Гракове: вбивства, викрадення та терор у селі біля Чугуєва

Трагічна доля маленького села Гракове Чугуївського району Харківської області вимагає на те, аби про цей населений пункт говорили в контексті жорстоких злочинів російських військових.

Закатовані та безвісти зниклі люди, понівечені будинки та долі місцевих жителів, тотальні терор і знущання супроводжували селян увесь час окупації – з 26 лютого і аж до звільнення у вересні. 

Про Гракове, як про одне з найбільш постраждалих сіл у Чугуївському районі, журналістам МІПЛ розповіли в районній ВЦА. Вирушаємо у село, аби зафіксувати воєнні злочини та почути свідчення людей, які понад пів року перебували під окупацією.

Село Гракове. Фото Віктор Ковальчук/МІПЛ

Дорога через ймовірно заміновану трасу

Аби проїхати до Гракового, потрібно обрати один із двох шляхів. Перший — їхати бездоріжжям, яке через кількаденні дощі перетворилися на непрохідне болото. Другий — трасою, частина якої може бути замінованою. 

У Чугуївській ВЦА про це попереджають, застерігаючи від обрання другого варіанту, але для низьких автомобілів це єдиний спосіб потрапити в Гракове.

На в’їзді до нього зустрічаємо розбиту російську техніку. 

Танк, очевидно, належав російським військовим. Фото Віктор Ковальчук/МІПЛ

На спаленій російській техніці є напис “Вагнер”. Фото Віктор Ковальчук/МІПЛ

Центр села — тотальні руїни та пустка. Зруйнована школа і “контора”, вона ж — сільська рада. 

У школі, кажуть місцеві, залишилися розтяжки. Фото Віктор Ковальчук/МІПЛ

Розбиті двоповерхові будинки — там базувалися так звані солдати “ЛДНР”. Понівечена церква. На дзвіниці сидів російський снайпер. 

Росіяни використовували церкву для розміщення своїх вогневих позицій. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Про все це розкажуть місцеві. Їх із майже семисот залишилося трішки більше сорока. Живуть переважно по краях села. Ті, хто жив у центрі, давно виїхали. 

Зруйнований будинок жителів Гракового. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

“Я цих росіян зустрів 26 лютого біля погреба. Вони ходили по хатах, дивилися, де поселитися”, — каже журналісту Леонід (ім’я змінено. — МІПЛ).

Потім почалися обшуки. В Леоніда їх було шість за весь період окупації. Чоловік — радіо- телемастер. В нього шукали рації.

“Вони жили ось тут, — показує Леонід на сусідський будинок. — Там же стояла техніка”. 

Люди зникали за загадкових обставин

Скільки людей безслідно зникло з села, місцеві не знають. Під час окупації був хаос та тотальний страх. Хтось виїжджав та рятувався від окупантів, а хтось зник раптово і за загадкових обставин. 

Більшість будинків у селі порожні. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

“У нас були сусіди, в яких був генератор. У них наші люди заряджали телефони. Якось після обстрілу люди зайшли до них в хату, а їх нема. У хаті усе перерито, мабуть, там щось шукали. Нікуди їхати вони не збиралися. У них було господарство, корови, вони б не кинули так раптово. Принаймні, попросили б наглянути”, — ділиться Леонід. 

Були й відкриті викрадення. 

“Забрали Миколу, у якого син у Збройних силах України був, — каже чоловік. — Приїхали додому, почали його щемити. Побили і забрали з собою в Балаклію. 19 днів там тримали, а потім відпустили. Він побитий прийшов звідти пішки”.

Читайте також про катівні, які росіяни влаштували у Балаклії. 

Леонід знає ще про щонайменше двох викрадених росіянами односельчан. Місцевих, каже, кидали в підвал. 

Цим місцем утримання було бомбосховище у сільраді, в якому люди мали б ховатися від обстрілів. Утім у росіян були власні плани на це приміщення.

