З березня в російському полоні. Що сталось із викраденим журналістом Дмитром Хилюком
Село Козаровичі Вишгородського району на Київщині було окуповано на третій день повномасштабного вторгнення Росії в Україну – 26 лютого. Місцеві жителі кажуть, що спочатку почули переміщення величезних колон російської військової техніки, а потім майже одразу російські війська зайшли в село, де почали розміщувати військових, встановлювати блокпости, окопуватись у дворах селян та затримувати цивільних. 3 березня у Козаровичах на подвір’ї власного будинку росіяни захопили в полон відомого журналіста, кореспондента агенції УНІАН Дмитра Хилюка. Спочатку його утримували на території окупованого Димера, згодом вивезли в СІЗО у Росію.
Дмитро Хилюк
«Чекали у дворі з автоматами, стріляли над головами, утримували в полоні в Димері»
З початку вторгнення Дмитро Хилюк продовжував жити вдома та працювати в УНІАН. За словами рідних та друзів журналіста, він категорично відмовився виїжджати, хоча розумів рівень небезпеки. Проте на той час переїзд із Козаровичів не здавався йому можливим – потрібно було дбати про батьків, з якими він жив. 1 березня у соцмережах Дмитро повідомив, що окупанти вже зайняли село та періодично ходять по хатах у пошуках харчів і води. Телефоном він розповідав друзям, що виїхати можливості вже немає, що над хатами села постійно літають снаряди артилерії. Того ж дня окупанти влаштували обшук у нього в будинку.
Козаровичі
«Прийшли, попросили нас вийти з хати, ходили, щось шукали, два телефони лежали на видному місці, мій та дружини, їх вони забрали, а телефони Діми були в іншому місці, вони їх не побачили», – розповідає МІПЛ Василь Хилюк, батько Дмитра.
Батьки Дмитра Хилюка Галина та Василь Хилюк
Наступного дня після обшуку, 2 березня, у будинок журналіста влучив снаряд від установки «Град». На щастя, він не зазнав непоправних пошкоджень, а його мешканці вціліли. Проте вибиті вікна та двері змусили родину переїхати до сусідки.
«Ми вирішили перейти до сусідки. Зібралися, перейшли, переночували там, а вже 3 березня вирішили сходити додому подивитися засвітла, як там наша хата, які є пошкодження. Доходимо до будинку, і коло хати налітають на нас п’ять солдат азіатської зовнішності, почали кричати: «Руки вгору! Лягай!» Поклали нас на землю, обшукали, знімали чоботи навіть, стріляли Дімі під вухо, а тоді підняли нас, накинули куртки нам на голови і повели», – продовжує Василь Хилюк.
Розбита снарядом від граду стіна будинку Хилюка
За його словами, спочатку було незрозуміло, куди саме окупанти ведуть заручників, але згодом батько журналіста збагнув, що це – складські приміщення на території Козаровичів.
«Нас розділили, – згадує батько. – Я внизу був, Діму на другий поверх повели. Потім мене перевели в якийсь гараж, де закрили. Я чув вибухи, а тоді до мене ще кілька трупів кинули – їх солдатів, що загинули від роботи нашої артилерії».
У будинок, що поруч з будинком Хилюка, заїхав російський танк
«Російський військовий сказав, щоб ми не переживали, після війни Діма повернеться додому»
З 3 до 8 березня Дмитро та його батько перебували на території складів у Козаровичах, а згодом їх перевезли до Димера.
Будинок Козаровичі після окупації
«Раптом 8-го вночі відчинили двері, погрузили мене у військову вантажівку, там ще хлопці були, і я голос почув, так дізнався, що це Діма. Повезли, як потім зрозуміли, на підприємство «Вікналенд» у Димері. Там нас в якесь приміщення з компресором закинули. І там вже були люди. Позакривали двері, ми лишились на цементній підлозі, брудно навколо, темно», – розповідає Василь Хилюк.
