Зеленський підписав другий закон для імплементації Римського статуту: як тепер каратимуть воєнних злочинців
У серпні Верховна Рада проголосувала за ратифікацію Римського статуту — цього останні кілька років очікували правозахисники. Дев’ятого жовтня ВР ухвалила імплементаційний закон “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього”. Цей закон адаптує кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство України до норм Римського статуту. Двадцять другого жовтня президент підписав цей закон, відповідно Україна завершує ратифікацію Римського статуту.
МІПЛ опитала експертів з міжнародного права, які брали участь в адвокації та ухваленні цих змін, аби дізнатися про їхні очікування від змін і що вони означають на практиці.
Що змінює закон
Імплементаційний закон є інструментом для повноцінної ратифікації Римського статуту, адже змінює національне законодавство. Без нього, попри серпневе рішення ВР, ратифікація не завершилася би.
— Це дві складові одного процесу: ратифікація відбулася, але не набрала чинності, бо тоді ще не було імплементаційного закону. Тому для мене новий закон — це виключно ad hoc засіб для того, щоб ратифікація Римського статуту набрала чинності, — пояснює Антон Кориневич, посол з особливих доручень МЗС України та агент України в Міжнародному суді ООН.
Антон Кориневич, посол з особливих доручень МЗС України та агент України в Міжнародному суді ООН. Фото: Zmina
Роман Романов, директор програми “Права людини і правосуддя” Міжнародного фонду “Відродження”, каже, що тепер органи національного розслідування можуть кваліфікувати міжнародні злочини відповідно до Міжнародного кримінального права. Це відкриває шлях до більш системного розслідування.
Цей закон вносить кілька основних змін до Кримінального кодексу України: вводить механізм універсальної юрисдикції, впроваджує командну відповідальність та поняття злочину проти людяності, посилює відповідальність за злочин агресії, воєнні злочини, власне вводить це поняття, та узгоджує з Римським статутом статтю про геноцид.
Універсальна юрисдикція дозволить розслідувати воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид і злочин агресії, коли обвинувачений перебуває не в Україні і його не можуть видати.
Одна з найважливіших змін — поява в українському законодавстві поняття “злочини проти людяності”. Для нього створили нову статтю 442-1 ККУ, яка відповідає статті 7 Римського статуту.
— Злочини проти людяності не пов’язані з військовою перевагою, — говорить Андрій Яковлєв, адвокат АО “Амбрела” й експерт МІПЛ з Міжнародного гуманітарного права. — Їх можуть вчиняти і в мирний час, і під час війни. Їхня основна характеристика — планування і широкомасштабне застосування.
Наприклад, масове переміщення українців у російські тюрми має ознаки цілеспрямованого та спланованого рішення конкретних посадовців. Тобто відтепер це можна розслідувати як злочин проти людяності.
— З’являються додаткові опції, як розказати історію злочинів в Україні. Наприклад, через термін “злочини проти людяності” можна показати їхню масштабність або систематичність, — пояснює Дмитро Коваль, юрист-міжнародник, співвиконавчий директор Truth Hounds.
Дмитро Коваль, юрист-міжнародник, співвиконавчий директор Truth Hounds. Фото: НаУКМА
На думку Миколи Юрлова, заступника директора департаменту міжнародного співробітництва та представництва Міністерства юстиції України, введення поняття злочину проти людяності в українське законодавство дозволяє оптимізувати розслідування.
— У нас є масштабні злочини, які розслідуються як окремі епізоди, тож маємо багато відкритих проваджень. Жодній системі правосуддя не під силу все це розглянути. Наприклад, ми знаємо, що росіяни катують людей на захопленій Запорізькій атомній електростанції. Тепер ми можемо групувати такі кейси в одне велике кримінальне провадження і не робити окреме по кожному воєнному злочину, — пояснює він.
— Це збільшить наші можливості для розслідування і зменшить навантаження на слідство і суди. Також це допоможе працювати з очікуваннями суспільства, яке думає, що побачить сотні тисяч вироків.
Ще один новий термін, командна відповідальність, стосується командирів і тих, хто діє як військовий командир.
