Як пришвидшити ідентифікацію загиблих, зниклих безвісти на війні

Любов Смачило

Олена Бєлячкова

Станіслав Мірошниченко

• 30 Вересня 2024

0

1445

9 хвилин читання

Станом на 26 вересня 2024 року в Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, яким оперує Міністерство внутрішніх справ України, налічується 55 тисяч записів про людей, які зникли безвісти в умовах війни. Станом на серпень 2024 року в Реєстрі було зареєстровано 2410 невпізнаних тіл (останків). МІПЛ підготувала аналітичну записку про те, які проблеми виникають із ідентифікацією загиблих, як пришвидшити цей процес і що робити, якщо ваш рідний зник безвісти на війні.

Особа вважається зниклою безвісти, якщо вона зникла за особливих обставин, таких як збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру. Особа вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт її зникнення. Правового статусу така особа набуває з моменту внесення про неї відомостей у Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. До реєстру вносять цивільних дорослих, дітей, а також військових.

Певна кількість тих, кого вважають зниклими безвісти, ймовірно, загинула, була вбита і неналежно похована. Серед них є військові, яких вбили під час бойових дій. Проте є й ті, кого РФ взяла у полон. Відомо також, що представники Росії застосовують практику насильницьких зникнень, безпідставно затримують цивільних осіб на окупованих територіях України і часто утримують їх інкомунікадо. Окрім того, до зниклих безвісти за особливих обставин можуть належати депортовані чи примусово переміщені Росією громадяни України.

У цьому документі ми зосередилися на ідентифікації тіл загиблих військових, які були у складі ЗСУ.

Наразі є дві основні причин настання смерті військових, яких вважають зниклими безвісти:

1. Загибель під час виконання бойових завдань. Це випадки, коли через інтенсивність боїв тіло відразу не забирають із поля боя, а коли вдається і його доставляють у морг, то упізнати без проведення ДНК-аналізу неможливо. Також це можуть бути випадки сильного понівечення тіла внаслідок смертельного поранення, через що тіло також складно ідентифікувати. Або ж, коли російська сторона забирає тіло загиблого військового і повертає його під час обміну тілами через тривалий проміжок часу, коли тіло так само неможливо ідентифікувати візуально.
2. Військові, які потрапили у російський полон і загинули під час перебування у ньому. У цьому випадку російська сторона здебільшого не дотримується норм правильного зберігання тіл і повертає їх через дуже тривалий час після смерті. За таких умов підтвердити особу без проведення ДНК-аналізу неможливо.

Ініціювати експертизу для пошуку загиблих можливо за таким алгоритмом: 

1. Звернутись за місцем свого проживання до поліції із заявою про зникнення безвісти рідної людини.
2. Слідчий виносить постанову про відбір зразків біоматеріалу та призначення експертизи для виділення ДНК-профілю. 
3. Зразки біоматеріалу можуть відібрати безпосередньо у відділеннях судово-медичних лабораторій. Однак у більшості випадків біоматеріал відбирають у відділі поліції, куди рідні звертаються з заявою про зникнення рідної людини.

Найчастіше зразки ДНК відбирають у кровних родичів: батьків чи дітей зниклої людини. Водночас їх можуть відібрати і у одного з батьків дитини, аби звідти чітко виділити ту частку ДНК, яка збігатиметься з часткою зниклих безвісти батька чи матері.

У померлих зразки відбирають судово-медичні експерти, які передають їх у Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр (ДНДЕКЦ) Міністерства внутрішніх справ України. Там виділяють ДНК-профіль, зразкам присвоюють унікальний ідентифікатор. Порівняння ДНК-профілів загиблих і родичів відбувається автоматично в Електронному реєстрі геномної інформації людини. У разі виявлення збігів інформацію надсилають слідчому, який призначив експертизу і проводить досудове розслідування. Після цього слідчий інформує родичів загиблої особи.

