Інші воєнні злочини

Зниклі в Криму українські заручники: історія однієї камери в СІЗО Сімферополя

Від початку повномасштабного вторгнення в Україну військові РФ запровадили практику захоплення в полон цивільних. Їх утримують в адміністративних будівлях, приміщеннях поліції, судів, на території промислових баз окупованих Херсонської та Запорізької областей. Деяких полонених перемістили з правого берега Херсонщини на лівий, інших майже одразу після викрадення вивезли в Крим. 

У Криму цивільних українців переважно утримують в СІЗО № 1 у Сімферополі. Росіяни використовують це СІЗО для увʼязнення заручників від початку 2014 року. Там сиділи український режисер Олег Сенцов, активісти Володимир Балух і Олександр Кольченко.

СІЗО в місті Сімферополь

Кримська правозахисна група зазначає, що на початку осені 2022 року Сімферопольське СІЗО розширили, додавши 458 місць для утримання. Його курує ФСБ РФ. Більшість утримуваних тут людей — цивільні мешканці окупованих після 24 лютого 2022 року територій України, зокрема Херсонської та Запорізької областей. Серед них — громадські активісти, волонтери, представники місцевої влади. МІПЛ зафіксувала близько 100 випадків утримання цивільних українців у СІЗО Сімферополя.

Декому звідти вдалося вийти на волю. Перед цим увʼязнених змушують пройти перевірку поліграфом, допитують, проводять медогляд, беруть аналізи, фотографують, перераховують кількість зубів, змушують писати лівою рукою та беруть відбитки пальців.

Пан Володимир (ім’я змінено з міркувань безпеки) — колишній заручник, який сидів у Сімферопольському СІЗО. Наразі чоловік живе в одній із країн Європи. Розповідає, що затримали його під час спроби перетнути адміністративний кордон Херсонської області з АР Крим. 

“Мій телефон перевіряли ефесбешники, їм щось не сподобалось, — говорить чоловік. — Мене завели в будочку 2,5 на 2,5 метрів, де стояв стіл і сидів ефесбешник. Почали питати, чи я служив, чи знаю когось із СБУ, поліції, “заборонених терористичних формувань” а-ля “Азов”. Я знав декого з СБУ, тому мені дали заповнити анкету з питаннями щодо мети мого спілкування з ними. Процес опитування розпочався надвечір і тривав усю ніч. Далі мене повезли у Джанкой, закрили в офісному приміщенні місцевої будівлі ФСБ і сказали чекати на приїзд їх сімферопольських колег”. 


За малу провину кидають у підвал будівлі Управління ФСБ Сімферополя, за можливі зв’язки з ЗСУ — до СІЗО № 1

13 серпня об 17-й до кімнати зайшли представники ФСБ Сімферополя. Тільки-но двері відчинились, на обличчя Володимиру надягнули шапку, перемотали руки скотчем і сказали: «Ми переїжджаємо». Після цього кинули до автівки, де вже перебував інший полонений. Їхали впродовж двох годин. 

Чоловіків кинули у підвал будівлі управління ФСБ Росії в Сімферополі. Володимир свідчить, що тих українців, що чия ймовірна провина здається співробітникам ФСБ менш серйозною, тримають у цьому місці в черзі на перевірку поліграфом. Тих же, хто викликає підозру в зв’язках із ЗСУ, відправляють у СІЗО.

Окупаційне управління ФСБ РФ в місті Сімферополь. Фото novynarnia.com

Кімната в підвалі, в якій сидів Володимир, не мала вікон і була 3 на 3,5 метри завбільшки. Там стояло одне ліжко, стіл, два стільця, пляшки для випорожнень, камера відеонагляду та щось схоже на домофон, було багато літератури, присвяченої здобуткам Путіна. Світло ніколи не вимикали, весь час гула потужна витяжка. В кімнаті було холодно і вогко. Те, що заручників тримають у підвалі ФСБ, стало зрозуміло, коли вони телефонували по домофону, а на тому кінці слухавки було чутно розмови в черговій, там згадували, що це ФСБ.

