За примусову мобілізацію в “ЛНР” 11 років і 12 — за зґвалтування неповнолітніх: аналіз січневих вироків російським злочинцям
Упродовж січня 2025 року українські суди винесли два вироки за воєнні злочини. Це інформація з реєстру судових рішень. Раніше МІПЛ неодноразово вказувала на те, що під час заочних судових розглядів українська система формально підходить до сповіщення підсудних про виклик до суду. Наразі ж є помітне зрушення: суд доручив слідству знайти додаткові способи оповіщення підсудного та надіслав повістки на електронну адресу. Водночас є проблеми з кваліфікацією дій обвинувачених.
11 років вʼязниці військовому комісару “ЛНР”
Справа № 185/10275/22
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області засудив Андрія Губанова, військового комісара “ЛНР”. Суд визнав його винним у незаконній мобілізації мешканців тимчасово окупованої Луганщини, посяганні на територіальну цілісність України й участі у незаконних збройних формуваннях.
Андрій Губанов народився у 1976 році, жив у Луганську. В жовтні 2021-го він став головою окупаційного військового комісаріату “народної міліції” “ЛНР”.
Згідно з матеріалами справи, відтоді Губанов займається мобілізацією мешканців тимчасово окупованої Луганської області до “народної міліції” “ЛНР”. Зокрема віддає накази про військовий облік, зарахування до резерву та примусову службу в незаконних збройних формуваннях. Також він ухвалює юридично нікчемні нормативно-правові акти, спрямовані на порушення територіальної цілісності України.
Андрій Губанов, військовий комісар так званої “ЛНР”
Оскільки судовий процес був заочний, підсудного сповіщали про слухання через “Урядовий портал”, сайти Офісу Генпрокурора й суду, як і передбачає закон. Окрім цього, суд на підготовчому засіданні окремою ухвалою доручив СБУ перевірити, де перебуває обвинувачений, знайти контакти його або родичів, електронні адреси й телефони “військового комісаріату”, де він працює. Надалі суд розпорядився надіслати на електронну пошту повідомлення про судовий розгляд і виклик Губанова.
За інформацією з порталу “Судова влада”, у справі було 14 потерпілих. Це мешканці Луганщини, які воювали у складі російських військ і потрапили в український полон. На момент судового розгляду їх обміняли, тож суд досліджував лише протоколи їхнього допиту, записаного на відео.
Усього дослідили шість протоколів. Один із військовополонених розповів на допиті, що до лютого 2022 року жив у Харкові. Проте 7 червня поїхав до батьків на Луганщину. Згодом, 2 серпня, він виїхав у Луганськ до хворого дядька. На вулиці його затримали представники окупаційного військкомату і після формальної медкомісії разом із іншими новобранцями відправили до посадки біля Соледару, де видали автомат та наказали зайняти селище Яковлівка. Там після обстрілу він потрапив у полон.
Решта полонених дали схожі свідчення, переконували, що їх насильно затримали на вулиці і доправили на службу. На момент полону вони були на позиціях від кількох днів до кількох місяців. Усі полонені впізнали на фото Губанова. Зазначили, що бачили його в інтернеті й на телебаченні як головного військового комісара. Також потерпілі бачили його фото на стендах у військкоматах. Один із чоловіків вказав, що Губанов виголошував промову перед призовниками.
У суді дослідили відео з пропагандистських медіа щодо оголошення Губановим “мобілізації”. Він зачитував “указ”, що зобов’язував чоловіків з’явитися до пунктів мобілізації, а власників дорожньо-будівельної та автомобільної техніки — доставити її до пунктів збору. Також слідство надало суду протоколи огляду сайтів “влади” “ЛНР”, де зафіксовані укази про мобілізацію, та сторінки Губанова у ВКонтакте з його фото. На підтвердження, що ці укази набули чинності, слідство надало скриншоти з пропагандистських медіа з публікаціями про прибуття “військовозобов’язаних” на навчання.
Скрин з російського сайту
У справі провели портретну експертизу, порівнявши наявні у слідства фото Губанова зі знімками в пропагандистських медіа. Експерт дійшов висновку, що на фото одна й та ж людина.
На суді прокурор просив визнати Губанова винним, призначити покарання і конфіскувати майно.
Захисник, залучений за дорученням від Центру безоплатної правової допомоги, заявив, що не мав можливості поговорити з клієнтом та узгодити позицію. Він стверджував, що суд так і не встановив, де перебуває підсудний і чи він взагалі живий. Просив про виправдувальний вирок — мовляв, записи допитів потерпілих поганої якості і взагалі нічого не доводять. Наголошував, що потерпілих не допитували в суді. Просив не враховувати укази з сайтів “ЛНР”, оскільки вони є юридично нікчемними.
Суд вказав, що коли під час воєнного стану неможливо допитати людину в суді, можна як доказ використовувати відео її свідчень. Суд визнав належними протоколи допитів шістьох потерпілих, а решту відхилив, бо їх не зняли на відео. Під час розгляду справи, зазначив суд, не було жодного факту, який би свідчив, що Губанов діяв під примусом.
У вироку йдеться, що цивільних, які живуть на тимчасово окупованій території, за Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, не можна мобілізовувати до окупаційної армії.
