Механізм свавільного затримання – головний інструмент у роботі так званих “слідчих” в ОРДЛО
З березня 2014 року, після окупації окремих районів Донецької та Луганської областей, цивільні опинились під постійним контролем представників РФ та підконтрольних їй незаконних збройних формувань, страждаючи від переслідувань та залякувань. Вишукуючи зв’язки з українськими військовослужбовцями, маючи будь-яку підозру в проукраїнській позиції, людей кидають у підвали чи в СІЗО, піддаючи тортурам.
Дозволивши так зване “превентивне затримання” терміном до 30 діб без оголошення підозри, окупанти вже з серпня 2014 року ввели так званий “законний” механізм свавільного затримання. Відповідне “розпорядження” № 34 було прийнято 8 серпня 2014 року в Донецьку (“Про невідкладні заходи щодо захисту населення від бандитизму та інших проявів організованої злочинності”). Аналогічний порядок запроваджений і на території окупованої частини Луганської області. На практиці ж цей запобіжний захід у вигляді “адміністративного” арешту застосовується не для розслідування кримінального правопорушення, а з метою політичного переслідування.
За свідченнями опитаних МІПЛ колишніх цивільних заручників, жодний “суд” не вирішував питання щодо підстав, строків та законності їх затримання. Все це самовільно регулювалось так званими оперативними працівниками та слідчими.
Перші 30 днів утримання – це час численних допитів, залякувань та катувань. Упродовж цих днів людей зазвичай тримали в неофіційних місцях утримання, утворених, імовірно, за рішенням слідчих чи керівників підрозділів затримання, – приміщеннях виробничих підприємств, відділків поліції, підвалах житлових та адміністративних будівель, автомобільних гаражах.
Як розповідає МІПЛ колишній заручник Денис Коваль, “адміністративний арешті” представники окупаційної влади використовували для вибивання свідчень. “Спочатку мене затримали на місяць, потім строк продовжили… Із тебе вибивають зізнання, прикриваючись розпорядженням від 8 серпня 2014 року, проводячи так звані оперативні заходи в обхід кримінальної справи”, – зазначає Денис Коваль, який перебував у заручниках із серпня 2016 по грудень 2019 року.
За свідченнями опитаних МІПЛ колишніх ув’язнених, у багатьох випадках на допитах так звані “слідчі” надавали заздалегідь написаний протокол зі свідченнями, який вони вимагали підписати.
Так, розповідаючи МІПЛ про обставини свого затримання, Станіслав Печонкін, мешканець окупованої Горлівки (Донецька область), який в ув’язненні в “ДНР” провів більше двох років, зазначає: “Жодного судового засідання щодо підстав затримання не було. Тільки коли мене привезли після тортур у камеру, там мені дали підписати папірець, де за розпорядженням “генеральної прокуратури” було вказано, що я заарештований в адміністративному порядку на 30 діб з можливістю продовжити ще на 30. І тут мені сказали, що за цей місяць зроблять зі мною все, що хочуть”.
Аналізуючи створену окупаційними адміністраціями квазіправову система, констатуємо, що так званим органам поліції дозволено свавільно утримувати людей у місцях позбавлення свободи без судового слідства впродовж років. Заарештована особа на окупованих територіях утримується настільки довго, наскільки захоче обвинувачення.
Крім того, окупаційним “законодавством” не передбачено можливості процедури перегляду законності затримання – піддана арешту особа не може використовувати судові процедури для перевірки законності арешту та підстав подальшого утримання.
Все це укотре демонструє системність порушення прав людини на окупованих окремих районах Донецької та Луганської областей та тотальну беззахисність мешканців цих територій.
Проєкт «Квазіправова система на окупованому Донбасі: боротьба з безкарністю правовими та адвокатськими інструментами» (“The quasi legal system in the occupied Donbas: combating impunity by legal and advocacy tools”) реалізується Медійною ініціативою за права людини за фінансової підтримки Посольства Королівства Нідерландів У Києві.
