Викрадені на Чернігівщині: де росіяни переховують Сергія Колупайка, Олександра Кольцина і Євгена Петліца
Під час окупації Чернігівщини російські військові масово викрадали людей. МІПЛ розповідає історії трьох заручників, які наразі перебувають в Росії.
Сергій Колупайко — сорокатрирічний працівник промислового підприємства в Чернігові. 23 лютого, за день до повномасштабної війни, був на роботі, а ввечері поїхав автомобілем до села Вознесенське, що поруч із обласним центром. Хотів провідати свою матір Любов Василівну та сина Арсенія. “Ввечері 23 лютого поїхав до мами у Вознесенське, більше ми не бачились. Телефоном спілкувалися, хоча зв’язок був дуже поганий. Він збирався їхати до мене, в Чернігів, але я казала, що це небезпечно — Вознесенське було окуповане, тривали бої”, — розповідає МІПЛ Валентина Ендоурова, цивільна дружина Сергія.
Дружина Сергія Колупайка показує його фото. Фото: Віктор Ковальчук
Мати чоловіка, Любов Колупайко, каже, що той лишався з нею та сином Арсенієм у Вознесенському, але дуже хотів забрати до них маму Арсенія з малою дочкою, які перебували в селі Петрушин. “Він постійно з ними розмовляв, хвилювався, щоб із донькою було все гаразд”, — говорить Любов Колупайко. “Мама казала, що в селі ходять кадирівці, що вони роблять біду в Петрушині, лякають людей, тому хотіла виїхати з донькою, та не знала, як”, — розповідає Арсеній, син Сергія.
Любов Василівна, мати заручника Колупайка, розповіла, що його авто окупанти розстріляли. Фото: Віктор Ковальчук
У Вознесенську, за свідченням Любові Василівни, ситуація була спокійнішою, ніж в інших окупованих селах Чернігівщини. “Вони казали: “Ми вас не чіпаємо, ви нас не чіпаєте”. Не чула, щоб у нашому селі когось катували чи вбили”, — каже мати Сергія Колупайка.
Сергія Колупайка схопили в полон дорогою до села Петрушин
Через хвилювання за доньку Сергій вирішив поїхати окупованою територією з Вознесенського до Петрушина, аби вивезти звідти молодшу дочку з її мамою. “Тато взяв автомобіль брата, “Жигуль”, і сусіда, який зголосився поїхати з ним, щоб веселіше було в поїздці”, — розповідає Арсеній. За словами Валентини, дружини Сергія, це сталося 14 березня. Але до Петрушина Сергій не потрапив, дорогою автомобіль розстріляли російські військові.
“Невідомо, де саме це сталося, але, здається, до Петрушина. Росіяни обстріляли автомобіль, Сергія поранили”, — розповідає Валентина.
Валентина Ендоурова писала запит до Міноборони РФ та отримала відповідь, що Сергій Колупайко був затриманий та знаходиться в Росії. Фото: Віктор Ковальчук
Свідок, із яким поспілкувалась МІПЛ, також зазначає, що автомобіль до Петрушина не доїхав. “Росіяни обстріляли машину, у Сергія було кульове поранення в груди — куля навиліт пройшла”, — розповідає Олександр, який упродовж лютого-травня 2023 року сидів в одній камері з Сергієм у колонії на території РФ.
Мати Сергія Колупайка шукає свідків, які б розповіли їй про сина. Фото: Віктор Ковальчук
Арсеній каже: про те, що батько потрапив у таку страшну ситуацію, родина дізналася за чотири дні, коли в село повернувся сусід, що був із Сергієм. “Його свідчення постійно відрізняються: то він казав, що Сергія вбили, то казав, що їм із Сергієм натягли мішки на голови і кудись потягнули. Ми не змогли зрозуміти, що там насправді відбулось. Але сусіда відпустили, а мого батька росіяни повезли в Росію”, — говорить син Сергія Колупайка.
Син Сергія Колупайка Арсеній чекає на повернення батька. Фото: Віктор Ковальчук
Впродовж тижня родина Сергія чекала, що той вийде на зв’язок, що його відпустять, але цього не сталося. Після деокупації регіону Валентина почала шукати свідків викрадення чоловіка, ходила в морги Чернігова, аби пересвідчитися, що серед загиблих немає чоловіка.
“До 26 квітня було невідомо, що з ним. А тоді в соцмережах з’явився перелік полонених, який надав звільнений через обмін Сергій Василига. І в ньому був Сергій Колупайко. Так я дізналася, що він був у Курському СІЗО № 1. Влітку НІБ підтвердило, що він у полоні в Росії”, — розповідає Валентина. За її словами, Сергій Колупайко — офіційно підтверджений МКЧХ заручник, якого утримує РФ.