Андрій Яковлєв називає цей крок одним із найважливіших, адже слідчі зможуть розслідувати не лише дії виконавців, а й їхніх командирів та вищого керівництва. Йдеться не про співучасть у скоєнні злочину, а саме про відповідальність за дії своїх підопічних.
— Найкраще це можна продемонструвати на прикладі страт військовополонених, — пояснює Андрій Яковлєв. — Страти відбуваються постійно й на різних ділянках фронту. А це означає, що якийсь високопоставлений командир нічого не робить, аби це припинити. Навіть попри розголос. Тож він переймає на себе таку саму кримінальну відповідальність, як і виконавець. Ми можемо оголосити його у розшук, розпочати слідство.
Про важливість такої зміни говорить й Антон Кориневич: його дивує, що дотепер в Україні була командна відповідальність для українських командирів щодо злочинів проти порядку несення служби, а для російських військових за міжнародні злочини не було.
Злочин агресії і раніше був у ККУ, проте тепер цю статтю вдосконалили. Її назву змінили відповідно до Римського статуту: тепер замість “Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни” стаття 437 називається “Злочин агресії”. Також посилили відповідальність за нею.
— Втім, ця стаття залишається неузгодженою зі статтею 8bis Римського статуту, — наголошує Андрій Яковлєв. — Тобто за бажання за злочин агресії можуть притягнути до відповідальності і звичайних солдатів, а не лише командирів.
Андрій Яковлєв, адвокат АО “Амбрела” й експерт МІПЛ з Міжнародного гуманітарного права. Фото: Медіацентр Україна
До 2022 року українські суди нерідко визнавали винними у злочині агресії пересічних учасників “Л/ДНР”. Новий закон все ще визначає відповідальними за цей злочин не лише вище політичне та військове керівництво країни-агресора, а й всіх тих, хто може на місцях контролювати ситуацію. Тобто стаття знову чітко не каже, що цей злочин можуть вчинити лише ті, хто займається плануванням війни на найвищому рівні.
Важливо, що імплементаційний закон нарешті вводить в українське законодавство поняття воєнні злочини. Власне на це формулювання і змінили назву статті 438 ККУ, яка раніше називалася застарілим поняттям “Порушення законів і звичаїв війни”. Також за воєнні злочини посилили покарання. Втім види цих злочинів, визначені у Римському статуті, все ще не включили до статті.
— Тобто в самій статті не буде прописаний склад злочинів за Римським статутом. Там залишиться фраза: “інші порушення, передбачені договорами, згоду на виконання яких надала України”. Слідчий, як і раніше, послуговуватиметься цією бланкетною нормою, — пояснює Яковлєв.
— Але тепер цими договорами будуть не лише Женевські конвенції, а й Римський статут. Якщо раніше інші серйозні порушення, на які посилалися слідчі, були розкидані у Женевських конвенціях та Додатковому протоколі до них, тепер йтиме посилання на статтю 8 Римського статуту, — каже експерт.
Яковлєв сподівається, що завдяки цьому вироки стануть більш лаконічними. Адже перевантаженість посиланнями та надто великий обсяг тексту в контекстуальній частині — одні з причин складності їхнього сприйняття і комунікації. Цю проблему МІПЛ помічає впродовж двох років регулярного аналізу вироків за воєнні злочини.
Зрештою, статтю 442 ККУ, яка регулює злочин геноциду, узгодили зі статтею 6 Римського статуту.
Експерти наголошують, що надалі українське кримінальне законодавство потребує масштабного удосконалення, оскільки в імплементаційному законі, попри його важливість, обмежилися невеликою кількістю змін.
Стаття-запобіжник
Україна ратифікувала Римський статут із застосуванням його 124 статті — впродовж семи років після ратифікації держава може не приймати юрисдикції МКС щодо воєнних злочинів, які ймовірно вчинили її громадяни.
Опитані МІПЛ експерти пояснили, що такий крок зумовлений тривалим опором ратифікації Римського статуту через побоювання, що українські військові та керівництво можуть підпасти під переслідування МКС.
