Send Lette
Інші воєнні злочини

Життя в окупації: обладнала маніпуляційну вдома – лікувала осколкові поранення

63-річна Надія Цалінська – головна медсестра Високопільської лікарні, що на Херсонщині. Шість із половиною місяців вона прожила під російською окупацією.

У своєму будинку жінка зробила маніпуляційну, де разом із подругою – медсестрою приймала хворих і поранених. За весь час окупації до неї звернулися понад сто людей, тобто кожен третій місцевий житель. Працювала в умовах повної ізоляції від зовнішнього світу – росіяни хоча і дозволяли пацієнтам приходити до медикині, але їй виходити з двору заборонили.

Надія Цалінська у своєму будинку, який на період окупації замінив селянам лікарню Фото Віктор Ковальчук

Журналісти МІПЛ під час польової місії Херсонщиною записали історію Надії Цалінської. Розповідаємо її з перших вуст.

Надія Цалінська та її оптимізм Фото Віктор Ковальчук

«Поховали двох людей на території лікарні»

 

– 13 березня нас окупували. Були сильні обстріли, лікарня суттєво постраждала. Тоді загинули двоє наших добровольців – ми поховали їх на території лікарні. Люди залишилися без світла і газу, під постійними обстрілами і тиском росіян.

Буряти ходили по вулицях і шукали молодих дівчаток. А в мене шість онуків і двом дівчатам 18 та 20 років. Нам доводилося їх переховувати у будинку, щоб їх ніхто не бачив, поки 23 квітня дітям не вдалося евакуюватися. Вони виходили о шостій ранку, по-темному, щоб не потрапити на очі росіянам.  

Потім до мене прийшла моя подруга, також медсестра. Співробітників лікарні, крім нас двох, у селі вже не було.

І ми залишилися самі на все село. Поранення, кровотечі, шлункові хвороби, серцеві напади – це все до нас.

Поранені та хворі знали, що знайдуть допомогу у домі пані Надії Фото Віктор Ковальчук

«Скальпелі кип’ятили на вогнищі»

 

Обладнали кімнату у мене в будинку. Тут ми витягували уламки, ставили дренажі, крапельниці, робили уколи. Слава богу, жодного нагноєння не було.

Скальпелі та зажими кип’ятили прямо на вогнищі, бо світла та газу не було. А коли закінчилися бинти – вижарювали на сонці простирадла і різали їх.

Кімната, в якій Надія з подругою лікували людей Фото Віктор Ковальчук

З уламками у нас було чоловік п’ятнадцять. А загалом за весь час прийняли понад сотню людей з різними проблемами.

Нам пощастило, що ми напередодні забрали ліки та інструменти з лікарні. Але, звісно, деяких медикаментів не вистачало. Тому якщо болячки були прості, то ми варили всіляку травичку, ромашку заварювали.

Нині ліків у пані Надії вдосталь Фото Віктор Ковальчук

Коли світла не було, запалювали свічки. Але в нас був ще акумулятор. Ми його змогли заховати, і від нього заряджали ліхтарики. Так із цими ліхтариками і працювали над нашими пацієнтами.

Російських військових ми не лікували. Вони возили своїх поранених до себе у Берислав (місто в Херсонській області, на південь від Високопілля, – МІПЛ). А  коли у нас були важкі випадки серед наших людей, то ми надавали першу допомогу і відправляли їх також на Берислав.  

«Одну хлібину ділили на десятьох»

 

За три місяці нам ніхто не приніс навіть кілограма вермішелі. Взагалі нічого. Ми поралися біля свиней, потім почали їх різати і роздавати людям по шматочку м’яса. Щоб хоча б на юшку було. Городи ми посадили, але обстріли були такі, що неможливо було їх обробляти.

Ми почали розмовляти з цими росіянами, вони кажуть: «Потерпіть ще трішки і вам стане легше». Тоді у мене був відчай і я почала казати:  «Від чого нам стане легше? Від того, що ви нас позбавили роботи, світла, газу, спілкування з онуками та дітьми? Від того, що в нас повно хворих та поранених? Від того, що ми під кулями хоронимо своїх сусідів? Від чого буде легше?»

Після цієї розмови нам почали приносити якісь продукти. Ми з подругою роздавали людям по три кружки борошна, по дві кружки цукру і по дві кружки вермішелі. Щоб хоч що-небудь було в людей.

Потім ми збудували піч і пекли хліб. Ділили хлібину на десятьох і роздавали. Люди плакали, цілували цей шматочок хліба.

Пані Надія показує хліб, який вона випікала та ділила між односельцями Фото Віктор Ковальчук

Мені чоловік весь час казав, що тебе СБУ посадить за те, що ти береш у росіян продукти. Я кажу: «А який вихід із положення? Щоб люди вмирали?»

Коли наші зайшли, я першим ділом запитала: «Що мені буде за те, що я брала в них продукти?» Вони сказали, що за Женевською конвенцією, коли висить їхній прапор, вони повинні надавати медичну допомогу і забезпечувати нас продуктами. Ну, тоді я, звісно, заспокоїлася.

Українських військових, каже Надія, зустрічала зі сльозами Фото Віктор Ковальчук

«У день смерті чоловіка в будинок прилетів снаряд»

 

У мого чоловіка був цукровий діабет. І в нього почалася гангрена на пальці. Треба було виїхати на операцію, але нас не випускали три місяці – з червня по серпень. Як ми не благали нас випустити, вони казали: «Не положено».

