Send Lette
Військовополонені

Там, де повільно вмирають: як влаштована медицина в російському полоні

За два роки повномасштабного вторгнення РФ в Україну МІПЛ задокументувала десятки свідчень про ненадання медичної допомоги українським військовополоненим. У російському полоні їх катують і майже не лікують. Нерідко тортурами займаються самі медики, тому полонені бояться звертатися по допомогу. Зібравши свідчення колишніх військовополонених, розповідаємо про медицину в полоні: як все влаштовано і чому російські медики не поспішають лікувати полонених, прирікаючи їх на повільну смерть.

16 березня 2022 року російська авіація знищила маріупольський військовий шпиталь № 555. Медичний персонал разом із пораненими розділилися на дві групи і перебралися у підземні бункери на металургійному комбінаті ім. Ілліча та Азовсталі. Там облаштували мобільні госпіталі. Оборона на комбінаті ім. Ілліча тривала до 12 квітня 2022 року, на Азовсталі — до 16 травня 2022 року. Після цього разом із захисниками Маріуполя в російський полон потрапив увесь медичний персонал військового шпиталю №555, а також лікарі військового шпиталю Дніпра, які на Азовсталь прилетіли гелікоптерами.

Маріупольський військовий шпиталь № 555 після російських обстрілів. Фото: military-medics-ua.org

Ольга, операційна медична сестра військового шпиталю № 555, була на комбінаті ім. Ілліча. Коли покидала завод, забрала з собою рештки ліків, аби в полоні допомагати пораненим. Утім російські військові все відібрали.

— Вони не вірили, що ми медики, хоча в жодного з медичного персоналу не було зброї — самі аптечки. Мені говорили, що я з морської піхоти. Спершу я сперчалася, а потім припинила, бо сенсу не було, — розповідає Ольга.

Жінку двічі обшукали. Під час першого обшуку забрали цінні речі та гроші. Потім охоронець помітив, що в Ольги лишилась аптечка. Перевіривши її вміст, він оскаженів, оскільки знайшов “Трамадол” — сильне знеболювальне. За це Ольгу перевірили вдруге, на цей раз значно ретельніше.

— Той охоронець трусив мене і кричав, чи маю я ще знеболювальне. Він мене всю обмацав, усі кишені, складки одягу. Забрав усі мої речі.

Колектив медиків військового швипалю у Маріуполі. Фото: military-medics-ua.org

Опитані МІПЛ свідки запевняють, що аптечки забрали у всіх без винятку. Кілька днів полонених тримали у закинутих сільськогосподарських ангарах у селищі Сартана. Поранені та медики були разом, вони спали на дерев’яних піддонах та голій бетонній підлозі.

— Ми переконували охорону, що серед поранених є дуже важкі і що у таких умовах вони не виживуть, — говорить військовий лікар Дмитро, який потрапив у Маріуполь в одній із гелікоптерних місій.

У підсумку до лікарні в Донецьку відвезли лише кількох найтяжчих. Решту поранених наказали лікувати полоненим медикам. Їм видали трохи ліків і перев’язочного матеріалу — з того, що забрали напередодні.

Іван, хірург військового шпиталю № 555, розповідає, що спершу ставлення до медиків було таким самим, як і до решти полонених. Однак після того, як їх перевезли до Волноваської виправної колонії № 120, більш знаної як Оленівська, тамтешня охорона почала ширити брехливі чутки, що українські медики нібито каструють російських полонених. Тоді ставлення до медичного персоналу погіршилося.

У цій колонії до полонених застосовували фізичну силу, стан їхнього здоров’я росіян не хвилював. У перші дні перебування в колонії пораненими “опікувалися” місцеві лікарі, деякі навіть приїжджали з Донецька, але потім, зрозумівши обʼєм роботи, відмовилися виконувати свої обов’язки.

— Вони вирішили, що це робитимемо ми — полонені медики, — згадує хірург Іван.

Навпроти бараків із полоненими був ще один, поділений на дві частини: житлову на 20 осіб і медичну з пошкодженою стіною і проваленою підлогою, тобто абсолютно не придатною для використання. Саме туди й заселили полонених медиків. Для них також розчистили кабінет, аби зберігати там інструменти і ліки.