Взимку родина отримала новину: Сергій Колупайко більше не в Курську, на початку травня 2022 року його вивезли до Тульської виправної колонії в місті Донський, про яку детально розповідала МІПЛ.
“У грудні повернулись через обміни хлопці, які перебували в Донському, вони повідомили, що Сергій сидить у тій колонії. Тоді, в травні минулого року, їх посадили в літак і, здавалося, що везуть на обмін. Але привезли у виправну колонію”, — говорить Валентина Ендоурова. Вона написала багато запитів до різних установ та органів Російської Федерації, має відповідь від Міноборони РФ, де підтверджено факт затримання Сергія Колупайка за “протидію спеціальній військовій операції”.
На момент зустрічі журналіста МІПЛ із Валентиною Ендоуровою та Любов’ю Колупайко обидві були впевнені, що Сергій залишається за ґратами Тульської колонії. Проте в середині червня 2023 року з’явилася оновлена інформація про місце перебування чоловіка. Звільнений через обміни військовослужбовець Олександр розповів МІПЛ, що останнім місцем його перебування перед обміном була виправна колонія на території Республіки Мордовія, що саме там він перебував у камері з Сергієм Колупайком. “Я не знаю точної назви, усі називали це місце “Поляна” або “Полянська колонія”. Там я бачив Сергія. З Донського до цієї колонії нас вивезли на початку лютого в кілька заходів по 50 людей”, — розповідає Олександр.
“Повертались із роботи і потрапили в полон”. Мешканці Сновська Олександр Кольцин та Євген Петліц уже понад рік у російській в’язниці
Олександр Кольцин та Євген Петліц — мешканці Сновська, невеличкого містечка Чернігівщині, що за 41 км від кордону з РФ та Білоруссю. Чоловіки добре знали один одного, товаришували. Коли 24 лютого дізналися про початок війни, були вдома зі своїми родинами. Олександр має військовий досвід, служив у 2018—2019 років на Донбасі, тому одразу хотів вступити до лав ЗСУ. Утім 24 лютого місцевий військкомат уже не працював.
Місто Сновськ — на відстані 40 км від кордону з РФ. Фото: Віктор Ковальчук
Євген Петліц — водій аварійної газової служби та професійний коваль — хотів вступити до тероборони, але офіційно в місті її не було. “В самому Сновську окупантів не було, вони якось пройшли повз колоною об’їздною дорогою в напрямку Городні, а в місто не заїжджали”, — розповідає Галина Петліц, дружина Євгена. Вона каже: незважаючи на окупацію, чоловік вірив, що це ненадовго, підтримував тісний зв’язок із товаришами на вільній від окупантів території, продовжував займатися ковальством.
Галина Петліц каже, що Євген дуже любив ковальство, присвячував йому багато часу. Фото: Віктор Ковальчук
Олександр на момент вторгнення працював у лісгоспі трактористом. 26 березня чоловіки вирішили поїхати у робочих справах до села Стара Рудня, звідки до Сновська їм довелося повертатися через ліс пішки.
Сновськ не був окупований — колони росіян пройшли повз місто в бік Чернігова. Фото: Віктор Ковальчук
“Вони не хотіли привертати увагу, були більше в лісі, ніж на дорозі. Євген вийшов на дорогу подивитись, чи немає десь там російського блокпосту, щоб випадково не зустріти окупантів. А дорогою саме їхав КамАЗ із росіянами. Вони його побачили, почали стріляти”, — розповідає Галина Петліц.
Дружина заручника Євгена Петліца з донькою. Фото: Віктор Ковальчук
Світлана Кольцин, дружина Олександра Кольцина, додає: на той момент росіяни не знали, що Євген не один. Утім Олександр не лишився в лісі, теж вибіг на дорогу, аби допомогти товаришу. “Росіяни затримали їх обох і кудись повезли. Ми дізнались про це того ж дня від знайомого, який був із ними. Вони втрьох були, але третій зміг заховатися в лісі, його росіяни не побачили”, — каже Світлана Кольцин. Спочатку вона вірила, що Олександра триматимуть пару днів і відпустять, але додому чоловік не повернувся, як не повернувся у Сновськ і Євген Петліц.
