Send Lette
Інші воєнні злочини

Затриманий для фільтрації: допити ФСБ і перевірка на детекторі брехні

У Старобільськ російська армія зайшла 1 березня. На той час українських військових тут уже не було, втім місцеві жителів кілька днів чинили спротив — влаштовували мітинги, перекривали рух колонам військової техніки окупантів. З флагштоку на площі біля Будинку культури вони зняли і спалили російський і еленерівський прапори. Замість них підняли прапори України і міста.

Наслідки обстрілів у кварталі Ватутіна в Старобільську. Фото: ostro.org

Перше, що зробили окупанти в Старобільську, — зайняли гуртожитки, зокрема Луганського національного університету, професійно-технічного ліцею і медичного коледжу. Місцевих це дуже обурило, оскільки саме в цих приміщеннях були облаштовані укриття, де вони ховалися від обстрілів. Утім росіянам було байдуже.

Репресії, за словами місцевого активіста Юрія Березовського, почалися одразу. Російські військові разом із підконтрольними їм представниками так званої «ЛНР» ходили по домівках і висмикували людей. Когось хапали на вулиці. Інформацію про активістів, каже Юрій, росіянам зливав місцевий блогер Віталій Серебрянський. Він завжди був опонентом влади, не сприймав жодної активності на підтримку європейського вибору України, а тих, хто бере в ній участь, називав клоунами. Через нього до рук окупантів потрапив і Березовський.

Те, що по нього прийдуть, чоловік здогадувався, оскільки в Старобільську Юрія всі знали. Він викладав барабани і гітару в дитячо-юнацькому клубі «Орля», працював бібліотекарем у Луганській обласній універсальній науковій бібліотеці, яка переїхала в Старобільськ, і навіть колись балотувався на міського голову.

«Це сталося, мабуть, 4 квітня. Я виходив із будинку з другом і дівчиною. Бачу — йде ОМОН і якийсь мужичок. Він запитав, хто я такий, — розповідає Юрій. — Сказав, що прийшли до мене з обшуком. Жодного ордеру на це в них не було, шукали військову форму і зброю, але в мене нічого такого немає».

Фільтрація перша. Лайт-версія від «ЛНР»


Після обшуку Юрія Березовського посадили в автомобіль із написом ОМОН та відвезли в окуповану еленерівцями будівлю української поліції. Перший допит провів так званий «начальник місцевого карного розшуку» — той, що приїздив до нього додому. Він не представися, але пізніше Березовський з’ясував, що чоловік — з місцевих, його син, який колись був досить близьким знайомим Юрія, виїхав у Польщу.

«Він мене, думаю, трохи знає, бо розпитував про біографію, а далі мене почали водити по кабінетах до різних “слідчих”, які запитували про “Айдар”. Справа в тому, що в мене звідти друг, і вони думали, що я маю багато контактів там, — розповідає Юрій. — Залякували. Казали, що посадять. Замахувалися, наче хотіли вдарити, але в останній момент або взагалі не били, або завдавали легких ударів по обличчю, спині, тілу. В якийсь момент сказали, що поведуть на фільтрацію. Мені від цього слова стало трохи ніяково. Але процедура там мало чим відрізнялася від попередніх допитів, вони так само намагалися виявити мою причетність до українських військових».

Загалом допит тривав сім годин, після чого Березовського відпустили. Чоловік повернувся додому. Та з часом почав думати про виїзд, оскільки ситуація в місті погіршувалася.

«До мого знайомого, який працював у військкоматі, росіяни приїхали на бетеері, — розповідає Березовський. — І всю сім’ю жорстко поставили під автомати: і жінку, і дитину малу. Він їм сказав, мовляв, що ви від мене хочете, я ж там тільки сидів, папірці перекладав?! А вони на дитину автомат наставили!»

За словами Юрія, репресії проти цивільних у Старобільську набули нечуваних масштабів — по декого з місцевих активістів російські військові приходили три рази. Тому він разом із дівчиною вирішили їхати в Латвію. В умовах окупації безпечно зробити це можна було лише через Росію. Утім він помилявся. Найгірше було попереду.

Фільтрація друга. У гру вступає ФСБ


На прикордонний пункт «Мілове-Чорткове» пара приїхала 29 травня. Еленерівську перевірку пройшли швидко, а от росіяни почали прискіпуватися. Найбільше — до Юрія. Першу підозру викликав ноутбук із новим Windows. Чоловік розповідає, як усе відбувалося:

«На митниці тебе заводять у намет, знімають відбитки пальців. Потім чекаєш, коли тебе викличуть у кабінет до співробітників ФСБ (Федеральної служби безпеки РФ, — прим. МІПЛ). Там сидить кілька чоловіків, мабуть, пʼять. Вони перевіряють телефони, запитують, чи знаєш когось із українських військових? Відповідь “ні” там не прокатує, бо якщо ти зі Старобільська, то не можеш нікого не знати. У нас же в місті дуже багато було військових-айдарівців. Тому в тебе в будь-якому випадку знайдуть хоча б декількох. До того ж вони перевіряють соцмережі, а в мене в Фейсбуку та Інстраграмі більше 2 тис. друзів. Неможливо всіх видалити суто для того, аби перетнути цей кордон. Вони погрожували, казали, що поїду на Лубʼянку (мається на увазі головна будівля ФСБ, розташована в Москві на Лубʼянській площі, — прим. МІПЛ), збиралися втрьох, вчотирьох, впʼятьох — стояли і тиснули на мене. Дуже пресували за те, що я на тренінги різні їздив, казали, що я агент Сполучених Штатів».

