Send Lette
Інші воєнні злочини

Місто злочину — Буча. Російські військові намагалися вбити молодого бучанина, поранили його і вивезли в СІЗО Курська

Буча в Київській області — одне з міст, де російські окупанти здійснили тисячі воєнних злочинів. Восени 2022-го Офіс Генпрокурора повідомив, що за фактами жорстокого поводження з цивільним населенням й інших порушень законів та звичаїв війни (ч. 1 ст. 438 КК України) до суду скеровано обвинувальні акти щодо 10 військовослужбовців 64 окремої мотострілецької бригади Сухопутних військ збройних сил РФ у складі 35 загальновійськової армії.

“Розслідуванням встановлено, що під час окупації міста Буча впродовж березня 2022 року російські військові тримали у заручниках цивільних людей, які не брали участі у бойових діях і не мали зброї. Вони не забезпечували утримуваних продуктами харчування та водою. Обвинувачені позбавляли людей можливості вільно пересуватися, ставили їх на коліна, зав’язували очі липкою стрічкою та ганчірками, руки зв’язували пластиковими хомутами. Потерпілим погрожували вбивством і цілеспрямовано стріляли у їх напрямку, мирним мешканцям завдавали тілесні ушкодження. Людей били кулаками по тілу, а також прикладом зброї по ногах, пальцях ніг та грудній клітині. Крім того, окупанти грабували місцеве населення, забираючи особисті речі та побутову техніку”, — йдеться у повідомленні Офісу Генпрокурора.


“Потрапив під обстріл, тікав поранений, шукав допомоги у місцевих”

Замаху на вбивство на початку березня зазнав і 29-річний мешканець Бучі Владислав Попович, який 2 березня разом із мачухою Поліною Черваковою їхали в мікроавтобусі з села Блиставиця в напрямку села Мироцьке. Росіяни почали прицільно обстрілювати їхню автівку, вона загорілася. Поліні та Владу вдалося з неї вибратися, однак військові РФ не зупинились: Поліну поранили в плече і обличчя, Влада — у праву ногу.

Викрадений росіянами мешканець Бучі Владислав Попович

За свідченнями жінки, вони намагалися сховатися від російських снайперів. “Владислав сказав, щоб я бігла, а він залишиться лежати. Проте після другого пострілу я впала та втратила свідомість. Прокинулась о другій ночі, Влада поруч уже не було”, — розповідає Поліна Червакова.

Поліна Червакова була поранена разом з сином чоловіка Владом Поповичем. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

Рідна мати хлопця, Тетяна Попович, говорить, що про зникнення сина дізналася випадково. “На початку війни мене не було в Бучі — я виїхала наприкінці грудня до Кіровоградської області доглядати за родичем, який хворів, — розповідає МІПЛ Тетяна. — У Бучу повернулася лише 7 квітня. Про зникнення Влада, який залишився там і жив із батьком і Поліною, я довгий час не знала, бо не було зв’язку з Бучею. До того ж, мій колишній чоловік Валерій приховував від мене, що сталось. Лише наприкінці березня від знайомих я дізналася, що Влада поранили”. Після цього жінка приїхала в Бучу, але Валерій був небагатослівним, просив чекати на Поліну, яка на той час перебувала в лікарні.

Згодом вони втрьох вирушили на місце обстрілу автомобіля. За словами Тетяни Попович, трагедія сталася на дамбі між озерами дорогою з села Блиставиця в село Мироцьке. Тетяна намагалась зрозуміти, куди подівся Влад. “Я пішла доріжкою в бік будинків біля озера, почала відчиняти хвіртки, дивитись на подвір’я. І раптом на одному з дворів я подумала, що там міг ховатися мій син. Біля одного будинку побачила генератор, постукала, відчинив чоловік, я спитала, чи не бачили пораненого? А він каже, що бачив”, — веде далі Тетяна.

Тетяна Попович показує місце, де росіяни розстріляли автівку та її сина. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

За словами мешканця дачного поселення, поранений Влад просив про допомогу. Він дав йому води і допоміг сісти на гойдалку у дворі (на цій гойдалці Тетяна ще до цієї розмови сиділа, наче відчуваючи, що тут була найдорожча для неї людина). “Це було 3 березня, місцевий чоловік побачив його, приніс води, допоміг сісти на гойдалку, потім сказав, що принесе бинти, але розпочався багатогодинний обстріл. Згодом, коли чоловік повернувся до двору, Влада вже не було”, — каже Тетяна. За її словами, інший свідок сказав, що бачив її сина, який розпитував про дорогу до Блиставиці, куди згодом і пішов.

