Вперше до довічного: як російський суд засудив родину із Мелітополя
Південний окружний військовий суд у російському Ростові-на-Дону засудив трьох цивільних із Мелітополя Запорізької області у справі про вибухи в місті. 31-річного Артема Мурдіда до довічного ув’язнення, його цивільну дружину 28-річну Ганну Вошкодер до 20 років колонії загального режиму та 50-річну матір Ганну Мурдід — до 22 років.
Через закритість ростовського суду та неможливість доступу на засідання представників міжнародних організацій про процес та загалом про обвинувачення мелітопольської трійки відомо мало. МІПЛ поговорила зі знайомими родини, дізнавшись, чим займались “засуджені” до затримання, коли та як відбулося затримання, та можливі причини.
“Мені просто не байдуже, я почала шукати”
— Моє ім’я — Катерина. На момент повномасштабного вторгнення мешкала у Харкові, до того — у Запоріжжі, а взагалі я з Мелітополя. Родину Артема добре знаю: моя бабуся жила у сусідньому будинку, працювала разом із його мамою.
Катерина гортає стрічки соціальних мереж та зупиняється на фото в інстаграмі:
— Десь на початку 2024 року я зрозуміла, що давно не бачила Артема у соцмережах. Раніше були сторіс або фото, а тут пів року нічого. Я вирішила привітати його з Новим роком. Минув тиждень, два, а відповіді не було. Загуглила, і один із українських сервісів показав: Артем вважається зниклим безвісти. Інший — російський — сповіщав: обвинувачується у скоєнні теракту. Я була в шоці, не знала, як реагувати.
Дівчина продовжувала шукати інформацію.
— Сумнівалась, чи телефонувати рідним Артема, тим, що не в окупації. У нас із ним були складні стосунки, хтось міг би подумати, що я втручаюся у чуже життя.
А потім вирішила: людина у складній ситуації, за неї треба боротися. Мені ж не байдуже, я хочу спробувати допомогти. На Артема стільки повісили, що й до пожиттєвого могли дати.
Тож я писала знайомим у Мелітополь. Але питання залишалися без відповіді. Хтось говорив, що такого статися не могло, хтось згадував, що людей в окупації весь час забирають на підвал.
Пізніше з’ясувалося, що Артема затримала ФСБ 28 березня 2023 року. На наступний день — його маму та дівчину. Знайомі сказали Катерині, що є відео затримання.
— Я шукала цей запис: вбивала “мелітопольські партизани”, “люди з Мелітополя”, “троє з Мелітополя”. Бачила багато новин про затримання мелітопольських партизанів. Зрештою здогадалась вжити слово “диверсанти”. І побачила статті у російських ЗМІ.
Відео так званого затримання російські ресурси виклали ще у червні 2023 року.
Відео затримання Артема Мурдіда
Катерина переглядає його. Ролик знятий із дрона, та вона не впізнає район Мелітополя — можливо, так званий Житломасив, а, можливо, центральна частина, біля закинутого міського цвинтаря. Чоловіча фігура у джинсах, чорній куртці та капюшоні відходить від білої автівки, йде вздовж дороги, потім кущами. Позаду неї з’являється чорний мікроавтобус, з якого вилітають люди у формі з написом на спинах “ФСБ” — затримують чоловіка. Біля білої автівки затримують ще й жінку — руки заломлюють за спину та ведуть до мікроавтобуса. Всі обличчя заблюрено.
— Жіноча фігура мені дуже схожа на маму Артема. Я ж її знаю, бачила багато разів, — говорить Катерина. — Далі [на відео] вони заявляють, що співпрацювали зі Службою безпеки України.
Це все, що вдалось встановити Катерині. Поточне місце перебування залишалось невідоме.
— Одного вечора мені написала незнайома дівчина. Я зазвичай у фейсбуку нікого в друзі не додаю, а тут вирішила додати. І вона запитала, чи я знаю Артема Мурдідова? Вона помилилась у прізвищі, проте я відповіла, що так. Тоді дівчина написала: “Він сидить у камері з моїм чоловіком”. Дівчина просто писала всім, хто був у контактах Артема у соцмережах, а таких небагато.
Так Катерина дізналася, що Артем Мурдід на території РФ, у СІЗО № 1 Ростова-на-Дону. Що має розпочатися суд. Що трійку звинуватили у теракті, участі у терористичній спільноті та зберіганні вибухівки.
Жінка переконана у фейковості звинувачень, але розмірковує:
“Чи міг Артем діяти в інтересах Україні? Він дуже впертий, має силу волі та впевнений у собі. З такими якостями, якщо він щось задумав, його не зупинити. Але водночас він мав родину. Відповідальність за неї, думаю, стримували всі пориви”.