— Коли ми починали в Мін’юсті працювати над ратифікацією Римського статуту, розуміли, що вона має відбутися максимально швидко, враховуючи значний спротив, — пригадує Микола Юрлов. — Щодо його ратифікації була величезна кількість мітів. І якщо до 2014 року нам здавалося, що ратифікація не є актуальною, то після це стало критичною потребою, аби відновити справедливість для постраждалих від міжнародних злочинів, які скоюють росіяни.
Проте ці сумніви і міти не лише вповільнювали притягнення росіян до відповідальності, а й створювали Україні негативний імідж.
Роман Романов пояснює:
— Тривале блокування певною частиною політичної еліти приєднання до Римського статуту — це трошки ганебна історія. Ми маємо дуже багато очікувань і запитів до міжнародної спільноти, а коли треба приєднатися до клубу країн, які вважають, що відповідальність за міжнародні злочини має настати, то тривалий час цього не робимо. Це засадничо хибна позиція. Дуже добре, що з’явилася політична воля і цю позицію вдалося подолати.
Роман Романов, директор програми “Права людини і правосуддя” Міжнародного фонду “Відродження”. Фото: МФВ
Натомість Андрій Яковлєв не розуміє, навіщо Україна скористалася 124 статтею РС:
— Така норма в принципі не виставляє нашу країну в хорошому світлі. Бо ми всьому світу кажемо, що прагнемо переслідування росіян, і тут же просимо, аби нас самих не зачіпали. Це одностороння негарна позиція, хоча і рятує від ризиків. Утім, сумнівно, що її колись застосовуватимуть.
— Це просто страховка для наших високопосадовців, що МКС їх не переслідуватиме. МКС і так не займатиметься справами звичайних українців, які не мають посадового імунітету — він настільки завантажений, що просто не має такої технічної можливості.
Антон Кориневич теж вважає, що побоювання через переслідування МКС перебільшені. Згідно з принципом комплементарності, МКС не може повторно переслідувати за злочини, які розслідує національна система.
— Це один із тих мітів про МКС, які дуже часто розповсюджують, що ось нас завалять заявами про злочини й МКС каратиме українських військових. Ні, це неправда, — додає Микола Юрлов. — МКС може розпочати слідство лише коли національні органи або неспроможні, або відмовляються розслідувати. Натомість у нас уже є спеціалізований підрозділ в Офісі Генпрокурора, який розслідує звинувачення чи підозри щодо вчинення воєнних злочинів громадянами України. Тобто ми дотримуємось політики комплементарності.
Вчинки громадян України, які перейшли на бік окупантів і вчинили воєнні злочини, національна система розслідуватиме самотужки.
— Ми хочемо бачити в МКС тих, до кого не можемо дотягнутися самостійно, — каже Юрлов. — Тобто російських командирів найвищого рівня, які організовували всі ці звірства, розробляли стратегії й кампанії з бомбардування наших цивільних об’єктів, катування цивільного населення.
Микола Юрлов, заступник директора департаменту міжнародного співробітництва та представництва Міністерства юстиції України. Фото: ЦГС
Кориневич додає, що застосування статті 124 — політичний компроміс, у будь-який момент цю заяву можна відкликати.
Що далі?
Як нові статті у Кримінальному кодексі позначаться на розслідуваннях, які тривають зараз? Фахівці очікують на повний текст закону, аби відповісти на це питання. Втім припускають, що слідство і потерпілі зможуть звернутися щодо перекваліфікації справи, наприклад, щодо злочинів проти людяності.
— З’являється можливість ретроактивної дії щодо найбільш тяжких злочинів, — говорить Микола Юров. — Щойно опублікують повний текст закону, впевнений, швидко з’явиться роз’яснення про можливість перекваліфікації і, скажімо, об’єднання справ.
Наразі експерти одностайні у тому, що імплементаційний закон є інструментом оперативного завершення ратифікації Римського статуту. Масштабні законодавчі зміни, які б гармоніювали українське законодавство з міжнародним у контексті розслідування міжнародних злочинів, варто очікувати надалі.
— Цей закон не закриває для нас всі питання, його виключна мета — зробити можливим ратифікацію Римського статуту, — говорить Кориневич. — Ми готові спільно з експертним середовищем напрацьовувати повноцінний проєкт закону щодо внесення змін до Кримінального кодексу України, аби імплементувати найкращі стандарти розслідування міжнародних злочинів.