“В один із днів до нашої камери кинули якусь жінку, — продовжує Володимир, — а нас перевели до іншої, де вже сиділи четверо хлопців із Херсона. Один із них виявився перевізником і очікував на проходження поліграфу”.

За словами Володимира, всіх його співкамерників із підвалу ФСБ згодом відпустили. За кілька днів його разом із іншим хлопцем перевели до СІЗО. Їм одягнули шапки на обличчя, зв’язали руки та поставили на коліна в машині “Газель”.

“Везли не як людей, а як сволоту, — згадує чоловік. — На територію СІЗО заводили в позі дельфіна, зігнутими, ніби якихось кримінальних злочинців, з піднятими догори і зв’язаними руками, обличчями в підлогу. Прийомка відбувалася наступним чином: мене повністю роздягнули, я стояв голий із мішком на голові. В мене забрали запальничку, зняли браслет, каблучку, шкарпетки, витягнули шнурки з кросівок. Потім наказали швидко одягнутись, але я робив це, як прийдеться, адже на голові був мішок: труси — набік, штани — задом наперед, футболку — навиворіт. У цей же час мене били по спині, ребрах та ногах. Далі повели в кабінет до керівництва, де я мав розповісти про себе, доки мене били у живіт”.

Володимира на одну добу кинули до одиночної камери зі смердючим туалетом. Наступного дня його перевели в камеру, де вже утримували трьох цивільних українців, викрадених на окупованій Херсонщині: 50-річного інструктора водіння з міста Олешки Сергія Котова, 36-річного приватного підприємця з Генічеська Дмитра Захарова і молодого хлопця з села неподалік Херсону.

МІПЛ поспілкувалася з рідними Сергія Котова і Дмитра Захарова та дізналась, де й коли їх викрали російські військові та як вони опинились в СІЗО Сімферополя.


“Треба було сидіти двома з дружиною, а не займатись незрозуміло чим”

Сергія Котова затримали у власному будинку в місті Олешки 7-го квітня. Старша донька чоловіка, Вікторія, свідчить, що о 6-й ранку вулицю, на якій мешкала родина, перекрили чотири двоповерхові військові автівки з локаторами. Десять військових у темній формі з шевронами РФ, у балаклавах, із автоматами та щитами почали заходити у двір із трьох боків: перегнувши паркан зайшли з боку сусідів та через центральну хвіртку. Господарю наказали розбудити дружину та молодшу 14-річну доньку і вивести їх у двір.

Сергій Котов

“Росіяни почали обшук: відчиняли шафи, виставляли перед ними якийсь щит і після цього казали: «Чисто», — говорить Вікторія. — Далі моїх рідних завели до хати і розділили по кімнатах. Про що розмовляли з татом, невідомо, але вийшов він розлючений. Маму питали, чим вона займається та хто на фото, які висять на стінах. Пішли оглядати гараж та машину, потім наказали татові збиратись, а один військовий сказав: “Треба було сидіти двома з дружиною, а не займатись незрозуміло чим”. Перед тим як поїхати, росіяни дали мамі слово офіцера, що зателефонують і вона зможе забрати батька ввечері”. 

Наступного дня Сергій зателефонував дружині і обидвом донькам. Він просив їх не турбуватись, казав, що йому стало погано, тому росіяни дозволили, щоб лікар поставив крапельниці. Він був наляканий, говорив через гучний звʼязок на телефоні, на питання, чи його не б’ють, коротко відповів: “Ні”.

“Пізніше від свідків я дізналась, що тата тримали в будівлі СБУ в Херсоні. Його сильно били, одягали на голову мішок і стріляли з автомата над вухом, — продовжує Вікторія. — Тато інвалід третьої групи, пережив невдалу операцію на нозі, з тих пір кульгає та хворіє на панкреатит. Росіяни катуючи наступали на татову хвору ногу. Зараз я маю інформацію, що він у СІЗО пересувається за допомогою милиці”.

Під час обшуку росіяни знайшли в телефоні Сергія групу в соцмережі, до якої входили ще 300 користувачів. Вони запідозрили, що Котов міг передавати дані про окупаційні війська Збройним силам України.


