“Проукраїнська активістка — екстремістка”
МІПЛ задокументувала тортури мешканки Бердянська
“У мого чоловіка була невеличка сокира. Вони дістали її з тумбочки і кажуть: “Якщо зранку в порту щось станеться, то ми цю сокиру ввібʼємо тобі в голову”. Так почалася розмова росіян із Оксаною Заяриною, яку окупанти звинуватили в співпраці з українськими військовими. В ніч із 25 на 26 червня жінку разом із чоловіком викрали з власного будинку, під дулами автоматів вивели надвір із піднятими руками, влаштували обшук, а потім відвезли в комендатуру окупантів. Там пані Оксану катували. МІПЛ задокументувала цей воєнний злочин. Далі пряма мова постраждалої.
“Відвеземо тебе, с*ку, в “ДНР”
— Чоловік десять робили обшук, ще 10-15 стояло на вулиці. Коли я одягалася, вони спитали у чоловіка: “Чому ж ви так не любите нас, росіян?” Ми стояли із піднятими руками, а за 30-40 хвилин я спитала у охоронця, чи можна трохи опустити руки? Він дозволив. Потім дивлюся, що мій чоловік, якого надвір вивели в самій майці та трусах, труситься. Він спитав, чи можна і йому руки опустити. Сказали: “Ні!” Тоді я запропонувала, щоб я підняла руки, а чоловік опустив, бо йому важко — вже 67 рік. Охоронець сказав: “Гаразд, опускайте”. Ми опустили руки, чоловіку навіть дозволили в туалет сходити. І так ми стояли під автоматами до кінця обшуку.
О пів на другу ночі я вже була в комендатурі. Там, де раніше було міське управління поліції (вул. Грецька, 3). Ніч не спала, а в неділю, 26-го, об 11 годині дня мене повели на допит. Там три кімнати, в яких вони проводили допити. Мене відвели в дальню. Туди зайшли чотири людини, потім зайшов п’ятий. Вони були в балаклавах. Один біля мене стояв, як охоронець. Два мовчки стояли. А два вели допит. Ну, який допит? Один бив поряд із головою в стінку кулаком, запитували, який у мене позивний від СБУ чи від ГУР, щоб я назвала прізвища, кому я передавала дані про військових Росії.
Я казала, що в мене немає ніяких позивних. А вони кричали про якусь організацію, щоб я їм її назвала. Яка організація? Подивіться на мене, який я глава терористичної організації? У приміщенні був один у балаклаві і в жовтих окулярах. Він кричав, що “відвезе мене, с*ку, в “ДНР”, що я там 20 років буду сидіти”. Я кажу: “Не треба мене в “ДНР”, я ні в чому не винна, відпустіть, я поїду до дітей. Я збиралась виїжджати. Який там збір даних, передача координат, кому?!”
Просила, аби мене не катували
Потім вони занесли чорний апарат і спитали: “Ти знаєш, що це таке?” Я кажу: “Знаю, здогадуюсь”. Вже ж читала, що люди кажуть, що струмом катують. “Зараз ти все скажеш”. Я прошу: “Та не треба мене катувати, я нічого не знаю”. Тоді оцей в окулярах каже: “Зараз приведемо твого старого пі*ара і будемо пиз*ити його на твоїх очах, тоді ти все скажеш”. Я відповіла, що не треба його вести, що мені немає чого сказати. Ну, я була впевнена, що в моєму телефоні не знайдуть ніяких там координат, якоїсь інформації, що я комусь щось передавала. І тоді вони з цього апарату, там були два дроти, привʼязали їх мені на ноги і почали крутити.
На мені були бриджі, ноги нижче колін були голі. Я не знаю, скільки це тривало. Я кричала, мов різана. Я будь-якого болю боюся, в мене дуже низький цей поріг. А вони продовжували мене катувати. Вмикають цей апарат, а потім вимикають. Знову питають те саме: позивний, кому передавала інформацію, хто тут є з групи, і так по колу. Я казала, що нічого не знаю. Тоді вони знову вмикали струм. Я кричала, плакала, вони вимикали. Знову те саме запитують і знову вмикають.