“До Артема приїздили “гості”, пропонували влаштуватися на службу”
Руслан (ім’я змінене з міркувань безпеки), друг Артема, майже до моменту затримання спілкувався з Мурдідом.
— Мелітополь окупований, роботи особливо не було. Артем майже не працював. До того він був інкасатором у банку, бачив, як деякі з його колишніх друзів переметнулись до російських силових структур, тож розмови з ними не виходило. До Артема додому приїздили “гості”, пропонували влаштуватися на службу — мовляв, зарплата хороша. Артем відмовився. Він же військовозобов’язаний, проходив строкову службу, присягав українському народові. Через це й виїхати було важко. Всі, такі як Артем, опинились на олівці. Деяких забирали на допити, тиждень тримали.
Чим займався Артем у місті, Руслан не знає. Єдине, що помічав: у переписці Мурдід був обережним, зберігав конфіденційність. Але інакше жити в окупації неможливо.
— Коли я почув про підрив, був спантеличений, — згадує Руслан. — Дізнатися деталі було неможливо: до знайомих не звернешся, рідних не попросиш прийти до кватири Мурдідів — потраплять під підозру. Переписку у месенджерах він стер.
Руслан натрапив на згадене “відео затримання” раніше.
— Постановочне воно, звісно.
Як вдалося з’ясувати друзям, після затримання маму Артема та дівчину відвезли до Якимівки. Це містечко за 30 кілометрів від Мелітополя. У місцевому відділку поліції на вулиці Пушкіна, 21 росіяни організували місце утримання. Зокрема, там утримували більшість затриманих у Мелітополі жінок. Артема ж залишили у Мелітополі в приміщенні центрального відділу поліції, у так званому СІЗО. У камері на чотирьох тримали близько 20 чоловіків одночасно. Приміщення контролювала ФСБ. Після всіх їх, ймовірно, тримали у захопленому Маріуполі в слідчому ізоляторі, а вже потім перевезли до російського Ростова.
Артем Мурдід (у центрі), його мама (ліворуч) та дівчина (праворуч)
Друзям відомо про тиск на мелітопольців. Ганну Вошкодер катували: били, вдягали мішок на голову, шантажували, що заберуть її маленьку дитину, вивезуть у невідомому напрямку, віддадуть у чужу родину, змінять прізвище — “знайдуть нових батьків”. Ганну Мурдід також били — у неї ще до зтримання були проблеми з правою рукою, але під час побиття її травмували ще більше: на свіжих фото з суду видно, що жінка носить бандаж. Артема також катували. Всіх трьох намагалися змусити, аби вони допомагали ФСБ шукати в Мелітополі партизанів.
У ростовський суд справа Артема, Ганни Мурдід та Ганни Вошкодер надійшла 8 жовтня 2024 року, тобто за півтора року після затримання. Відтоді відбулося 15 засідань.
Ганну Вошкодер та Ганну Мурдід звинувачували в незаконному обігу вибухівки у складі організованої групи, участі в терористичній спільноті, теракті, що спричинив смерть людини, тероризмі. Артему Мурдіду, крім перелічених звинувачень, інкримінували незаконне виготовлення вибухових пристроїв організованою групою.
За версією ФСБ, у червні 2022 року, “будучи прихильником проукраїнської ідеології”, Артем Мурдід встановив контакт співпраці з “Олегом”, а потім залучив до діяльності дружину та матір. Росіяни стверджували, що невстановлений “Олег” вказував цілі та координати схованок із вибухівкою, через зв’язкового передав детонатори та мікросхеми, заховані всередині ляльки, і в телеграмі надсилав Артему інструкції зі збирання вибухових пристроїв.
Разом вони нібито стежили за співробітниками окупаційної військово-цивільної адміністрації та керівниками держпідприємств із метою ліквідації окремих осіб. Так, їх звинуватили у підкладанні вибухівки під залізничну колію, організації замаху на життя начальника станції державного підприємства “Мелітопольська залізниця” та уповноваженого голови окупаційної військово-цивільної адміністрації міста, а також у закладанні саморобної вибухівки під авто колаборанта Івана Ткача 14 березня 2023 року.
Російське обвинувачення стверджувало: мотиви — “неприязне ставлення до Російської Федерації”.
Вирок громадянам України
2 червня 2025 року у Ростові відбулося одразу три засідання у справі. На одному з них обвинувачені оголосили останнє слово.
— Усі ми розуміємо, що подібні судові процеси для вас — це вже рутина. Я щиро вас прошу при винесенні остаточного рішення не керуватися буденністю.