Зустрічаємо Людмилу. Її чоловік був одним із тих, кого відправили “на підвал”. 

Людмила весь час окупації була в Граковому. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

“Просто йшов вулицею, зупинили, перевірили телефон. Щось у тому телефоні їм не сподобалося, його забрали і закрили в підвалі. Думаю, це було для залякування, бо так забирали багатьох. Я ледь не посивіла, поки його шукала”, — розповідає Людмила. 

Її чоловіка згодом відпустили. Вона ж знає випадки, коли мешканців Гракового забирали в Балаклію. 

“У мене на вулиці жили батько і син, — говорить жінка. — Син молодий, років 18. Їх схопили і звинуватили в шпигунстві. Відвезли в Балаклію, вони повернулися звідти дуже побиті. Ні з ким не розмовляли, а невдовзі виїхали з села”. 

Росіяни жили неподалік будинку Людмили. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Людмила веде журналістів до одного з будинків. Там жили так звані “ЛДНРівці”. Вони, за її словами, прийшли під час другої ротації. Першими були дагестанці.

Солдати із псевдореспублік не приховували, що прийшли мститися. Казали: “Ми вісім років терпіли, тепер ви потерпіть”. У будинках після себе залишали сміття та написи з “подякою”, або ж згадки про “дружбу та мир”.  

Напис, який залишили солдати окупаційних військ у будинку мешканців Гракового. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Тероризували місцевих та знущалися психологічно

Хлопець на ім’я Іван також прожив усю окупацію в Граковому. Зустрічаємо його біля будинку, де він розповідає свою історію.

Іван також не залишав Гракове навіть після побиття росіянами. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

“У мене в будинку не було світла, хоча в селі ще було, — починає Іван. — І я накидав дроти, намагався полагодити. Стояв так, що мене було видно з-за паркану. Зробив роботу і вже йшов до хати, як чую: “Стояти”. Залітає росіянин у двір і кричить: “Або виходиш, або мінус один”. 

Тоді Івана вивели за двір та почали психологічно знущатися. Йому казали, що він за дві секунди має добігти до воріт, інакше його вб’ють. Коли хлопець починав бігти, над ним випускали автоматну чергу та повертали назад. Так повторювалося кілька разів. 

Іван говорить, що жорстоке ставлення пережив у селі не лише він. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Такі приниження були непоодинокими в Граковому. Абсолютно всіх людей у селі змушували вдягати білі пов’язки на руки. Місцеві кажуть: це нагадувало фільми про гетто часів Другої світової. 

Анатолій Васильєв — ще один мешканець Гракового. Під час окупації взяв на себе обов’язки лідера та піклувався про односельців. Допомагав закривати розбиті вікна, за допомогою свого старенького генератора заряджав мобільні телефони. Їх йому приносили з різних куточків села. 

Анатолій Васильєв допомагав людям пережити пекло окупації. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Якось до Анатолія прийшли росіяни з обшуком та побачили у нього з десяток телефонів. Це викликало підозри, і лише дружина, яка розплакалася та почала благати російських військових не чіпати чоловіка, врятувала його від розправи. 

Телефони місцевих мешканців росіяни розстрілювали. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Убили двох людей та розповідали, що покарали “зрадників”

Абсолютно всі опитані МІПЛ мешканці Гракового підтвердили випадки вбивства людей у селі. Відомо про щонайменше двох загиблих. 

Зокрема Леонід розповідає:

“До нас приходив один полковник і казав: “Ми знайшли зрадників і вбили їх”. Ми тоді подумали, що це просто для залякування, не вірили, що це дійсно сталося”. 

Пачка цигарок, знайдених біля розбитої російської техніки. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Анатолій Васильєв каже, що про це йому розповідав свідок, який бачив тіла двох убитих хлопців. Зараз цей чоловік виїхав із села, поспілкуватися з ним не вдалося. Однак інформацію про вбивство підтвердив голова Чугуївської ВЦА Сергій Лободенко. 

