ВійнаВійна і правосуддяЗаручники ОРДЛОПублікації

Смертна кара іменем Російської Федерації

Новина про «засудження» трьох іноземних громадян — військовослужбовців ЗСУ в окупованому Донецьку до смертної кари — на сторінках європейських та американських медіа. Своє занепокоєння з цього приводу висловили перші особи багатьох держав. Проте цей випадок можливого застосування найвищої міри покарання на окупованих Російською Федерацією територіях Донецької та Луганської областей не перший. З 2014 року її представники та підконтрольні РФ формування мали можливість, відповідно до встановлених ними порядків, застосовувати смертну кару до українських громадян. Наразі ж РФ використала її, на думку експертів МІПЛ, як привід чинити тиск на міжнародну спільноту та домогтися суб’єктності для так званих «республік».

За указом 1941 року


Ще 2014 року представник окупаційної влади Ігор Гіркін (Стрєлков), колишній офіцер ФСБ, увів на території окремих районів Донецької області інститут військово-польових судів із правом винесення смертного вироку.

Ігор Гіркин, представник окупаційної влади

«Оскільки [військовий] трибунал був складений із командирів, і коли почалися активні бойові дії, їх не можна було витягувати з позицій, були, звичайно, й мої накази про страту», — сказав він в інтерв’ю телеканалу «ГлавТема Народ». За словами Гіркіна, такі накази він застосовував до тих, хто вчинив «серйозні злочини». «Було знищено кількох українських шпигунів, диверсантів та пару злочинців, які вчинили найжорстокіші військові злочини, зі складу ополченців», — додав він.

Під юрисдикцію «трибуналів» потрапляли такі справи, як непокора наказу командира, вбивство, держзрада, шпигунство, диверсія, умисне знищення майна, мародерство, розбій, грабіж, розкрадання і пошкодження військового майна, ухилення від військової служби або дезертирство.

За інформацією «Радіо Свобода», влітку 2014-го саме «військові трибунали» «засудили» до страт щонайменше трьох місцевих жителів — Олексія Пічка, Дмитра Славова та Миколу Лук’янова. У протоколі засідання йдеться, що виняткова міра покарання — розстріл — застосовується на основі указу президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 року «Про воєнний стан». Тобто документу часів Другої світової війни.

«Іменем» «верховного суду»


У лютому 2016 року вже створений «верховний суд» у Донецьку офіційно ухвалив перший смертний вирок, про що повідомляли російські медіа. Його «автор» — виконувачка обов’язків голови «військового трибуналу» у складі цього «верховного суду» Людмила Стратейчук (фігурантка кримінального провадження про державну зраду та участь у створенні терористичної організації, розпочатого українськими правоохоронними органами). Своє рішення у 2016 році вона прокоментувала так: «На сьогоднішній день один вирок такий уже було винесено. Є справи, які перебувають на розгляді, і вони також передбачають такий захід покарання. Це справи про вбивства та шпигунство. Ще 46 справ перебувають на розгляді».

Як склалася доля людини, яку в 2016-му засудили до смертної кари, невідомо. Але у відкритих джерелах зазначалось, що мова йде про так званого військовослужбовця «ДНР».

В Управлінні Верховного комісара ООН з прав людини у доповіді «Права людини в контексті відправлення правосуддя у кримінальних справах, пов’язаних з конфліктами в Україні квітень 2014 — квітень 2020» зазначали, що їм відомо про два випадки, де «суд» так званої «ДНР» постановив смертний вирок.

З 2014 року на окупованих територіях Донбасу РФ почала формувати квазіоргани правопорядку й судочинства. Так звана нормативна база, що регулює «кримінальне судочинство», була розроблена у 2014-2015 роках на основі Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, а не Кримінального процесуального кодексу України 2012 року. Вона передбачала найвищу міру покарання — смертну кару.

«Гармонізація» з РФ


Смертна кара як найвища міра покарання існувала за часів Радянського Союзу. Україна відмовилась від неї 1999-го — тоді Конституційний суд України визнав смертну кару неконституційною. 22 лютого 2000 року Україна ратифікувала протокол Європейської конвенції про захист прав людини, що стосується скасування смертної кари. З Кримінального кодексу було остаточно вилучено поняття страти.

Нині в Європі смертна кара як вид покарання існує лише в Білорусі. У Росії її не застосовують також з 1996 року. Втім у РФ все частіше висловлюються за повернення найвищої міри покарання. Зокрема, колишній президент Росії, а нині заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Мєдвєдєв заявив, що після виходу Росії з Ради Європи обмежень щодо відновлення смертної кари в країні фактично не залишилося. А спікер Держдуми РФ В’ячеслав Володін закликав зберегти смертну кару в так званій «ДНР». Він зазначив, що, незважаючи на «гармонізацію» законів Росії та невизнаної республіки, під час війни цей захід особливо актуальний.

Після «винесення» трьох смертних вироків іноземцям, у Росії говорять про можливі ще два — громадянам США: 39-річному Александру Дрюке і 27-річного Енді Г’юну. Обидва потрапили в полон на Харківщині. Речник Кремля Дмитро Пєсков вже заявив, що Росія “не може нічого гарантувати” щодо їхньої долі, та наполягає, що на них не поширюються положення Женевських конвенцій щодо військовополонених.