Я ніколи у своєму житті не чинив протиправних дій. Про суть пред’явлених мені звинувачень я дізнався лише від представників правоохоронних органів РФ, які створили певні фізичні умови — насильство та тортури, внаслідок чого я змушений був дати свідчення, на яких ґрунтується звинувачення.
Я щиро вважав, що мешкав на території України, відповідно, на мене поширюється виключно законодавство України. Я ніколи не був прихильником нацистських ідей, жив у багатонаціональній країні, зовсім не замислюючись, що я до когось зневажливо ставлюся через його національність, — сказав Артем Мурдід.
— Звертаю вашу увагу на те, що я не нацистка і не дотримуюся націоналістичних поглядів. Відповідно прошу виключити цю обставину, що обтяжує покарання. Також прошу врахувати мій стан здоров’я і той факт, що я потребую постійної медичної допомоги. Хочу заявити про застосування до мене фізичного насильства після затримання, а саме: тортури електричним струмом та заподіяння побоїв, — заявила матір Артема Ганна Мурдід.
— Я громадянка України. Спілкуючись із людьми, ніколи не звертала увагу на їхню національність, для мене всі рівні. При призначенні мені покарання прошу суд врахувати у мене наявність маленької дитини, яка потребує материнської любові та піклування, — попросила в останньому слові Ганна Вошкодер.
Зрештою головуючий суддя Олександр Генералов оголосив вирок з максимально можливими за російськими законами термінами покарання. Артем Мурдід отримав довічне, його дружина Ганна Вошкодер — 20 років колонії, матір Ганна Мурдід — 22 років увʼязнення.
Захист трійки подаватиме апеляцію.
Порушення права на справедливий суд
Експерт МІПЛ із Міжнародного гуманітарного права Андрій Яковлєв говорить, що наразі важко оцінити справу, не маючи доступу ані до її матеріалів, ані до судового рішення, але якщо виходити з публічних фактів, то звертає увагу, що українці заявили про тортури.
— Оскільки висновки російських судових рішень не мають прямої кореляції з фактами та й загалом російська система судоустрою відтворює політичні концепції влади, а не факти, до встановлених судами обставин потрбівно ставитися критично. Надто тому, що в РФ толерується застосування катування для отримання самообови, — зауважує Яковлєв. — Зокрема, Артем Мурдід сказав, що так звані правоохоронці РФ створили певні фізичні умови — насильство і тортури, внаслідок чого він змушений був дати свідчення, на яких ґрунтується звинувачення. До матері Артема Ганни застосовувалися тортури електричним струмом та здійснювалося заподіяння побоїв. А Ганні Вошкодер погрожували розлукою з дитиною.
У РФ, незважаючи на численні заяви міжнародних організацій, речників міжнародних місій ООН щодо застосування катування в місцях позбавлення свободи як окупованих територій, так і на території РФ, жодної офіційно реакції немає. Тобто Росія фактично толерує практики катування.
Водночас експерт звертає увагу, що російський суд засудив родину як терористичну спільноту, що виготовляла вибухівку і нібито вчинила терористичний акт, у результаті якого загинула людина. При цьому невідомо, загинув цивільний чи військовий.
З відкритих джерелах є інформація, що Іван Ткач, якого з початку вересня 2022 року окупанти призначили на посаду директора “Муниципального унитарного предприятия “Городской транспорт” военно-гражданской администрации Мелитополь”, займався організацією переміщення особового складу ЗС РФ з Донецької, Херсонської областей та ТОТ АР Крим до Запорізької області і назад. Зокрема, джерело в СБУ повідомило журналістам, що Ткач “організовував перевезення найманців ПВК “Вагнер” до лінії бойового зіткнення на Запоріжжі”.
Колаборант Іван Ткач, у причетності до вбивства якого підозрюють Артема Мурдіда та його родину
— Загалом судова система РФ спотворює реальність не тільки у цій справі. Адже правники в РФ не можуть не знати, що терористична атака — це навмисне насильство щодо цивільного населення з метою його залякати або змусити державу до певних дій. Якщо припустити, що дії родини Мурдіда мали стосунок до якихось форм спротиву, та навіть підривної діяльності, то їхні дії є діями цивільного спротиву окупації, а не терористичними, — говорить Андрій Яковлєв. Він зазначає, що військова атака на Івана Ткача як цивільну особу, що займається організацією переміщення особового складу ворожої армії, дозволяє дійти висновку, що Ткач був прямо залучений до участі у бойових діях та теоретично міг бути ціллю атаки супротивною армією.
Експерт наголошує, що більше коментарів буде після отримання тексту вироку. Однак навіть зараз можна стверджувати, що судові процедури відбувалися з порушенням права на справедливий суд, що само по собі є воєнним злочином.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст необов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