Ключові проблеми ідентифікації тіл та останків

1. Велика кількість загиблих та мала кількість експертів. В Україні є 25 установ експертної служби МВС, які досліджують ДНК. Після того як з посмертних проб регіональні лабораторії створили ДНК-профілі, ці результати надсилають у центральну лабораторію в Києві. Проблема в тому, що цю схема розробили для мирного часу. В умовах війни, коли щотижня необхідно ідентифіковувати сотні жертв, система перевантажена.
2. Повнопрофільних лабораторій для досліджень ДНК, які можуть працювати з будь-яким біологічним матеріалом, зокрема зі зразками живої людини, кістками, рештками загиблих воїнів, на сьогодні лише 13 на всю країну. Ці лабораторії акредитовані за стандартом ISO 17025. Водночас препаратів для тестування ДНК недостатньо, як і людей, які вміють це робити.
3. На сьогодні в Україні в структурах ДНДЕКЦ працює лише 240 експертів. На кожного припадає 35 — 40 експертиз на місяць. Одна експертиза триває від декількох днів до декількох тижнів в залежності від цілісності тіла. В день до одного центру може надходити до 300 експертиз. На сьогодні, за словами представника ДНДЕКЦ, у цих експертів на виконанні 12 тисяч експертиз. Підготовка нових експертів — складний і тривалий процес, експерти повинні мати відповідну освіту і пройти спеціальну підготовку.
4. Є рештки, які потребують довготривалої експертизи, оскільки вони у поганому стані, або це можуть бути рештки різних людей, які перебували разом у момент смерті, або їх перевозили разом.

Фактори, які впливають на успіх ДНК-експертизи:

• цілісність тіла (це тіло нещодавно померлого, або цілий скелет, або одна кістка); 
• ступінь збереження тіла (наприклад, чи тіло згоріло, чи було уражене хімікатами тощо);
• середовище, з якого вилучено тіло (наприклад, море — солона вода, річка — прісна вода, чи було тіло поховане тощо);
• чи було одночасно вбито/поховано кілька людей і якщо так, то чи призвело це до змішування їхніх рештків; 
• час між подією, яка призвела до смерті, і відбором і тестуванням ДНК-матеріалу;
• неможливість знайти референтні зразки родини та/або небажання родичів надати такі зразки для створення ДНК-профілю;
• вибір оптимального типу тканини або ділянки кістки/зуба для ДНК-експертизи;
• забруднення зразка, яке призводить до змішаного ДНК-профілю (може бути наслідком змішаних рештків, коли разом поховано більше одного тіла);
• чітке ведення документації, аби забезпечити надійний ланцюжок доказів.

Після деокупації територій на них починають працювати пошукові групи. У цей момент різко зростають вимоги до їхньої спроможності шукати та ідентифіковувати зниклих військових і цивільних.

Допомогти впоратися з вчасною та якісною обробкою великої кількості ДНК-матеріалів можуть експерти, які мають досвід пошуку зниклих безвісти в інших країнах, зокрема у повоєнний час. Провідною організацією тут є Міжнародна комісія зниклих безвісти (МКЗБ) зі штаб-квартирою у Гаазі. серед її основних повноважень — забезпечення співпраці урядів та інших зацікавлених сторін для пошуку осіб, зниклих безвісти внаслідок війни.

Наприкінці 2022 року українські експерти відвідали лабораторію МКЗБ у Нідерландах, аби підвищити якість експертиз. В результаті дізналися про метод, який щонайменше вдвічі скорочує термін проведення експертиз під час роботи з кістками. Пізніше цей протокол імплементувати в роботу українських експертів.

Проблеми родин, які шукають зниклих безвісти

Найрозповсюдженіша проблема, з якою стикаються рідні зниклих безвісти — втрата ДНК-матеріалів ще до того, як ті потраплять у лабораторію. Ще один недолік — порушення правил взяття біоматеріалів, оскільки найчастіше це роблять самі слідчі у поліцейському відділку. Інколи обовʼязок зібрати біоматеріал покладають на рідних, які не до кінця розуміють, як правильно це зробити. У результаті якість аналізу знижується.

