злочинними дії, які відповідно до міжнародного права не можуть вважатися злочином на окупованих українських територіях. Тобто РФ значно перевищує свої повноваження.
“Обвинувачення за ст. 205.3 КК РФ “Підготовка до вчинення терористичного акту”, ч. 2 ст. 205.4 КК РФ “Участь в терористичній спільності” безпідставне, адже засуджені не здійснювали терористичної діяльності, не перебували в терористичній спільності, — говорить адвокат. — Обвинувачення за ст. 317 КК РФ “Приготування до посягання на життя працівників правоохоронних органів, військовослужбовців” також безпідставне, адже Ленін як ціль ймовірного нападу не був правоохоронцем, як і не був військовослужбовцем. Не витримує критики й обвинувачення за ч. 3 ст. 222 КК РФ “Незаконні придбання, збут, зберігання і носіння вогнепальної зброї, боєприпасів, вчинені організованою групою”, ч. 3 ст. 327 КК РФ “Придбання, збут, зберігання і носіння вогнепальної зброї, боєприпасів, вчинені організованою групою”, оскільки подібні обвинувачення на окупованій території можуть бути пред’явлений лише українською владою”.
Андрій Яковлєв звертає увагу на безглуздість обвинувачення за ч. 3 ст. 322 КК РФ “Незаконний перетин держкордону РФ”, оскільки підсудні не перетинали кордон РФ — вони перебували на території України.
Тож Росія, яка здійснювала та здійснює фактичний контроль окупованих територій, незаконно притягнула до кримінальної відповідальності Наталію Власову, Віктора Шидловського та Сергія Грузинова.
По-друге, російська влада затримала і поза розумними строками застосувала тривалий арешт до Шидловського, Грузинова та Власової, які перебувають під вартою з 2019 року і з того часу їхнє ув’язнення не перевірялося в судовому порядку.
“Усе відбулося так, наче вони вже були визнані винними, а судова процедура — лише формальність з оформлення по суті давно ухваленого обвинувального вироку”, — говорить експерт із Міжнародного гуманітарного права.
По-третє, затримані від самого початку не мали навіть мінімального захисту і не могли розраховувати на допомогу незалежних адвокатів.
По-четверте, російська влада порушила взяті на себе міжнародні зобов’язання не проводити депортацію на свою територію мешканців окупованих територій, що становить воєнний злочин.
І зрештою, найважливіше те, що у цій справі застосовувалися катування, про які громадяни України заявили у ростовському суді. Але суддя Олег Черепов (у минулому — слідчий Слідчого комітету РФ) не звернув не це уваги.
“Навіть якщо припустити, що обвинувачені займалися ворожою діяльністю з точки зору окупаційної влади, за яку Женевські конвенції дозволяють затримувати, то Росія спотворює правила та зловживає перевагами, які вони надають, — підсумовує Андрій Яковлєв. — Росія має або виконати свої зобов’язання за Четвертою Женевською конвенцію, або припинити засуджувати громадян України. Коли окупаційна влада затримує осіб з метою усунення прихованої загрози, покарання має спрямовуватися на вирішення цієї задачі, а не бути проявом нелюдського поводження”.
Загалом у цій справі РФ вчинила та продовжує вчиняти кілька злочинів. Йдеться про незаконне затримання, катування, депортацію та позбавлення права на справедливий суд. Ці дії є частиною широкомасштабної політики переслідування цивільного населення в окупації, що повинно кваліфікуватись як злочин проти людяності.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст необов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