Після захоплення Кольцина та Петліца росіяни відвезли в село Вишневе. Фото: Віктор Ковальчук
“У перших числах квітня область звільнили, проводжали їх “гучно”. Тоді знайомі хлопці їздили у Вишневе, ми думали, їх там тримали. Але у Вишневому наших чоловіків не було”, — каже Світлана. Галина Петліц додає, що до вивезення в РФ її чоловіка разом із Олександром Кольциним тримали в селі Вишневому в приміщенні консервного заводу. “На бетонному полу лежали вони з зав’язаними очима. Там двоє хлопців були з його роботи, вони розповіли про це. І про те, як катували сильно батька з сином — полонених зі Славутича”, — розповідає Галина Петліц.
Галина Петліц живе надією на повернення Євгена. Фото: Віктор Ковальчук
За словами Світлани Кольцин, 26 липня їй зателефонували з НІБу і повідомили, що Росія підтвердила перебування Олександра в полоні: “Коли взимку почались обміни за участі полонених із Тульської колонії і в соцмережах виклали списки, я дізналася, що чоловік у Тульській області. Я з чотирма свідками спілкувалась, які підтвердили, що бачили Олександра — троє в Тульській колонії, а один перебував із Олександром в Курську. Відомо, що Олександр та Євген в одній колонії та в сусідніх камерах, вони чують на перекличках один одного”.
Світлана Кольцин каже, що останні дані про чоловіка отримала в лютому 2023 року. Фото: Віктор Ковальчук
Натомість Галина Петліц про утримання чоловіка в Тульській колонії дізналась у травні минулого року: “Я отримала голосове повідомлення з невідомого номеру, там мій чоловік каже, що він у полоні, що живий та здоровий”. Пізніше, вже на початку 2023 року, Галина спілкувалась зі звільненим із полону, який перебував із Євгеном в одній камері в Тульській колонії.
“Він сказав, що сидів у полоні з Євгеном, що він живий, здоровий, але мінус 35 кілограмів. Я розпитала про їх побут. Казав, до 6 грудня їх уночі двічі будили та били, а потім припинили вночі бити та почали краще годувати”, — каже Галина.
Інший свідок вийшов на волю через обмін в лютому 2023 року, він теж спілкувався з Галиною, багато розповідав про місце ув’язнення — Тульську виправну колонію в місті Донському. “Каже, що раз на тиждень є лазня, раз на два тижні стрижуть бороду та волосся, почали краще годувати, але у них немає глюкози зовсім, тому голова паморочиться… Євген у камері, де 14 осіб, казав, що впродовж усього дня їм наказують стояти, сидіти можна лише під час прийому їжі”, — розповідає Галина Петліц.
Донька Євгена Петліца чекає на повернення тата з російського полону. Фото: Віктор Ковальчук
Зі свідком, який до початку лютого 2023 року перебував у камері в Тульській колонії разом із Євгеном Петліцем, поспілкувалась і МІПЛ. Віталій (ім’я змінене на прохання свідка) повідомив, що Євген — сильна та мужня особистість, що він підтримує усіх полонених. “Петліц Женя — людина, що в Тулі весь час підтримувала мене, був мені другом, опорою, у мене депресія була, він допоміг подолати. Ми познайомились у Донському і весь час (з травня 2022 року до лютого 2023 року) перебували в одній камері”, — розповідає Віталій.
Проте, чи досі Євген Петліц та Олександр Кольцин перебувають у Тульській виправній колонії, достеменної інформації немає. З початку 2023 року росіяни влаштовують українським бранцям постійні ротації між колоніями. Зокрема, в травні 2023 року полонених вивезли з Брянського СІЗО № 2 в місті Новозибков, багато хто з них опинився в Тульській виправній колонії. А з Донського, згідно з нещодавно отриманими МІПЛ свідченнями, в лютому 2023 року відбулися поетапні перевезення українців до виправної колонії на території Республіки Мордовія. Отже, існує висока ймовірність, що цивільні зі Сновська Кольцин і Петліц уже не перебувають у Тульській колонії.
Родина Кольцин постійно чекає, коли почнуться обміни за участі цивільних. Фото: Віктор Ковальчук
Обидві дружини заручників навесні отримали листи від Міноборони РФ. У тому, який датований 15 квітня і призначений Світлані Кольцин, йдеться, що її звернення розглянуте, що “організоване направлення до МКЧХ карток-повідомлень та відомостей про всіх українських військовослужбовців та осіб, затриманих за протидію спеціальній військовій операції для інформування сімей та Центрального Агентства Розшуку”. У листі від 2 травня для Галини Петліц Міноборони РФ повідомило, що Євген Петліц “затриманий за протидію спеціальній військовій операції та перебуває на території РФ, а стан його здоров’я — задовільний”.