Оленівська колонія на карті

— Але виникла проблема. Спершу вони вирішили, що водитимуть поранених до нас. Та коли зрозуміли, скільки таких походів доведеться робити за день, то відмовилися від цієї ідеї. Зрештою вирішили, що ми збиратимемо аптечку і ходитимемо по бараках. Усе це відбувалося під пильним контролем наглядачів.

Медикаментів було небагато, коли щось закінчувалося, лікарі складали список. Дещо їм привозили з донецьких лікарень. Коли у полон потрапили оборонці з Азовсталі, у них теж відібрали всі ліки. 

— Хлопці там були нормально укомплектовані, мали багато ліків — усе, що передбачає тактична медицина: і гемостатичні пов’язки, і декомпресійні голки при пневмотораксі, і турнікети, і бандажі ізраїльські, тобто все те, що необхідно для надання ургентної допомоги, — каже Іван. Він додає, що всі ці запаси під час перевірок полонені скидали на купу в багнюку. І в такому ж виді їх вивантажили на склад в Оленівці, де вони без діла пролежали місяць.

Медики наголошували на тому, що відібрані у них медикаменти вкрай важливі для порятунку поранених, однак адміністрація колонії цим не переймалася.

— У нас із адміністрацією було дуже багато суперечок щодо цього, але ми все-таки добилися дозволу посортувати всі медичні засоби, які вони відібрали у нас під час взяття в полон. За межами колонії росіяни облаштували полігон, під стіни часто щось прилітало, тож ми розуміли, що потрібно бути готовими, — розповідає Іван.

Воєнний злочин в Оленівці: реконструкція подій масового вбивства полонених азовців

Не хворій, не скаржся, не проси 

Бойовий медик Орест потрапив у полон влітку 2022 року на Донеччині. Перші кілька днів провів в окопах поруч із російськими військовими, був змушений лікувати поранених солдат противника.

— Мені під дулом автомата сказали: “Поки що ти залишишся з нами і якщо поранять когось із наших, ти допоможеш, бо розумієшся на цьому”. Судячи з їхнього медичного оснащення, яке я бачив, це десь 1970-1980-ті роки. У нас, наприклад, є бойові медики, які поруч із пораненим бійцем перебувають до моменту евакуації, але у тому російському підрозділі, де мене утримували, я такого не побачив, — каже бойовий медик.

Згодом Ореста перевели до Оленівки, де утримували як звичайного полоненого, а після він кілька місяців провів у виправній колонії № 4 у Горлівці Донецької області (раніше — Калінінська виправна колонія № 27).

— Там я вже був медиком загону. Нам давали усі необхідні медикаменти. Рідні у посилках теж передавали ліки, але місцеві медики їх забрали — не для себе, а для того, щоб були на всіх. У них там дійсно погане забезпечення медикаментами, — говорить Орест.

Лікарі у місцях утримання українських військовополонених часто відмовляються надавати їм допомогу, лікувати ув’язнених наказують полоненим медикам. Ілюстраційне фото

Ситуація з наданням медичної допомоги українським полоненим кардинально змінювалася, коли їх етапували з окупованих територій України у місця утримання на території РФ. Свідки зізнаються, що там здебільшого вони навіть не ризикували просити про допомогу, оскільки за це їх били.

— Навіть якщо на наше прохання медик приходив, то нічого доброго з цього не виходило, — говорить Геннадій, який у полон потрапив у травні 2022 року в Маріуполі. Під час прийомки у виправній колонії № 12 у Каменськ-Шахтинську Ростовської області йому розбили голову. Першу медичну допомогу чоловікові надав один із полонених, місцевий лікар прийшов до нього лише наступного дня.

— Він оглянув рану, сказав що нічого страшного. Зірвав бинт, перекису немає, чимось промочив, я кажу: “Може, шви накласти?” А він бере тюбик клею і каже: “Будемо клеїти”. І ось цей медик “лікував” нас і від дизентерії, і від тиску, і від головного болю — усе дубинкою, — розповідає колишній військовополонений.