Усі біологічні зразки, які відбираються для ДНК-експертизи, повинні мати маркування унікальним номером справи, а також задокументовані (сфотографовані) до та після відбору. ДНК-профіль людини не змінюється з часом, але оскільки ДНК деградує, кількість інформації, що в ній залишилася, зменшуватиметься з плином часу. Швидкість деградації ДНК залежить від багатьох факторів, зокрема середовища, в якому вона зберігається. Біологічні зразки слід зберігати за відповідних температур, аби збільшити їхній потенціал для ДНК-експертизи. Біологічні зразки, призначені для виділення та аналізу ДНК, слід зберігати і транспортувати за кімнатної температури (якщо вони сухі) або замороженими (якщо вони вологі або мокрі).

Імена та підписи осіб, які відібрали та/або запакували біологічний матеріал, мають бути записані на пакеті з захистом від пошкоджень (сейф-пакеті), конверті чи мішечку, який використовувався для упаковки матеріалу, а також на супровідних документах. Для забезпечення належного ланцюжка доказів усі предмети (останки, зразки, біологічний матеріал) повинні мати супровідну документацію для чіткого контролю за тим, хто мав доступ до них, чому та де вони зберігалися.

Нерідко слідчий, який збирає біологічний матеріал, невчасно надсилає його експертам, через що зразки псуються і родичі мають знову здавати ДНК-матеріал. На це потрібен додатковий час. Іноді трапляється, що під час передачі ДНК-інформації між слідчими області, району чи різних регіонів її просто гублять. Відіграє роль також суб’єктивний фактор слідчого, коли той не відстежує рух справи і все зупиняється. За таких умов рідним доводиться перездавати ДНК-зразки. Аби цього не трапилося, рідним варто  стежити, як просувається справа і бути весь час на зв’язку зі слідчим.

Непоодинокі випадки, коли неідентифікованих військових ховають, як невідомих. Коли ж у базу даних вносять ДНК їхніх живих родичів, подальша експертиза потребує ексгумації тіла військового. Це завдає сильних психологічних страждань рідним. Відомі також випадки, коли родини отримують підтвердження про загибель рідного після збігу ДНК, однак не визнають цього і у судовомому порядку оскаржують результати експертизи. У такому разі військового продовжують вважати зниклим безвісти аж до остаточного рішення суду.

Перевірка та обробка ДНК-даних і внесення їх у Реєстр — це тривалий процес. Водночас родичі зниклих зауважують, що ці дії нерідко несвоєчасні і неналежні. Так, МІПЛ відомо про випадки, коли ДНК-експертизи тривали 10 — 12 місяців, попри те що рідні впізнали загиблих відразу після того, як тіла повернули з російського полону.

В МКЗБ пояснюють, що судово-медичний експерт, який відповідає за документування цілісності і стану тіла померлої особи (письмовий опис, графічні матеріали, фотографії), зобовʼязаний це робити до відбору ДНК-зразків. Це пояснюється тим, що цілісність і ступінь збереження тіла впливають на успіх результатів ДНК-експертизи. Водночас рідні, з якими МІПЛ спілкувалася для підготовки цієї аналітичної записки, розповідають про те, що експерти не завжди повно описують тіло.

Для того щоб розвантажити систему, яка стикнулася з безпрецедентними масштабами запитів проведення аналізів, варто прийняти допомогу інституцій, міжнародних організацій і держав для ДНК-аналізів. Важливо, що крім власне пошуку зниклих осіб та ідентифікації загиблих, ідентифікація за допомогою ДНК — це інструмент беззаперечного встановлення правди. Про це говорить директорка МКЗБ Кетрін Бомбергер: “Якщо би не було процесу ідентифікації, який ґрунтується саме на ДНК, то, наприклад, у Сребрениці вдалось би зруйнувати всі докази відносно того, що це був геноцид. І неправдива інформація тоді стала б офіційною позицією і фактом”.