Оксана показала журналістам МІПЛ сліди від катувань
Я сиділа біля стіни на металевому стільці, який прикріплений до підлоги, він не рухається. Поряд стояв охоронець, який відтягував мене, аби я не знімала електричні дроти. Погрожували, що вдарять мене чи ще щось зроблять. Щойно я опускала руки, він замахувався на мене гумовим кийком — таким, які поліцейські використовують. Стояв із ним, по нозі себе легенько бив, щоб я бачила. Навпроти була людина, яка крутила цей механізм — чорний такий ящичек, на ньому всякі прилади. Дроти мені привʼязали вище щиколоток. На одній нозі так і залишилась темна смуга, я її бачу, і пляма. На другий день після цього допиту у мене по ногах пішли синці. Під час допиту один кричав, другий катував, а один поруч стояв, дивився, щоб я не зірвала дроти. Вони кричали на мене грубо, з матами.
Сліди від катувань
Допити 24 години на добу
Після допиту я добу спала на підлозі. Потім мене перевели в одиночну камеру, в якій на той момент уже було три дівчини. Одна жінка, їй 58 років, служила медсестрою при військкоматі. Не виїхала, бо в неї вітчим захворів, інсульт, вона за ним доглядала. Затримали її ще 16 червня — колега здав. У неї синці більші за мої були: на руці, на тілі і на нозі. Її тричі електрошокером катували. У цій камері ще були дві дівчини. Одній 36 років, іншій — 19-ть. Тиждень, який я провела в тій камері, ми взагалі не спали, тому що допити в комендатурі тривають 24 години на добу. І ми все це чули. Особливо в п’ятницю і суботу, коли вони збирають “урожай” по всіляких кафе, де хтось може висловитися. Вони їх привозять і знущаються.
У комендатурі розташована росгвардія, поліція, а ефесбешники проводять допити: “Ну що, ви, петушочки, петушки?” Тобто знущання над людьми. То вони оголошують повітряну тривогу і наказують усім обличчям вниз лежати години півтори. Таке було два рази. Ми запитуємо, чи правда, що повітряна тривога? Бо ми ж розуміємо, що Україна не буде скидати бомби на цивільне населення. Відповідають: “Так-так, правда. Наші теж усі в підвалі”. А самі ходять і хіхікають.
З четверга на п’ятницю чи з п’ятниці у них якесь свято було на третьому поверсі. Вони пили, танцювали. Потім водили тих, кого щойно привезли, били їх. Останнього били вже в камері. На питання, що відбувається, він відповів, що Росія напала на Україну, тому вони його били. Потім зайшли в камеру, де мій чоловік був. Чуємо, запитують його: “Тебе вже били?” Чоловік сказав: “Ні”. То вони: “Як це, що ти жодного разу не відпи**ений?!” Я почала хвилюватися, до ранку взагалі не спала.
В суботу прийшов черговий і викликав мене. Але мене відвели не на допит, а туди, де центральний вхід, сказали, щоб я йшла прямо, де відчинені двері. Я підійшла, там стояв працівник у масці. Це все ефесбешники були. У мене паніка почалася. Вони кажуть: “Заходь, не бійся, сьогодні бити не будемо, сідай”. Я сіла. Їх було двоє в масках. Він узяв у мене паличкою слину з-під язика для аналізу ДНК. Потім почав брати відбитки рук, записувати дані. Коли брали відбитки, я побачила, що вгорі там написано: “Проукраїнська активістка, екстремістка”. Тобто отак так вони мене в свою базу записали. 2 липня нас вивезли з комендатури і помістили в Бердянську колонію виправну № 77.
P.S. Загалом у заручниках росіян Оксана Заярина пробула 83 дні. Вона стала останньою з затриманих жінок, які вийшли на волю з Бердянської виправної колонії. Про те, що там відбувалося, хто керує цією колонією і як вони поводяться із заручниками, МІПЛ розкаже в наступних своїх матеріалах.
Матеріал опубліковано в рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського супільства», що впроваджується ІСАP Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу.