Привезли з чужими джинсами на голові

16-го червня в місті Генічеськ, окупованому в перші години повномасштабного вторгнення РФ, поруч із “Магазином № 17” російські військові викрали місцевого підприємця Дмитра Захарова. Чоловік продавав рибу оптом та вроздріб. О 22-й годині йому зателефонували водії, які розвозили товар, повідомили, що військові РФ затримали їх за порушення комендантської години і попросили Дмитра прибути на місце події. Після цього він зник.

Дмитро Захаров

“Спочатку дружина Дмитра боялась куди-небудь звертатись та сподівалась, що його невдовзі відпустять, — розповідає Тетяна, мама Дмитра. — За місяць вона пішла до окупованого поліцейського відділку, де їй відповіли: “Чого ви так пізно прийшли? Ви будете перша підозрювана, можливо, ви його вбили та закопали. Тоді ми до вас зараз приїдемо із обшуком. Перевернемо будинок, перекопаємо город, шукатимемо сліди крові. До речі, а що ви розповідаєте своїм дітям про зникнення батька?” Росіяни не прийняли в неї заяву і вона перелякана повернулась додому”.

Мамі Дмитра вдалось знайти чоловіка, який свідчить, що впродовж місяця перебував в одній камері з її сином в ізоляторі тимчасового тримання по вулиці Теплоенергетиків у Херсоні. 

“Зі слів цього чоловіка, мого сина били по ногах та п’ятах, — продовжує Тетяна. —  Він мав набряклі ноги незрозумілого кольору. Свідок сказав, що до камери в ІТТ Дмитра привезли з чужими джинсами на голові, які він виправ і носив в увʼязненні. Мені сказали, що син там почав курити, хоч раніше ніколи цього не робив. Відомо, що вони там навіть чай курять”.

Влітку дружина Дмитра їздила до окупованого Херсону, намагалась передати чоловікові одяг та їжу. Також передала в ІТТ малюнок від двох їхніх дітей, а на звороті написала: “Ми тебе любимо і чекаємо”. Свідок підтвердив Тетяні, що Дмитро отримав цю передачу, а коли читав листівку, то плакав. Він розповів, що 27-го липня о 6-й ранку Дмитра вивели з камери і більше він його не бачив. Припускає, що чоловіка могли вивезти в Крим. 

“У кінці вересня мою невістку викликали телефоном до окупованого поліцейського відділку в Генічеську, — говорить Тетяна. — Там вона написала заяву про зникнення Дмитра. Ми також найняли адвоката в Криму. 27 вересня на один із його запитів прийшла відповідь із міста Джанкой. Там було вказано, що Дмитро перебував у Криму з 5-го по 9-те травня, більше на території Криму не з’являвся. Нам відмовили у порушенні кримінальної справи за статтею про пошук зниклої особи”.

Пропагандистські російські ЗМІ зняли з Дмитром сюжет та випустили кілька публікацій, в яких звинувачують його в тому, що він за наказом Служби безпеки України здійснював розсилку спам-повідомлень російським військовим із закликом здатися. 


Б’ють на прийомці, щоб показати, що полонений тут ніхто

Котов розповів Володимиру, що коли його тримали в полоні в Херсоні, то жорстоко били, вивозили до лікарні, аби привести до тями, а потім повертали і знову били. Дмитра теж катували, погрожували, що відправлять у Донецьк, казали, що там на таких, як він, уже чекають. У СІЗО Сімферополя Дмитра та Сергія не чіпали. Володимир каже, що в СІЗО б’ють одразу, на приймоці. Працівники ніби хочуть показати, який у них режим і що полонений тут ніхто. Він свідчить, що чув, як у сусідню камеру посадили хлопця, якого били прямо в коридорі. Той огризався, мовляв, чого ви мене б’єте, посилав росіян. Йому відповідали матами, обіцяли згноїти, вбити прямо тут і зробити з нього п*дара.