Рекомендації

1. Золотий стандарт ідентифікації — за допомогою ДНК-експертизи. Візуальні та інші способи ідентифікації, як, наприклад, співставлення локації перебування військових з моментом загибелі, мають високий ризик помилкової ідентифікації. Водночас Реєстр зниклих безвісти наразі не має можливостей повного аналізу всіх даних про особу. Тому варто працювати над покращенням його аналітичної складової. Для цього важливо на державному рівні мати угоду між МКЗБ і урядом України про співпрацю — аби МКЗБ мала право проводити експертизи тіл та останків загиблих і надавала рекомендації для ефективнішої роботи реєстру зниклих безвісти.
2. Встановити механізм контролю за тим, щоб зразки ДНК-профілів відбиралися у лабораторіях, а не у відділках поліції. У випадках, коли людину неможливо скерувати в лабораторію, її біологічні зразки має відбирати компетентний фахівець, а не слідчий.
3. Налагодити механізм відбору ДНК-матеріалів у військовослужбовців на самому початку служби. У цьому випадку зразок букального епітелію наносять на спеціальну нуклеїнову карту, після чого її можна зберігати в матеріалах особової справи військового безкінечно довго і без ушкоджень. Відбір такого зразка коштує 300 гривень, тоді як експертизи з ДНК- профілями рідних — від 3000 гривень.
4. Збільшити кількість лабораторій і фахівців з ДНК-експертизи.
5. 5. Покращити спроможності лабораторій для ДНК-ідентифікації зразків далеких родичів.
6. Покращити комунікацію слідчих та рідних зниклих безвісти.

Що робити, якщо людина зникла безвісти

1. Звернутись за місцем свого проживання у поліцію з заявою про зникнення безвісти рідної людини.
2. Слідчий, порушуючи кримінальне провадження, виносить постанову про відбір зразків біоматеріалу та призначення експертизи для виділення ДНК-профілю.
3. У день здачі матеріалу дорослі особи, які здають ДНК-зразки, повинні мати з собою документ, який посвідчує особу. Якщо біологічний матеріал здає дитина, у дорослого, який її супроводжує, має бути свідоцтво про народження дитини.
4. Зразки біоматеріалу можуть відібрати безпосередньо у відділеннях судово-медичних лабораторій. Проте у більшості випадків біоматеріал відбирають у поліції, куди рідні звертаються з заявою про зникнення рідної людини.
5. Після цього біологічні зразки надходять до одного з центрів експертизи МВС.
6. Коли буде збіг ДНК-профілів, експерт повідомить про це слідчого, а той — рідних.  Водночас наполегливо рекомендуємо весь час бути на звʼязку зі слідчим, аби знати про хід розслідування і проведення експертиз.
7. У випадках, коли немає близьких, рідних або людей, які могли б здати необхідні зразки, необхідно з’ясувати останнє місце проживання чи перебування зниклого безвісти і знайти особисті речі, якими він користувався. Це може бути горнятко, ручка, якою писав, планшет, станок для гоління, зубна щітка, гребінець. Якщо це одяг, то він має бути невипраним. З таких речей у більшості випадків можна встановити ДНК-профіль зниклого. Цього зразка достатньо, аби підтвердити ідентифікацію. У цьому випадку збіг буде не за родичами, а за ДНК-профілем самої людини, яку шукають. Такий збіг стовідсотковий, тобто найнадійніший.

Для підготовки аналітичної записки команда МІПЛ використала інформацію з відкритих джерел, відповіді на наші запити від Міністерства внутрішніх справ України, Управління з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти, а також свідчення родин зниклих безвісти і військовополонених.