Заручники Росії: МІПЛ презентувала першу аналітику на основі задокументованих в системі iDoc воєнних злочинів РФ
Презентація аналітики “Безпідставні арешти та утримання цивільних заручників на північних територіях України. Аналіз задокументованих свідчень” відбулася в Осло. Співорганізаторами заходу стали Медійна ініціатива за права людини і Норвезький Гельсінський Комітет. Представники МІПЛ заявили, що їхня команда встановила і верифікувала 1168 цивільних із України, яких Росія утримує в заручниках на своїй або окупованій територіях. Водночас їхня кількість може бути в 5—7 разів вищою. Історії кількох колишніх цивільних заручників прозвучали в Осло з перших вуст.
З перших днів повномасштабного вторгнення МІПЛ увійшла до коаліції 40 громадських організацій “Україна. П’ята ранку”. У її складі організації долучені до спільного документування зібраних свідчень та інших форм доказів порушень та злочинів, скоєних під час міжнародного збройного конфлікту на території Україні, починаючи з лютого 2022 року.
Для цього організації використовують систему аналізу та систематизації розслідувань воєнних злочинів та злочинів проти людяності І-DOC. У базу внесено задокументовані опитування свідків затримань цивільного населення російськими військовими під час окупації Київської, Чернігівської та Сумської областей, а також фотоматеріали та інші документи.
Більшість із цих матеріалів можна вважати необхідними для того, щоб кваліфікувати дії Російської Федерації, як міжнародні злочини. За допомогою цих даних МІПЛ прагне показати, де та за яких умов затримували цивільних, яким чином із ними поводилися, описати найвідоміші місця утримання на території трьох областей та показати маршрути вивезення українців на територію Білорусі та Росії.
Під час презентації дослідження в залі були присутні постраждалі від дій росіян, їхні рідні. Одним із тих, яких окупанти викрали та вивезли в РФ, став Микита Горбань із села Андріївка Київської області. На зустрічі в Осло він розповів про те, що пережив у російському полоні. Під час окупації Київської області навесні минулого року Микиту разом із батьком росіяни забрали із власного дому. До чоловіка застосовували тортури, наприклад, заливали воду у взуття і тримали просто неба на холоді. Микита отримав обмороження ніг. У російській в’язниці, куди його перевезли згодом, чоловікові місяць не надавали жодної медичної допомоги.
“Вони довели до того, що пальці почали відпадати від тіла. Лише після цього мене і ще одного хлопця відвезли у військовий госпіталь і зробили операцію. Мені ампутували лише пальці, а хлопцю ногу відрізали до коліна”, — розповів Микита Горбань.
Після цього чоловіка повернули в Україну, а його батько так і залишився в російських застінках. Де він зараз і в якому стані — родина не знає.
Історією викрадення свого коханого Микити Бузінова поділилася Катерина Огієвська. 25-річного хлопця росіяни схопили на Чернігівщині. Військові прийшли до будинку Бузінова 4 березня минулого року. Катерина пригадує, як Микиті та його рідним росіяни погрожували зброєю. “Коли мене привели до Микити, він стоя на колінах і одягав верхній одяг. Як мені потім пояснили, росіяни перевіряли, чи є в нього татуювання та сліди від зброї. Навколо Микити були десятки російських солдатів, які стояли вже з наведеною зброєю. Мене поставили на коліна, почали ставити питання. Старший почав наводити на Микиту зброю і говорити, що він його зараз вб’є. Я питала, навіщо це робиться, а вони відповідали, що Микита зробив багато поганих речей і за це поплатиться”, — розповіла Катерина Огієвська. Того дня росіяни забрали хлопця з собою. Півтора роки про нього немає жодних звісток. Родина сподівається, що Микита живий і перебуває в російському полоні.