“Дмитро був у нормальному моральному стані, жартував і розповідав про свій бізнес, — згадує Володимир. — Сергій молився по чотири рази на добу. Він знав на пам’ять дві молитви і постійно їх читав, мав жахливий стан одягу і гірший за волоцюгу вигляд, адже з квітня кочував по місцях утримання в одному й тому самому вбранні. Перед звільненням я віддав йому весь одяг, що на мені був, навіть свої труси. А його одягнув на себе”. 

Володимир говорить, що обидва чоловіки не мають адвокатів, офіційно їм не висувають жодних звинувачень. Є непідтверджена інформація, що Сергій нібито фігурує у справі про шпигунство разом із іншим херсонцем. Раніше незнайомі певний час вони навіть сиділи в одній камері СІЗО. Обидва кульгали, тож їхню камеру прозвали камерою хромих. Та згодом Сергія відселили. 

“Ані Дмитру, ані Сергію не пропонували перевірку на поліграфі, їх майже не викликали на допити. Хлопці не втрачають оптимізму, розуміють, що їх розшукують і чекають, проте не вірять у своє звільнення в найближчому майбутньому”,  — продовжує чоловік. 


Туалетний папір та зубну пасту видають один раз на весь період утримання

Володимир не зміг добре зорієнтуватися в будівлі СІЗО, адже щоразу, як його виводили, на голову йому одягали мішок. З того, що вдалося зрозуміти, один із поверхів будівлі СІЗО (другий або третій, де його тримали) був переповнений українцями. Скільки там камер — невідомо, чоловік припускає, що утримують до ста осіб. На цьому ж поверсі в окремих від чоловічих камерах утримують і українських жінок. Камери розташовані літерою “П”. Серед них було декілька кімнат-залів для співбесід, куди інколи виводили в’язнів. Поверхом нижче — жіночі камери попереднього тримання, але українок там немає”.

На всіх речах в камері, де тримали Володимира, Сергія та Дмитра, на постільній білизні був штамп СІЗО № 1. Впритул до будівлі СІЗО розташована ще одна в’язниця. 

“Там утримують воровські рухи, – каже чоловік. – О 22-ій у них починався двіж, вони перекидали одне одному маляви та цигарки за допомогою ниток, або як їх іще називають, “доріг”. Із камер навпроти було чутно: “28-й дай дорогу 116-му”. 28-й – це номер камери. В’язні кидають одне одному нитки і по них передають цигарки та інше”.

Володимир говорить, що життя в СІЗО підпорядковане жорсткому розкладу. О 6-й підйом, до 22-ї на ліжко сідати заборонено, шконка має бути піднятою. Маєш стояти або сидіти на лавочці. Коли ввечері кричать: «Відбій», то треба одразу лягати. Кожного дня о 9-й чи 10-й проводять шмон: до камери залітають три співробітники СІЗО з собакою. Полонений має підняти руки догори, вперти їх у стіну і вивернути долоні назовні. Далі кажуть виходити, маєш нагнутися раком, руки за спиною догори, вийти з камери і зайняти попередню позу в коридорі, доки співробітники СІЗО перевіряють усю камеру. Прогулянок в СІЗО немає. Раз на тиждень є день, коли полонених виводять митися під холодною водою, видають чистий рушник і простирадло. Інколи банний день без причин скасовували.

“Ми намагалися митися в раковині щодня, – каже Володимир. – Прали там шкарпетки та труси. Але вода в камері була не завжди. Хлопці дуже зраділи, коли я приніс із одиночної камери зубну пасту і туалетний папір. Їх дають один раз на весь час утримання, тому для полонених вони на вагу золота. Вранці, в обід та ввечері приносять жахливу їжу. Давали глевку, ніби з клеєм, перловку, пофарбований кріп замість чаю, щі, в яких плавало куряче пір’я. Жодних фруктів чи овочів. Хліб сіро-чорний, але свіжий. Сергій із нього зробив шашки, частину пофарбував активованим вугіллям і ми ними грали. Їжею ділилися між собою. Сергій хворіє на панкреатит, тож ми намагались віддати йому свої супи. Я не люблю кисіль, тому міняв його на чай”.