Під час обстрілів сиділи з чоловіком, тримаючись за руки. В підвал він спуститися не міг. А я не могла його лишити в хаті самого. Страшно було, але головне, що разом із ним.  

Гангрена пішла на всю ногу. Чоловіку ставало все гірше і гірше. У результаті у нього стався тромбоз кишківника і він помер.

Уявіть ситуацію: в цей день, 22 серпня, коли я залишилась без чоловіка, в будинок прилетів снаряд. Був дуже сильний вибух – стіну повністю розбило.

Я навіть передати не можу, що тоді відчувала…

«Четверо військових із автоматами приходили кілька разів на день і вимагали звіт»

 

На початку серпня заходили наші хлопці з боку Потьомкиного (села Високопільської селищної громади Херсонської області, – МІПЛ). І одного з наших військових поранили. Люди заховали його в будинку для літніх людей. А потім росіяни його знайшли. У нього була зашита рана, тому вони подумали, що це ми йому допомогли. І нас почали щемити.

Чотири людини з автоматами почали приходити кілька разів на день. Вимагали від нас звіт: що ми впродовж дня робили, куди ходили. Потім нам заборонили виходити на сусідню вулицю, а згодом взагалі сказали не виходити з двору.

Над нашим подвір’ям постійно літав дрон. Ми повинні були регулярно з’являтися на подвір’ї, щоб росіяни бачили, що ми вдома. Але ми продовжували приймати і лікувати людей.

Головною вимогою росіян було те, щоб ми не допомагали українським військовим.

Траплялися випадки, коли росіяни просто вбивали людей. Одну сімейну пару розстріляли. Прийшли п’яні до них додому і просто вбили, без причини.

«Твій хрест – допомагати людям»

 

Наша лікарня дуже постраждала, тому найближчим часом вона роботу не відновить. Щонайменше цю зиму нам доведеться працювати так само – у мене вдома. 

Так після вибуху виглядає кімната, де пані Надія планує і надалі лікувати людей Фото Віктор Ковальчук


Моя мама була дуже віруючою людиною. Вона казала: це твій хрест – допомагати людям. 

Зараз ми намагаємось відремонтувати кімнату, яку зруйнував вибух. Дівчата з роботи допомагають із ремонтом.

Подруги пані Надії допомагають клеїти шпалери та готувати кімнату для прийому людей Фото Віктор Ковальчук

По суботах приїжджатимуть лікарі, робитимуть призначення. А ми їх виконуватимемо. Ці лікарі – наші, високопільські. Вони живуть зараз у Кривому Розі. В багатьох із них зруйновані будинки.

Люди потрохи готові повертатися. Чекають на відновлення електропостачання. Мої діти також скоро збираються приїхати. А я не хочу, щоб вони бачили це страхіття, що сталося з моєю хатою. Вони не знають про це і я не хочу, щоб знали.

Нині Надія Цилінська чекає дітей та онуків, а також готується щонайменше до весни працювати у звичному для себе режимі

Нам треба швидко поремонтувати, поклеїти шпалери і зустріти їх із домашнім хлібом.

Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини за підтримки у рамках проєкту «Hela Sverige Skramlar for Ukraina».

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
Ставка генерала Лапіна: окупація Чернігівщини очима місцевої жительки

Олена Ковальова завідує Будинком культури в Терехівці. Саме там в окупованому селі жив російський генерал-полковник Олександр Лапін, на той час — командувач військами Центрального військового округу РФ. МІПЛ відвідала Терехівку, аби дізнатися, що там сталося і задокументувати воєнні злочини армійців РФ.

29 Січня 2024

Інші воєнні злочини
Понад 130 українців: правозахисники назвали кількість постраждалих, яких окупанти катували у Куп’янському райвідділі поліції

За пів року окупації Куп’янська через катівню, яку росіяни облаштували в місцевому ІТТ, пройшли щонайменше 130 людей. Про це йдеться у новому звіті Центру прав людини ZMINA, який ґрунтується на опитуваннях 30 потерпілих і свідків.

18 Січня 2024

Інші воєнні злочини
280 днів у заручниках: як Ольга Черняк із Херсона пережила тортури, російський полон і не зламалась

До початку повномасштабної війни Ольга Черняк жила в Херсоні разом із чоловіком та дітьми. Одразу після окупації міста не виїхали — піклувалися про батьків хворих батьків. Та коли наважилася, то Ольгу, її чоловіка Ігоря і сина Степана викрали росіяни. В заручниках жінка пережила місяці російського пекла, але вистояла і тепер на волі.

31 Грудня 2023

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Справа Ягідного, Діана Панченко та “російська громада” Полтави: 29 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

24 Лютого 2024

Тимчасовий пункт. Як українські полонені проходили через Шебекіно

На початку повномасштабного вторгнення РФ очікувала, що Шебекіно прийматиме українських біженців і біженок, проте очікуваних масштабів не було, тож росіяни швидко знайшли для міста іншу роль. МІПЛ продовжує документувати свідчення звільнених із полону — цього разу розповідаємо про табір у Шебекіно.

23 Лютого 2024

Аналітика
Загибель українських військових у російському полоні — МІПЛ презентувала аналітику

Мета аналітики — наголосити на неналежному утриманні українців у російському полоні та проблемах із забезпеченням їхніх прав і притягненням до відповідальності винних у тортурах.

22 Лютого 2024

Більше публікацій