На гойдалці у дворі сидів 3 березня поранений росіянами Влад – чекав на допомогу. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

Багато свідчень, які Тетяна отримала під час пошуків сина, містять купу протиріч. Каже, що будинок батька Владислава в Бучі був недалеко від місця обстрілу, і туди навіть з пораненням можна дійти за кілька годин. Однак усе свідчить про те, що Влад пішов в іншому напрямку — можливо, через дезорієнтацію внаслідок поранення або розуміючи, що росіяни розставили блокпости, до яких підходити було вкрай небезпечно. Один зі свідків повідомив батьку Влада, що прихистив хлопця на чотири дні в селі Немішаєве, доглядав за ним, робив перев’язки. Проте цей свідок не надав Валерію своїх даних, тому Тетяна так і не змогла розпитати його про стан здоров’я Владислава і подальший шлях сина, коли за чотири дні цей чоловік виїхав зі своєї квартири і попросив Влада також виїхати. “Потім я чула від знайомих, ніби Влад 9 березня був у Бучі, хтось його бачив біля місця, звідки мав рушати евакуаційний автобус. Але особисто я так і не змогла опитати цього свідка”, — каже Тетяна. Вона шукала будь-які нитки, що привели б її до розуміння, як її син рятувався від російських військових і де він перебуває зараз.

Тетяна Попович на дачах – там ховався поранений Влад. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

 

“Знайшовся свідок, який чув Влада у російській тюрмі, а згодом я отримала лист із РФ”

Пошуки Владислава Поповича впродовж квітня 2022 року були тяжким випробуванням для його мами. Адже в Бучі тоді відкривали місця масових поховань. Кожне повідомлення про знайдену могилу змушувало Тетяну відчувати гіркий страх, що цього разу із землі дістануть тіло її сина. 

“Я надавала свідчення поліції, писала заяву про зникнення Влада, двічі здавала зразок на ДНК-експертизу і постійно чула про тіла, могили, розстріли. Мені розповіли про чоловіків, яких росіяни возили з собою тут навколо по полях і примушували копати могили — вони, на щастя, всі вижили… Та жодних новин про сина не було. Друзі Влада поширювали інформацію про його зникнення в соцмережах, на школі, де був штаб гуманітарної допомоги, я розмістила фото Влада, багато говорила з журналістами. Утім про Влада нічого не було чути”, — розповідає Тетяна Попович.

Новина прийшла 8 травня. За словами пані Тетяни, було свято, День Божої матері. Вона молилась, щоб отримати хоч якусь звістку про сина, аж раптом — телефонний дзвінок. “Мені зателефонував молодий хлопець Сергій, сказав, що він повернувся з полону, сидів в Курському СІЗО № 1 і що в цьому СІЗО сидить мій син Владислав”, згадує Тетяна Попович. Наступного дня вона зустрілась із Сергієм особисто. 

“Він розповідав про тортури, як їх везли через Білорусь, пʼять діб не давали їжі та води, вони просили, а їм казали, що людина вісім діб може без води. Розповів, що у нього гнили ноги, руки, розповідав, що прості білоруси кидались на машини росіян і кричали: “Відпустіть дітей!” І що в наметах у Білорусі дуже холодно, хоча деяких поранених пускали до буржуйки. Потім їх переправили в Курськ. Влада туди привезли за місяць, як Сергій уже там був. Казав, що били, катували, але  заспокоював: “Не переживайте, їм зі старожилами нецікаво, вони заходять у камеру, а у нас в очах страху немає, тому їм нецікаво”. Сергій весь час чув, як катують наших полонених. На перекличках чув мого сина, впевнений, що це саме мій син. Він знайшов більше десяти рідних тих чоловіків, хто зараз сидить у Курську”, — розповідає мама Владислава Поповича.

Мама Влада Поповича шукала його і знайшла – у полоні в РФ. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ


“Нам кажуть триматися і чекати. Але за що триматися і чого чекати?”

Від держави мама ув’язненого в російській тюрмі цивільного Влада Поповича не отримувала жодних повідомлень про його утримання чи потенційний обмін. У серпні, каже, отримала листа від сина з кількома фразами, мовляв, харчування три рази на день, є медична допомога, а ще: “У мене все добре, за мене не переживайте, піклуйтесь про себе”. Двічі Тетяна Попович їздила до Координаційного штабу поводження з військовополоненими, часто туди телефонувала, аби дізнатись новини про полонених і чи є Влад у списках на обмін. “Як останній раз телефонувала, то співробітник Іван був уже агресивним, грубо відповів: “Я ж вам казав, що ми всіх подаємо у списках (на обмін, — МІПЛ)”. Проте у мене складається враження, що там мало хто розуміє, хто і чим насправді займається. Одного разу мені радили їхати в ГУР, бо всі питання полонених зараз вирішують там, — каже Тетяна Попович. — Але чому ми повинні їздити в ГУР чи ще кудись? Надайте інформацію. Слова “Тримайся і чекайте” мене дратують. Чого чекати і за що триматись? Наче лобом всюди б’єшся, і ніде нічого, ніякого вирішення питання цивільних заручників”.