Коли в березні журналісти МІПЛ досліджували ситуацію в окупованій частині Київщини, то з’ясували, що Димер був центром утримання заручників. Там було два головних пункти утримання українців – ливарний комбінат та завод «Вікналенд». Також опитаний МІПЛ свідок Олександр Іванча повідомив, що останній раз бачив журналіста Дмитра Хилюка 11 березня. «Його вивели, більше я його не бачив», – каже свідок. Батько Дмитра теж каже, що 11-го березня Дмитра вивели з «Вікналенду». «Я ще спитав, що відбувається, коли Діма повернеться додому? Один із російських військових сказав: «Не хвилюйтесь, закінчиться війна – повернеться».
За словами батька Дмитра, полонених час від часу водили на допити, де розпитували про роботу, знайомих серед військових. Василь Хилюк на питання, ким працює Дмитро, сказав, що він учитель. Проте потім із розмови з сином дізнався, що Дмитро повідомив росіян, що працює журналістом в агенції УНІАН.
Батька Дмитра Хилюка теж відпустили 11-го березня. Він пішки дістався Козаровичів, перед тим росіяни проінструктували, щоб на блокпостах у Козаровичах казав, що «83-тя дозволяє» (ймовірно, 83-а окрема гвардійська десантно-штурмова бригада ЗС РФ з Уссурійська, яка брала участь у наступі на Київську область в лютому 2022 року). «Нас 9 людей відпустили. Проте потрапити додому не зміг – у будинку вже жили російські солдати, мене не пустили навіть у двір. Дійти до сусідки, де на той час жила дружина Галина Юхимівна, теж не зміг, переночував у якомусь сараї», – згадує Василь Хилюк.
Окупанти лишили в гаражі Хилюка чуже авто
«Вивезли в СІЗО № 2 Брянської області, лист від Дмитра був – написав, що здоровий»
Козаровичі деокупували 31 березня. Того дня вночі окупанти колонами організовано вийшли в напрямку Іванкова. Невдовзі до села приїхали українські слідчі, які взяли свідчення Василя Хилюка про полон і викрадення Дмитра Хилюка. Вже в травні до Козаровичів приїхав прокурор ОГП Олександр Вінницький, який додатково ще раз опитав батька журналіста. Генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження щодо викрадення цивільних на території Димерської ОТГ. У межах провадження журналіст Дмитро Хилюк та його батько проходять, як потерпілі. Кримінальне провадження відкрито за частиною 1 ст. 438 Кримінального кодексу. У цій статті, зокрема, йдеться про порушення законів та звичаїв війни – жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами.
Рідні Дмитра Хилюка тривалий час не знали про його місце утримання. Але наприкінці квітня зателефонували з Координаційного штабу поводження з військовополоненими і повідомили, що Росія підтвердила, що журналіста утримують у РФ.
Ще в травні журналісту МІПЛ вдалося поговорити зі звільненим через обмін мешканцем Козаровичів Ігорем Шостаком. Той повідомив: «Хлопці, які були зі мною в камері, чули прізвище Хилюк там, у СІЗО».
Йдеться про СІЗО № 2 міста Новозибков Брянської області, про яке нещодавно МІПЛ писала у матеріалі про заручників братів Левицьких.
У серпні завдяки МКЧХ батьки Дмитра Хилюка отримали від нього лист, на конверті штамп «почта России». У листі було одне речення – «Дорогі мої мама, тато, я живий, здоровий, у мене все хорошо». Внизу дата – 14 квітня. У відповідь батьки також написали та передали лист, але доля його невідома, адже немає гарантій, що МКЧХ вдалось налагодити передачу листів викраденим українцям.
Невідомо, чи й досі Дмитро Хилюк утримується у Новозибкові. Адже, як повідомляли МІПЛ свідки, які вийшли з російського полону через обміни, росіяни переміщують полонених між різними СІЗО. Зокрема, з Брянської області цивільних переводили до СІЗО Курська, колонії міста Каменськ-Шахтинський Ростовської області, місць утримання у Севастополі.
Порушення прав людини та гуманітарного права. Чи може вийти через обміни журналіст Дмитро Хилюк
Юристка Оксана Михалевич, яка є адвокатесою Дмитра Хилюка, пояснює, що є міжнародне право прав людини, а є міжнародне гуманітарне право. І у випадку Дмитра Хилюка вони порушені.