У підсумку суд визнав Губанова винним за трьома статтями обвинувачення. За статтею 110 КК України щодо посягання на територіальну цілісність України Губанову присудили 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. За статтею 260 КК України щодо участі в незаконному збройному формуванні — 7 років позбавлення волі без конфіскації. І за статтею 438 КК України щодо незаконної мобілізації — 11 років позбавлення волі.
На підставі поглинання менш суворого покарання більш суворим суд присудив Губанову 11 років тюрми з конфіскацією. Він відбуватиме покарання після затримання. Наразі немає інформації про оскарження вироку.
Чи відповідає вирок принципам МГП?
За словами Андрія Яковлєва, експерта МІПЛ із Міжнародного гуманітарного права, цей вирок демонструє системні проблеми кваліфікації дій причетних до ведення агресивної війни.
Згідно з вироком, підсудний із жовтня 2021 року був головою “військового комісара ЛНР”. Таку роботу кваліфікували як посягання на територіальну цілісність України та участь у незаконних збройних формуваннях “ЛНР”. Водночас організація примусової мобілізації є воєнним злочином.
Яковлєв зазначає, що, судячи з вироку, підсудний із жовтня 2021 року обіймав посаду голови “військового комісара ЛНР”, використовуючи надані представниками окупаційної влади Російської Федерації повноваження, а 19 лютого 2022 року видав наказ про оголошення мобілізації та здійснював примусову мобілізацію громадян України на тимчасово окупованих територіях Луганської області для участі в бойових діях на боці РФ.
Відповідно до національного законодавства, період із жовтня 2021 року по 19 лютого 2022 року кваліфіковано як вчинення дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України, а також участь у незаконних збройних формуваннях так званої “ЛНР”. Дії обвинуваченого щодо забезпечення примусової мобілізації після 19 лютого 2022 року кваліфіковано як воєнний злочин. Хоча ступінь залученості обвинуваченого до примусової мобілізації на окупованій території в період з жовтня 2021 року не встановлено, його посада дає підстави припускати, що злочинні дії щодо примусової мобілізації могли розпочатися раніше зазначеного періоду.
— Під час збройного конфлікту Міжнародне гуманітарне право та Міжнародне кримінальне право має перевагу над правом мирного часу, — говорить Андрій Яковлєв. — По суті, підсудний діяв у системі збройних сил Росії на окупованих територіях. Відповідно, він брав участь у міжнародному збройному конфлікті на боці Росії.
“Л/ДНР” ніколи не були самостійними, їх створила і завжди контролювала Росія. Тож хоч дії підсудного можна кваліфікувати за національним кримінальним правом, вони все ж є міжнародним злочином.
— На жаль, обвинувачення не розкрило систематичний характер цього злочину й оминуло увагою вище військове командування і керівництво Росії, причетне до примусового призову жителів тимчасово окупованих територій, — каже Андрій Яковлєв.
Підсудний був лише одним із учасників системи мобілізації, яку спланувала Росія. Зрозуміло, що вище російське керівництво організовувало цей процес, платило гроші, виділяло ресурси. Наразі в Україні за три роки повномасштабної війни жодного разу не притягнули російське вище військове керівництво за принципом відповідальності командирів.
— Тобто питання не в тому, що неправильно засудили, а в тому, що, на жаль, не притягнули до відповідальності ще й вище керівництво, — пояснює Яковлєв. — Ми не маємо достатньо ресурсів слідства, щоб ще й розпорошувати їх лише на виконавців.
12 років вʼязниці за зґвалтування неповнолітніх
Справа № 650/2358/23
Великоолександрівський районний суд Херсонської області визнав винним Олександра Лебедя, лейтенанта ФСБ, у зґвалтуванні.
Вирок у справі засекречений. З підозри, опублікованої на сайті Офісу Генпрокурора, відомо, що підсудний 1998 року народження. Він із міста Остров Псковської області РФ, випускник Санкт-Петербурзького суворовського військового училища.
Як встановило обвинувачення, під час окупації Високопільської громади Херсонської області він зґвалтував двох дівчат, одна з яких була неповнолітня.
У квітні 2022 року російський військовий вдерся до приватного будинку, де перебували цивільні, зокрема неповнолітня потерпіла. Погрожуючи вогнепальною зброєю, він змусив дівчину залишити будинок, після чого вчинив щодо неї насильство.
Олександр Лебедь, лейтенант ФСБ
Також упродовж квітня — травня 2022 року він приходив до іншого будинку, де жила ще одна потерпіла. Погрожуючи зброєю, під приводом допиту й огляду мобільного телефону на предмет співпраці з ЗСУ, він вивіз її за межі населеного пункту. Там він для погрози вистрілив із пістолета біля її голови і зґвалтував дівчину.
Як ідеться на сайті Офісу Генпрокурора, суд визнав Олександра Лебедя винним за частиною 1 статті 438 КК України, тобто у вчиненні воєнного злочину. Йому призначили 12 років позбавлення волі. Процес був заочний. Нині немає інформації про оскарження вироку.
На момент передачі справи до суду стало відомо про ймовірну загибель Лебедя. Telegraf писав, що його ліквідували у жовтні 2022 року. У Росії йому посмертно присвоїли орден мужності.