Контрольно-пропускний пункт у селищі Мілове Фото: Олег Слободян

Дівчину Юрія ефесбешники пропустили одразу, а от чоловіка допитували 12 годин. Зрештою повідомили, що доведеться пройти ще деякі процедури, тому вони викликають поліцію, аби він посидів у камері і подумав.

Російські поліцейські склали на нього протокол за статтею «непокора». За словами Березовського, цю статтю росіяни «шиють» мало не всім, із ким він потім перетнувся у відділку. Одним у протоколі пишуть, що людина розмахувала руками, іншим — що відмовлялася сідати в машину або (і це найабсурдніше) — що відмовлялася показати документи на кордоні. Наступного ранку людей везуть до суду, де на підставі таких фейкових протоколів людям призначають покарання. Зазвичай це сім діб арешту.

«Мені ж чомусь дали вісім, — каже Юрій. — Мені видали копію рішення суду, а там навіть не моя дата народження вказана. Я кажу: “Зробіть правильно!” Але їм байдуже. Головне — щоб я сидів».

Весь цей час Березовський просидів у підвалі поліції Чорткового з маленьким заґратованим вікном, куди не пробивалося денне світло. Жодного разу ані йому, ані іншим бранцям росіяни не дали можливості подихати свіжим повітрям, вийти з підземелля на поверхню або зателефонувати. В камері були ввімкнені дві лампи. На ніч вимикали тільки одну. Юрій каже, що поліцейські до нього ставилися нейтрально, їхнє головне завдання — наглядати і стерегти, допоки з тобою працює ФСБ. В увʼязненні з Березовським ефесбешники працювали двічі — перед і одразу після суду. Свідчення намагалися вибити не лише через погрози і побої, але й за допомогою соціальних мереж Юрія, до яких мали доступ через відібраний телефон.

«Вони встановили мені на аватарки в Інстаграмі, Фейсбуку, Телеграмі і Вайбері літеру Z, — розповідає Березовський. — Переписувалися від мого імені з людьми. Братові написали: “Ти мені не брат”, а друзям — що вони мені не друзі. Ще писали всіляку нісенітницю на кшталт “Я чую ZoV».

Коли Юрія кинули за ґрати, в камері було ще троє чоловіків. Усі — зі Старобільська. ФСБ звинувачувала їх у створенні ДРГ, тому поводилася грубо. Їх били, погрожували засунути палки в дупи. Однак знущалися так, щоб не лишити слідів, оскільки всі вони, як і Юрій, перебували під вартою за рішенням російського суду. Здебільшого заламували і кидали на підлогу, били по руках и ногах. З підвалу вони вийшли на два дні раніше за Березовського, але їх не відпустили, а відвезли в Міллерове для допитів. Про їхню подальшу долю чоловік не знає, каже, що під час увʼязнення до них приходили адвокати — дізнатися, живі вони чи ні, але ніякої допомоги надати їм не могли через залученість до справи ФСБ.

Ще одним моментом роботи російських спецслужб стало підсадження в камеру до українців місцевого зека, який, швидше за все, передавав інформацію нагору. Такого висновку чоловіки дійшли після того, як зеку (єдиному з усіх) дозволили виносити сміття з камери. Справа в тому, що це була єдина можливість вийти з підвалу і подихати свіжим повітрям. Насторожило й те, що їх, як і двох інших чоловіків, які згодом опинилися в камері, де-факто увʼязнили з політичних мотивів, а зек, за його ж зізнаннями, мав 17 років тюремного стажу. 

Фільтрація третя. Поліграф


Ввечері за день до звільнення по Юрія Березовського знову прийшли. Його повели на поліграф. Каже, що так роблять мало не з усіма, в кого спливає термін увʼязнення. За словами чоловіка, коли мова заходить про детектор брехні, це означає, що людину, швидше за все, збираються відпустити. Такий висновок увʼязнені зробили після численних розмов із поліцейськими, які говорили, що єдина надія вийти на волю у визначений російським судом строк — пройти поліграф. Звісно, за умови успішного складання цього тесту. Трьох старобільчан, які сиділи разом із Березовським, яких вивезли в Міллерове, на поліграф не водили.