«Цивільне населення брати в полон ніхто не має права. У полон можна брати військових, а цивільних утримувати аби перевірити, чи не допомагають вони військовим, чи протидіють вони військовій агресії або “спецоперації”, як вони її називають. За Женевською конвенцією росіяни можуть затримати цивільного громадянина, але тоді вони мають забезпечити права цієї людини, зокрема, на справедливий суд та правовий захист. Це гарантовано Четвертою Женевською конвенцією», – розповідає МІПЛ Оксана Михалевич.
Тобто, якби РФ діяла в межах міжнародного права, то за наявної підозри щодо журналіста у якійсь діяльності (співпраця з ЗСУ, наприклад), був би суд, був би адвокат-представник Дмитра Хилюка, була би постійна можливість спілкування цього адвоката зі своїм клієнтом.
«Але цього не відбувається, їх просто утримують у СІЗО, жоден адвокат до них не допускається, ніякого судового процесу не відбувається», – каже Оксана Михалевич.
Вона зауважує, що в березні-травні 2022 року під час обмінів було звільнено понад сто цивільних громадян, що утримувались у російських колоніях. Проте з часом процедури обмінів змінилися – наразі у них беруть участь лише військові. Питання цивільних залишається невирішеним. Оксана Михалевич вважає, що поки не існує зрозумілих механізмів, яким чином звільнити українських цивільних із російських тюрем.
«На жаль, міжнародне право не було готове до такого. І воно побудовано на тому, що кожна держава дотримується задекларованих принципів. Росія ж їх, в принципі, не дотримується. Тобто правових механізмів, щоб на це впливати, не існує. Є тільки політичні механізми: блокувати активи, арештовувати власність, накладати санкції на державу-агресорку тощо. Але правових механізмів нема. І це проблема», – каже Оксана Михалевич.
Вона також пояснює, що вплив міжнародних судів теж нівельований, оскільки РФ не реагує на їхні рішення. Приклад – ситуація з ЄСПЛ, до якого навесні адвокат робила запит щодо справи викраденого Дмитра Хилюка.
«Справи ЄСПЛ бере, але їх розглядають у загальному порядку. Спочатку отримується скарга, розглядається, чи дійсно було порушення конвенції, на яку позивник вкаже. Ми скаржились здебільшого на порушення статті 5 – не правове затримання людини. Є й інші порушення. Спочатку ми звернулись до Росії з приводу того, що це незаконне утримання. ЄСПЛ це зробив (суд відправив звернення до РФ, – МІПЛ), але уряд РФ не реагує на ці питання. Після цього ми подали скаргу про те, що було порушення. Але по факту більше нічого ЄСПЛ зробити не може», – пояснює адвокат Дмитра Хилюка.
Щодо обмінів за участю цивільних, то в цьому питанні є певні обмеження й в самій Україні. «За Женевською конвенцією та загальною конвенцією з прав людини такі обміни заборонені, оскільки вони в принципі не мали права забирати цивільних. Якщо ми почнемо обміни, то таким чином ризикуємо, що вони й надалі захоплюватимуть цивільних. Росія мала би звільнити їх без будь-яких умов. А як це зробити? Крім політичного тиску – ніяк», – додає Оксана Михалевич.
Тож, за думкою правників, доки Україна не винайде політичного механізму для звільнення цивільних громадян, а наші міжнародні партнери не узгодять чіткий санкційний пакет проти держави-агресорки через викрадення та утримання цивільних громадян, у російських тюрмах й надалі сидітимуть сотні українських громадян.
«Я не розумію, чому його ще не звільнили. Ми постійно кудись звертались, постійно до нас приїздили то поліція, то СБУ, то народні депутати, навіть міністр Ірина Верещук влітку була. Вона сказала, щоб ми не хвилювалися, він повернеться скоро. Але вже стільки часу минуло, а нічого, обміну немає, син у полоні. А ми так довго чекаємо повернення своєї єдиної дитини», – каже Галина Хилюк, мати Дмитра.
Звіт підготовлено Медійною ініціативою за права людини за підтримки й у рамках проєкту “Hela Sverige Skramlar for Ukraina”