У листі із СІЗО Влад повідомив, що полонених кормлять тричі на день. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

Вона писала звернення в ООН з приводу викрадення Владислава, до омбудсмена Дмитра Лубінця, була на минулорічному мітингу в центрі Києва, де розповідала про проблему цивільних заручників, яких Росія утримує ніби як полонених.

Тетяна Попович каже, що державні органи постійно просять рідних полонених триматися та чекати. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

“Ми не маємо підтримки від місцевої влади, ніякої ініціативи, щоб нам, рідним цих заручників, чимось допомогти. Питання цивільних заручників не вирішене. Їхні рідні часто у відчаї, хтось уже змирився, багато хто зневірився у спроможності як державних інституцій, так і міжнародних організацій”, — каже Тетяна Попович.

Тетяна Попович показує фото викраденого росіянами сина Владислава Поповича. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

Свідки, які виходять на волю в результат обмінів, повідомляють, що у російських тюрмах українські в’язні недоїдають, їх змушують стояти в камері по 5 — 8 годин без можливості рухатися, а спецназ РФ здійснює рейди камерами і бʼє українців. Детально про деякі місця утримання МІПЛ уже писала, наприклад, про колонію в окупованому Бердянську та СІЗО № 2 міста Танганрог.


Наталія Богута, журналістка

Звіт підготовлено Медійною ініціативою за права людини за підтримки й у рамках проєкту “Hela Sverige Skramlar for Ukraina”

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
“Охматдит був спланованою ціллю. Росіяни чекали зручного моменту для атаки”, — Ольга Решетилова на конференції United for Justice

Атаки росіян на систему охорони здоров’я та критичну інфраструктуру України мають системний характер і використовуються вищим військовим командуванням РФ у міжнародних конфліктах не вперше. Про це заявила Ольга Решетилова, голова Медійної ініціативи за права людини, під час конференції United for Justice у Києві. 

12 Вересня 2024

Інші воєнні злочини
Мобілізація цивільних, які були у полоні: колишні бранці вимагають справедливості

В оновленому законі про мобілізацію, який діє з 18 травня 2024 року, зазначено, що військові, які були у полоні, мають право звільнитися з військової служби і не бути мобілізованими. Водночас цивільних українців, які також були у російському незаконному увʼязненні, продовжують мобілізовувати. Цивільні, які пережили полон, вважають, що це несправедливо.

5 Вересня 2024

Інші воєнні злочини
У справах про катування цивільних втрачаються докази, оскільки процесуально опитати свідків, які перебувають за кордоном, неможливо — Анна Рассамахіна 

Якщо справа порушена в Україні, а свідки перебувають за кордоном (і таких випадків зараз багато), то слідчий не може дистанційно допитати і долучити матеріали цього допиту як докази.

30 Серпня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Військовополонені
З Росії повернули тіло морпіха з 501 батальйону: чоловіка закатували в полоні

Іван Макаров не єдиний морський піхотинець із 501 батальйону, тіло якого повернули з російського полону. МІПЛ відомо про ще трьох убитих у полоні військових із цього батальйону. Усіх їх утримували у виправній колонії № 1 міста Донське Тульської області. З отриманих нами свідчень відомо, що до них системно застосовували тортури, кілька днів підряд не дозволяли спати, змушували виконувати виснажливі фізичні вправи та відмовляли у їжі. Ймовірно, Макаров також міг бути у Донському.

4 Грудня 2024

Правозахисницю і волонтерку Олену Бєлячкову нагородили медаллю “Честь. Слава. Держава”

Олену Бєлячкову, координаторку родин зниклих безвісти і полонених Медійної ініціативи за права людини та волонтерку з 10-річним стажем, нагородили медаллю Київського міського голови “Честь. Слава. Держава” за мужність, патріотизм та високу громадянську позицію. 

29 Листопада 2024

Війна і правосуддя
Telegram-канал про ТЦК на замовлення росіян, власник “Мотор Січ” і продаж посади для благодійного фонду “ЛНР”: 77 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує стежити за найрезонанснішими справами війни, які розглядають українські суди. Мова йде про воєнні злочини, колабораціонізм, державну зраду, несанкціоноване поширення інформації про ЗСУ та глорифікацію Росії.

29 Листопада 2024

Більше публікацій