Інший військовий, Олег, потрапив у полон у Маріуполі у квітні 2022 року. Десять місяців полону провів у трьох установах — спершу в Оленівській колонії, а потім на території РФ. Розповідає, що в Курському СІЗО № 1 медичну допомогу надавали всім, робили перев’язки, давали мазі та знеболювальні, важкопоранених навіть возили до лікарень, де їм робили операції. Утім інші опитані МІПЛ свідки, які також перебували у Курську, розповідають що іноді медики відмовлялися виконувати свою роботу.

— Найбільше дивувала навіть не жорстокість з боку охорони, а те, що приходили медсестри і прямо говорили, що не хочуть нам допомагати. Я чув від інших хлопців, що вони могли й електрошокером вдарити, а потім дати якусь таблетку, — говорить Олександр, який навесні 2022 року потрапив у полон у Чернігівській області.

Український військовий Михайло Діанов у російському полоні, вихід з Азовсталі. Фото: EPA/UPG

Український армієць Геннадій, який окрім колонії у Каменськ-Шахтинську певний час сидів у Таганрозі в СІЗО № 2, каже, що тамтешнім медикам було байдуже до того, що відбувається з українськими військовополоненими. Вони не звертали уваги ані на гематоми від постійних побиттів у колонії, ані на проблеми з серцем, які виникали після застосування наглядачами електрошокерів.

— Коли полоненому після побиття ставало зле, медик приводив його до тями і йшов геть, а охорона продовжувала бити, — свідчить колишній полонений. — У мене сильно стрибав тиск, особливо після фізичних вправ, які нас змушувала виконувати охорона. Медик прийшов, дав таблетку від тиску і все, він навіть не намагався сказати охороні, що це небезпечно для нашого здоров’я.

Військовослужбовця Олега після Курського СІЗО перевезли у СІЗО № 2 міста Камишин Волгоградської області. Про тамтешню медичну допомогу розповідає таке:

— Уся допомога супроводжувалися болісними процедурами. Поки тобі, наприклад, ногу перев’язують, спецназівець б’є тебе шокером у спину.

Чоловік каже, що на нозі мав проблему з нігтем, який вріс у палець. Та попри сильний біль, продовжував терпіти, оскільки у його співкамерника були схожі проблеми і медик, до якого той звернувся, навмисно тиснув на травмоване місце.

У Маріуполі навесні 2022 року у полон потрапила і медикиня Анна. Кілька місяців полону вона провела у жіночій виправній колонії № 9 міста Валуйки Бєлгородської області. Говорить, що хоч там до них не застосовували фізичну силу, однак усі жінки мали проблеми зі здоров’ям, а належної медичної допомоги не отримували. Підвищений тиск, як і більшість інших хвороб, лікували валідолом:

— Нам ніхто не забороняв кликати лікаря і це не супроводжувалося побиттям, як, наприклад, у Таганрозі. Але медики самі не дуже хотіли до нас йти. Казали: “Здохнуть — то здохнуть”. Говорили також, що серед нас багато медиків, тож ми можемо самі себе полікувати. Навіть наглядачі з того сміялися: “Нащо їм той медик, якщо він не хоче їм допомагати?”

У деяких російських колоніях військовополонені не наважуються звертатися по медичну допомогу, побоюючись катувань. Ілюстраційне фото

Андрій (ім’я змінено на прохання свідка) також потрапив у полон у Маріуполі в квітні 2022 року. Загалом росіяни утримували його близько двох років. Значну частину цього часу чоловік перебував у СІЗО № 2 міста Ряжськ Рязанської області та у виправній колонії суворого режиму № 10 у республіці Мордовія. Розповідає, що в обох установах до полонених щоденно застосовували фізичну силу:

— За нас аж медсестра заступилася, вибігла з медпункту з криками: “Припиніть! У нас ліків не вистачає на них, припиніть їх бити!” І вони дійсно на деякий час припинили. Натомість у Мордовії штатний лікар колонії брав участь у катуванні полонених. Він приходив і починав бити електрошокером, а охорона сміялася. Він йшов коридорами і кричав: “Кому потрібна медична допомога?” І ми чули тріск електрошокера. Ось таким було там лікування.