«Поліграф я проходив уперше, — розповідає Юрій. — Мені причепили дроти на пальці, а також тіло, де проходять артерії — біля серця, на животі, де діафрагма. В мене запитували, чи працюю зі спецслужбами, чи є їхні контакти, чи намагався свідомо приховати контакти з військовими, чи приховував або чи є мені щось приховувати про свою роботу, чи намагався я збрехати на поліграфі. І в мене так сталося, що наприкінці запитали, чи намагався я збрехати? Відповідаю, що ні. А потім кажуть: “Ви вважаєте, вам вдалося обдурити поліграф?” Я такий: “Ні”. В цей момент дамочка, яка все це проводила, схопилася за голову, бо зрозуміло, що якщо і там і там “ні”, то десь збрехав. Я ледь свідомість не втратив, поплив. Вона побачила, що менів зле, тому закінчила поліграф. Після цього я їй сказав, що трохи намагався приховати інформацію про свою роботу. Кажу, що працював в обласній бібліотеці. Вона запитала, чому намагався приховати? А тому, що у нас була найкраща бібліотека в Україні, це визнала Українська бібліотечна асоціація. У нас також була дуже потужна українська позиція, багато українських заходів. Вона така: “Ага, зрозуміло”. І я сидів, не знав, що робити, бо поліграф, по суті, не пройшов, вони дізналися, що я збрехав. Та потім мене все-таки відпустили».

Звільнення відбулося наступного дня, коли спливли вісім діб увʼязнення. Розписавшись у книзі про те, що всі речі на місці, Березовський вийшов на волю і, аби дочекатися ранку, оселився в готелі поруч із поліцейським відділком. Там він зустрів пʼяного ефесбешника, який його допитував. Той дуже здивувався, побачивши Юрія на свободі, але заявив, що коли так, то він може робити, що завгодно, зокрема повернутися в Старобільськ чи їхати в третю країну. Друзі Юрія порадили йому не повертатися на Луганщину, тому він вирушив у Європу. Наразі чоловік у безпеці.

———

Медійна ініціатива за права людини у коаліції з іншими правозахисними організаціями документує воєнні злочини та злочини проти людяності, що вчиняються на території України у зв’язку зі збройною агресією російської федерації.

Відомі вам факти надсилайте на адресу [email protected]

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
“Охматдит був спланованою ціллю. Росіяни чекали зручного моменту для атаки”, — Ольга Решетилова на конференції United for Justice

Атаки росіян на систему охорони здоров’я та критичну інфраструктуру України мають системний характер і використовуються вищим військовим командуванням РФ у міжнародних конфліктах не вперше. Про це заявила Ольга Решетилова, голова Медійної ініціативи за права людини, під час конференції United for Justice у Києві. 

12 Вересня 2024

Інші воєнні злочини
Мобілізація цивільних, які були у полоні: колишні бранці вимагають справедливості

В оновленому законі про мобілізацію, який діє з 18 травня 2024 року, зазначено, що військові, які були у полоні, мають право звільнитися з військової служби і не бути мобілізованими. Водночас цивільних українців, які також були у російському незаконному увʼязненні, продовжують мобілізовувати. Цивільні, які пережили полон, вважають, що це несправедливо.

5 Вересня 2024

Інші воєнні злочини
У справах про катування цивільних втрачаються докази, оскільки процесуально опитати свідків, які перебувають за кордоном, неможливо — Анна Рассамахіна 

Якщо справа порушена в Україні, а свідки перебувають за кордоном (і таких випадків зараз багато), то слідчий не може дистанційно допитати і долучити матеріали цього допиту як докази.

30 Серпня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Адвокація
Україна та незахідні країни мають багато спільних викликів, пов’язаних з Росією — Ольга Решетилова на відкритті Crimea Global

Виклики, що стоять перед Україною та незахідними країнами у зв’язку з Російською агресією багато у чому перетинаються. Про це сказала Ольга Решетилова, голова Медійної ініціативи за права людини, під час свого виступу на відкритті Другої міжнародної конференції «Crimea Global. Understanding Ukraine through the South».

22 Листопада 2024

Адвокація
Систематичне порушення РФ Женевських конвенцій — злочин проти людяності, — правозахисники

Практики жорстокого поводження і порушення прав українських військовополонених Російська Федерація застосовує від початку збройного конфлікту в Україні. З 2014 року методи РФ не змінилися, а стали більш масовими. У такій поведінці росіян простежується державна політика.

21 Листопада 2024

Адвокація
Друга міжнародна конференція “Crimea Global. Understanding Ukraine through the South” стартувала

Сьогодні, 21 листопада, з урочистої церемонії відкриття розпочалася конференція "Crimea Global. Understanding Ukraine through the South”, яка зібрала на одному майданчику понад 100 учасників, серед яких лідери громадської думки, експерти, журналісти, урядовці, представники дипломатичного корпусу.

21 Листопада 2024

Більше публікацій