Александр Дрюке (праворуч) і Енді Г’юн

За умов обмежених можливостей


«Наші можливості аналізу обставин квазісудового процесу обмежені, та навіть загальновідомих обставин достатньо, аби дійти висновку, що окупаційна російська адміністрація окупованих територій вчинила воєнний злочин», — говорить Андрій Яковлєв, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Амбрелла», експерт правозахисної організації «Медійна ініціатива з прав людини».

Він зазначає, зважаючи на те, що РФ здійснює повний контроль над окупованою територією, то можемо дійти висновку про те, що смертний вирок ухвалено іменем Російської Федерації. Тобто РФ, не застосовуючи смертну кару на власній території, використовує окуповану територію для обходу свого мораторію щодо незастосування смертної кари. 

«Не вдаючись до дискусій щодо аморальності смертної кари, зосередимося на тому, як відбувався судовий процес. Чи було забезпечено обвинуваченим право на справедливий суд в умовах, коли обвинувачені не мали права обирати собі адвокатів, можливості викликати свідків обвинувачення та свідків на свою користь, права на підготовку до судового процесу та інші звичні права? Зрештою, а чи можемо ми ідентифікувати вирок трьом іноземцям таким, що винесений судовим органом, і взагалі, чи є в самопроголошеній “ДНР” правова система? Чи можемо ми структуру політичної організації, що не задовольняє мінімальні стандарти справедливості, вважати правовою системою? Відповіді можуть бути різні, певним чином вони залежать від того, хто судить. Приміром, чи можемо ми вважати, що фашистський режим мав правову систему? Дискусії щодо визначення аморальних правових систем тривають і досі (див. Імперію права Рональда Дворкіна ар. 144-147)», — пояснює Яковлєв.

Зважаючи на публічно відомі факти, можна дійти висновку про те, що квазісудовий процес відбувався на окупованій території судовим органом, який створено в порушення законів і звичаїв війни, окупаційні органи не продемонстрували дотримання ними всіх судових гарантій, які є загальновизнаними та обов’язковими та включають такі гарантії:

  • процедура повинна передбачати проведення судового процесу впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом;
  • обвинувачений до і під час суду має бути забезпечений всіма необхідними правами та засобами захисту;
  • жодна особа не може бути звинувачена у скоєнні кримінального правопорушення або засуджена за дії, які не були злочинами відповідно до норм національного законодавства чи міжнародного права, дія яких поширюється на цю особу;
  • жодна особа не може бути примушена до надання свідчень проти самої себе або до визнання себе винною;
  • обвинувачений має право допитувати свідків, які дають свідчення проти нього, або вимагати, щоб ці свідки були допитані, а також право на допит своїх свідків на тих самих умовах, що і для свідків обвинувачення;
  • при винесенні вироку засудженому має бути повідомлено про його право на оскарження в судовому чи іншому порядку, а також про термін, протягом якого він може скористатися цим правом.

«Очевидно, що вищенаведених гарантій не було дотримано і не могло бути дотримано, позаяк квазісудовий процес провів залежний від окупаційної адміністрації суд, який не продемонстрував неупередженість, — говорить адвокат. — Цей процес було проведено протягом надзвичайно короткого строку, що дає підстави стверджувати про порушення процедурної гарантії щодо проведення процесу в розумний строк. Тобто квазіпроцес був короткотривалим, що не забезпечило можливості обвинуваченому мати достатньо часу для підготовки і проведення свого захисту».

Винесення вироків і приведення їх до виконання без попереднього рішення, ухваленого законним судом, який міг би забезпечити дотримання всіх судових гарантій — це серйозне порушення законів і звичаїв, що застосовуються в міжнародних збройних конфліктах.

«Однак не тільки судовий процес був несправедливий, квазісуд не застосував закони і звичаї війни у визнанні обвинувачених військовополонених військовослужбовців Збройних сил України як найманців, що суперечить Женевським конвенціям. За нормами міжнародного гуманітарного права, найманцем не може бути військовослужбовець, який входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, — додає Андрій Яковлєв. — Судити військовослужбовця за участь у збройному конфлікті заборонено, він має так званий бойовий імунітет. Військовослужбовець може бути підданий суду, лише якщо він вчинив міжнародний злочин, зокрема воєнний злочин. Оскільки не було продемонстровано іншого, ми можемо дійти висновку, що квазісуд не мав підстав навіть проводити судовий процес, чим допустив порушення законів і звичаїв війни. Серйозні порушення законів і звичаїв війни є воєнним злочином. За нормами Міжнародного гуманітарного права, відповідальність як за вирок, так і можливе приведення його до виконання буде і на Російській Федерації».

Адвокат наголошує: «Іншим важливим аспектом є те, що Росія за допомогою своїх окупаційних органів створила собі можливість засуджувати до смертної кари в обхід власного мораторію. Завтра в ОРДЛО може потрапити якась інша особа, навіть росіянин з території РФ (наприклад, опозиціонер), і тут в ОРДЛО на нього чекатиме квазісуд з можливим застосування смертної кари».

***

Проєкт «Квазіправова система на окупованому Донбасі: боротьба з безкарністю правовими та адвокатськими інструментами» (“The quasi legal system in the occupied Donbas: combating impunity by legal and advocacy tools”) реалізується Медійною ініціативою за права людини за фінансової підтримки Посольства Королівства Нідерландів У Києві.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button