Відбулась презентація звіту-дослідження “Жіноче обличчя заручників Донбасу”
• 25 Листопада 2021
0
564
2 хвилини читання
“Перші два-три після місяця звільнення була якась допомога. А потім – ти нікому не потрібен. Ті соціальні гарантії, які передбачені для таких людей, як ми, фактично тільки на папері”, – говорить колишня заручниця лікарка-анестезіолог Олена Лазарєва. Вона потрапила у заручники представників підконтрольних РФ незаконних збройних формувань в ОРДЛО 16 жовтня 2017 року разом зі своїм чоловіком, і була звільнена під час так званого великого обміну 29 грудня 2019 року. Нині пані Олена зазначає, що лише за два роки після звільнення потроху повертається до нормального життя.
“Після звільнення нам фактично самостійно треба було долати труднощі – лікуватися, шукати житло та роботу. Добре, що знайшлися добрі люди, які прихистили нас на дачі під Києвом, де ми мешкаємо і зараз”.
Про це Лазарєва розповіла на презентації звіту-дослідження “Жіноче обличчя заручників Донбасу”. Його Медійна ініціатива за права людини реалізує за підтримки Посольство Німеччини в Києві / Deutsche Botschaft Kiew.
У фокусі – історії жінок, які потрапили у заручники на окупованих територіях Донбасу. Тільки за офіційними даними, станом на початок серпня 2021 року у заручниках на території ОРДЛО залишалося 296 осіб, з яких 30 жінок (за даними СБУ у заручниках у представників НЗФ з 2014 року опинилися 3360 осіб, зокрема 276 жінок).
“Я особисто зустрілась з 12 жінками, колишніми заручницями, звільненими протягом 2017-2019 років. Саме історії цих жінок стали основою звіту. Також ми поговорили з членами родин, родичі яких нині перебувають у заручниках, і які зараз борються за визволення своїх близьких. В цьому звіті ми намагались показати все – від першого дня затримання до дня звільнення, а також те, що відбувається потім у житті колишніх заручниць”, – зазначила авторка звіту та координаторка МІПЛ Тетяна Катриченко.
Катерина Бусол, юристка, гендерна експертка проєкту говорить про те, що для неї цей звіт був найскладнішим, з яким їй доводилося працювати.
“Україна доволі активно і на міжнародному рівні, і на національному документувала, документує і намагається розслідувати провадження, пов’язані з конфліктом. Але потрібно говорити і про гендерні аспекти, про надання психологічної підтримки в кримінальних провадженнях. Коли ти читаєш звіт, розумієш – це говорить жінка. У жінки в “Ізоляції” ще може залишатися якийсь ресурс спостерігати за природою, за пташкою. І можливо це дає їй ресурс проживати цей травматичний досвід. Нам усім у суспільстві – від слідчого, прокурора до правозахисника, потрібно зрозуміти цю особливість. Від цього залежить, яку допомогу ми можемо пропонувати цим потерпілим та їх родинам”.
Розслідування злочинів, скоєних представниками “ЛНР” та “ДНР” ускладнюється не тільки тим, що немає доступу до матеріалів і людей, які перебувають на тимчасово окупованій територіях, але і тим, що у більшості потерпілих, після звільнення, дуже складний психологічний стан.
“Не всі знаходять у собі сили, розповідати про те, що із ними сталося. Вони бояться суспільного осуду, публічно ніхто не хоче вивалювати свій біль на суспільний загал. Коли люди дають свідчення, у більшості відчувається почуття якоїсь провини”, – говорить Анна Сосонська, процесуальний прокурор Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального прокурора.
“Можливо для більшості осіб, які зазнали гендерно-орієнтованого насильства, саме правовою сатисфакцією буде те, що не лише держава Україна дізнається про те, що вони перенесли, але й міжнародна спільнота. Ми говоримо про те, що війна має різні аспекти, це не лише бойові дії і втрати серед цивільного населення, це жорстокі моральні страждання та приниження, яких зазнають як чоловіки, так і жінки й діти”, – додає Анна Сосонська.
Публікуємо текст звіту:
ЖІНОЧЕ ОБЛИЧЧЯ ЗАРУЧНИКІВ ДОНБАСУ (укр)
FEMALE FACE OF DONBAS HOSTAGES (анг)
DAS WEIBLICHE GESICHT DER GEISELN VON DONBASS (нім)
ЖЕНСКОЕ ЛИЦО ЗАЛОЖНИКОВ ДОНБАССА (рос)