“Зовсім недавно була ексгумація трупів, — говорить він. — Це тіла двох цивільних мешканців, але не з Гракового, а з інших сіл.  Відомо, що ці тіла були без вух, тобто є ознаки насильницької смерті”. 

Про ексгумацію в Граковому повідомляли і в поліції Харківщини.  

Попередній висновок такий, що один із убитих — житель села Шевченкове, розташованого неподалік. Детальніше про це стане відомо лише після роботи судмедекспертів. 

“Дитиною застала Другу світову. Але ця війна страшніша”

Наостанок зустрічаємо у селі трьох жінок. Вони просять розповісти всьому світу про російську окупацію.

Жінки, які пережили окупацію. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

“З перших днів війни нас почали бомбити, — говорить Галина Світлична. — А потім росіяни почали ходити по хатах. Я виходжу, а він на мене з автоматом. Я кажу: “В мене мама лежача”. Прошу його нас не чіпати”. 

Крім порятунку свого життя Галина відповідала ще за двох людей — за свою стареньку маму та двоюрідну сестру. 

Росіяни прийшли до Галини з автоматами та влаштували обшук. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

“Шість із половиною місяців, ніби в жахливому сні, — підхоплює сестра Галини, Надія Дребніца. — Якби не мої родички, то я б давно померла. Ні ліків, ні їжі, постійні обстріли”. 

Найстаршій із жінок, Клавдії Василівні Тесленко, —  85 років. Вона вдруге пережила війну. 

Клавдія Василівна вважає російсько-українську війну жахливішою за Другу світову. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

“Тоді (під час Другої світової війни. — МІПЛ) я була дитиною. Там і голод був, і холод. Німці втікали і спалили нашу хату. А потім, в 46-му році, мою маму посадили в тюрму за качан кукурудзи”, — плачучи каже жінка. — Та ця війна ще страшніша”.  

Чугуївський район оговтується після звірств і руйнувань 

У побитому ракетами Чугуєві зустрічаємося з Сергієм Лободенком. Він говорить, що окупацію пережили п’ять громад району. Зараз усі ці міста і селища звільнені. В деяких проходить “зачистка”. 

“Ми перш за все завозимо продукти. Але поки не в усі громади можна проїхати, бо не скрізь є мости, треба їздити полями, які, можливо, заміновані. Займаємось підключенням електроенергії, газопостачання, розмінуванням населених пунктів. Бо росіяни залишили дуже багато мін і розтяжок”, — каже Лободенко.

Сергій Лободенко розповів про ситуацію в районі. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Шукають у районі і братські могили з цивільними. Людей ховали самі росіяни, відтак точні місця поховань невідомі. 

“Є думки, що і в Мосьпановому, і в Шевченковому, і в інших селах є такі могили”, — додає голова ВЦА. 

Велика кількість безвісти зниклих людей. Але точна їх кількість невідома. 

Багато людей, за інформацією Лободенка, опинялися в Балаклії. Куди росіяни їх відправили після свого відступу — ще одна складова зі знаком питання.   

Голова ВЦА говорить про десятки зниклих безвісти людей. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Є також категорія людей, які виїхали через те, що підтримували російський окупаційний режим. Або піддалися залякуванням з боку росіян про “страшних і жорстоких українців”, які саджатимуть у в’язницю та вбиватимуть тих, хто жив під окупацією. 

“Ми знаємо про 15 людей, які отримали російські паспорти у Вовчанську. Зараз ці люди сидять у Ростові в якомусь притулку і не знають, що їм робити далі”, — каже Лободенко.

Таких сіл, як Гракове, додає він, у районі кілька. Про воєнні злочини росіян там лише належить дізнатися. Це можна буде зробити лише після того, як села розмінують і туди відкриють в’їзд. 

Артур Пріхно, МІПЛ

—————

За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.