Про викрадення ще одного українського цивільного — Сергія Ситника — в Осло розповіла його сестра Тетяна Ситник. До повномасштабного вторгнення Сергій мешкав у Тростянці на Сумщині, це місто Росія окупувала 24 лютого минулого року. А 16 березня до будинку Ситника прийшли російські військові. Вони викрали брата Тетяни, обшукали дім, перевернули все догори дригом. Мати Сергія намагалася повернути сина, вирушивши до штабу росіян у Тростянці. “Мама взяла білий прапор, підняла руки, пішла до їхнього центру. Це місце було на залізничному вокзалі, де утримували велику кількість заручників, багато чоловіків було в тому підвалі. Задокументовані факти тортур. Але брата там не було. Мама повернулася додому. Першу інформацію про брата ми отримали в травні минулого року: під час обміну військовополонений підтвердив, що був із Сергієм. Ми маємо підтвердження, що Сергій переьуває на території Російської Федерації. Але на запити, де саме, який стан його здоров’я, відповіді не маємо. У нашій країні дуже багато таких родин. Чути історії — це одне, але щодня думати, що з твоєю рідною людиною, чи вона жива чи їла, чи не катують її… Хотілося б, щоб нас почули і надали допомогу”, — закликала сестра цивільного заручника.
Як розповіла виконавча директорка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко, Росія викрадає українських цивільних з 2014 року, коли окупувала Крим і окремі райони Луганщини і Донеччини. Станом на 24 лютого минулого року в офіційному обліку СБУ був 301 громадянин України, яких утримувала Росія. Більшість — цивільні. Ситуація значно погіршила з початком повномасштабної війни. “На Київщині було затримано 1000 громадян, 130 досі перебувають на території РФ у місцях позбавлення волі. Родичі затриманих звертаються до різних органів Росії. Тамтешнє Міністерство оборони відповідає, що цивільних затримали за протидію так званій спеціальній військовій операції. Під протидією “СВО” росіяни мають на увазі незгоду з окупацією і небажання ставати колаборантами”, — зазначила Тетяна Катриченко.
За словами директорки Медійної ініціативи за права людини Ольги Решетилової, викрадення та утримання українських цивільних Росією має всі ознаки злочину проти людяності, бо носить ситемний характерів і до нього залучено багато російських посадовців. Абсолютно різні військові РФ у різних регіонах, які не мали між собою жодного спілкування чи координації, знали, що робити: викрадати цивільних, везти їй у спеціальні місця, а потім — до Білорусі чи Росії. Там для українських бранців облаштували табори.
“Утримання цих людей незаконне з будь-якої точки зору, але треба думати, як отримати доступ до них. Можливо, якась окрема спостережна місія може бути створена, до прикладу, на основі ОБСЄ. Бо вони мають мандат відвідувати судові засідання. Адже ми бачимо, що проти деяких цивільних заручників починають кримінальні переслідування. Росіяни звинувачують цих людей в екстремізмі, тероризмі. Тож коли ми говоримо про ці суди, вони не мають нічого спільного з правосуддям. Але ця моніторингова місія може бути єдиним шансом побачити цих людей, поговорити з ними, дізнатися, в якому вони стані. Це наша рекомендація створити таку місію. Звісно, це буде дуже важко, бо Росія не дає доступу нікому, але, можливо, ми зможемо знайти якесь вирішення цієї проблеми”, — заявила Ольга Решетилова.
Панельна дискусія про притягнення до відповідальності винних у воєнних злочинах. Фото: МІПЛ
На думку Гуннара Екельове-Слидала із Норвезького Гельсінського комітету, українські неурядові організації зробили величезну роботу із документування російські злочинів. “Результати роботи наших колег із України вражають. Їх буде важко ігнорувати. Я би хотів, щоб ця подія відбулася в Нью Йорку на Генеральній Асамблеї ООН, де зараз перебувають лідери з усього світу. Вони мають це почути. Має бути більше тиску на Росію, політичного тиску, щоб дозволити міжнародним інституціям, зокрема Червоному Хресту та іншим, потрапити до місць утримання”, — наголосив Гуннар Екельове-Слидал.
Сесілі Хеллествейт із Норвезької академії міжнародного права зазначила, що свідчення, зібрані у звіті МІПЛ, надзвичайно важливі у справі притягнення Росії до відповідальності. “Бо коли всі ці справи потраплять до суду, а я переконана, що рано чи пізно, але таки потраплять, деталі будуть дуже важливими. Ці свідчення, цей рівень подробиць стануть надзвичайно корисними, коли для РФ настане час правової відповідальності”, — пояснила Сесілі Хеллествейт.
МІПЛ продовжує документувати випадки взяття Росією українських цивільних у заручники, переслідуючи, зокрема, ціль встановити місця утримання і шляхи вивозу викрадених людей в інших окупованих регіонах, а також відповідальних за ці воєнні злочини.
Публікацію підготовлено за підтримки Празького громадянського центру.