Володимир свідчить, що медичну допомогу в СІЗО майже не надають, але медогляд проводять: 

«Сергій Котов щодня просив, щоб до нього прийшов лікар. Він має проблеми з підшлунковою, в нього набрякали кінцівки, боліла травмована нога. За п’ять днів, що я там був, лікар до нього не приходив. На третю добу мене повели на медогляд. Медики видались мені адекватними, питали, які маю хронічні захворювання. Я трохи прибрехав, що в мене язва і я хворий. Мені порадили не пропускати прийоми їжі, тому що пігулок тут немає, ніхто мене не врятує, я маю сам себе берегти. Потім у мене взяли кров із вени, перевірили кількість зубів,  дали табличку, де було написане моє прізвище, ім’я і дата народження і фотографували мій анфас і профіль”.

Сергій Котов

Після п’яти днів перебування в камері по Володимира приїхали співробітники ФСБ і знов повезли до будівлі управління ФСБ Росії в Сімферополі. Там чоловік відповів на питання згідно з російським протоколом допиту та пройшов перевірку на поліграфі. Весь правий кут кімнати, де відбувався допит, був забитий сумками та речами затриманих. Володимир підрахував, що така кількість речей може належати 10-15 затриманим. Потому його знов повернули до камери СІЗО ще на дві доби, а вже потім звільнили.

“Перед тим як відпустити, мене знімали на відео з голим торсом, – говорить чоловік. – Дали текст, в якому йшлося, що я перебував на території ФСБ міста Сімферополь з метою перевірки на участь у ДРГ, що до мене добре ставились, я не маю претензій до ФСБ і готовий до подальшої співпраці. Далі я мав повернутися на 360 градусів, щоб камера засвідчила, що я цілий і не маю ран. Ноги в мене все ще були сині від побоїв, тому штани я не знімав. У мене взяли відбитки пальців і навіщось попросили написати текст лівою рукою”.

Водночас Медійній ініціативі за права людини відомо, що за статтею 276 КК РФ, тобто шпигунство, підозрюють голову спілки ветеранів АТО з Олешок Олександра Зарівного та ветерана АТО, активіста з Нової Каховки Сергія Цигіпу. МІПЛ також зафіксувала 10 випадків, коли проти українців,  утримуваних у СІЗО Криму, порушили кримінальні справи за частиною 1 статті 361 КК РФ, тобто за акт міжнародного тероризму. Щодо них провели попереднє судове слухання, а згодом етапували їх у Москву в СІЗО Лефортово. Окрім цього, МІПЛ зафіксувала три випадки, коли українців перемістили з СІЗО Сімферополя до СІЗО Ростовської області.

1 Коментар
  • Добрий день! Перед Новим Роком ми дізналися, що мого тата Котова Сергія перевели в СІЗО 2. Усих інших хлопців я розумію так само.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Інші воєнні злочини
Етнічні шведи, німці та бойки Зміївки: від радянських репресій до російської окупації

Була субота, 30 квітня. Того дня Микола Курівчак, староста села Зміївка, що на Херсонщині, збирався їхати до […]

7 Лютого 2023

Інші воєнні злочини
Херсон — Лефортово: росіяни вивезли цивільних заручників до московського СІЗО

Цивільних заручників із Херсона перемістили в СІЗО Лефортово у Москві. Їх утримання там не підтверджено Міжнародним комітетом Червоного Хреста, правозахисники не мають можливості перевірити їх стан та умови утримання.

3 Лютого 2023

Війна і правосуддя
МІПЛ і герої розслідувань організації на заході ОБСЄ у Відні: про злочини росіян на Херсонщині та механізми вирішення гуманітарних питань

Делегації ОБСЄ від України, ЄС та США спільно з Медійною ініціативою за права людини 1 лютого провели захід у Відні, присвячений воєнним злочинам РФ під час окупації Херсонщини. На заході виступили мешканці регіону, які постраждали від дій російських окупантів

2 Лютого 2023

Більше публікацій