Якби лікували

Більшість опитаних МІПЛ колишніх військовополонених заявляють про неналежну медичну допомогу в полоні. Деякі зізнаються, що попри отриманні в бою травми і ушкодження від тортур, вони не наважувалися звертатися по медичну допомогу. Головна причина — страх побиття. До того ж, медичні працівники російських пенітенціарних установ нерідко самі знущаються з військовополонених.

У тому випадку, коли допомогу все ж надають, охоронці продовжують катувати. Так було з Ярославом, який у полон потрапив на Харківщині навесні 2022-го. У бою чоловік отримав серйозне поранення лівого плеча. Ще кілька поранень — під час допитів. Згодом його доправили в одну з лікарень Курська, де надали всю необхідну медичну допомогу. Однак після цього чоловіка відправили у СІЗО № 1 Курська, де одразу ж побили і він потрапив до реанімації.

Свідки також зазначають, що та медична допомога, яку вони отримували в полоні, майже не впливала на покращення їхнього стану. Часом лікарі просто не здатні були впоратися з такою кількістю травм і надати кваліфіковану допомогу. Здебільшого їхні функції вичерпувалися перев’язками, очищенням ран і стабілізацією кровʼяного тиску. Якщо ж справа доходила до полонених із уламковими пораненнями, ампутаціями, хронічними захворювання, діабетом чи туберкульозом, лікувати їх не було чим. У лікарні такі люди потрапляли лише в тому випадку, якщо перебували в критичному стані.

— Після побиттів у мене, як і у багатьох полонених, були зламані ребра. Однак медики в колонії не надто цим переймалися, тож ребра зрослися самі собою, зрослися неправильно. Тепер у мене деформована грудна клітка, — розповідає колишній військовополонений Олександр.

Бойові медики в ЗСУ: як врятувати ще більше військових

Про тяжкі наслідки для здоров’я, з якими стикаються всі полонені, говорить і лікар Юрік, який у полоні провів сім місяців і на власні очі бачив, як Росія нехтує Женевськими конвенція, не забезпечуючи належного медичного догляду пораненим військовополоненим:

— Якби всіх поранених у полоні лікували так, як належить, то до України вони б поверталися з мінімальними проблемами зі здоров’ям. Та цього немає. Я бачив на власні очі, як молоді хлопці за умови вчасно проведеної операції жили б повноцінним життям, але в полоні вони стають каліками. Після обміну їм доводиться боротися з важкими наслідками. Росія свідомо не забезпечує їх лікуванням, не допускає до них міжнародні організації, хлопці там просто повільно вмирають, — каже військовий лікар.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду “Відродження” в рамках спільної ініціативи “Європейське Відродження України”. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду “Відродження”.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Військовополонені
Євген Дідківський: “Вони на повному серйозі розпитували, де в Україні лабораторії бактеріологічної і хімічної зброї”

Утримання в російському Курську, Таганрозі та Борисоглєбську. Щоденне побиття, примушування співати російський гімн і вчити вірші про Леніна. Це друга частина інтервʼю з Євгеном Дідківським, військовослужбовецем 95 бригади, який потрапив у російський полон.

16 Квітня 2024

Військовополонені
Два роки у пеклі полону: рідні морпіхів — захисників Маріуполя просять витягти військових з полону

У суботу, 13 квітня, на Майдані Незалежності зібралися рідні морпіхів, медиків та усіх тих, хто впродовж 86 днів стояв на захисті Маріуполя. Дружини, матері, діти вийшли на мирну акцію в центрі столиці, щоб нагадати, що ось уже два роки понад 1500 захисників Маріуполя перебувають у полоні.

14 Квітня 2024

Військовополонені
Євген Дідківський: “Нас запевнили, що з військовополоненими поводитимуться відповідно до Женевської конвенції”

На п’ятий день повномасштабного вторгнення Росії Євген Дідківський, доброволець та військовослужбовець 95 бригади, потрапив у полон. У Київській області на його групу росіяни влаштували засідку. Євген намагався відійти разом із побратимом, але їх помітили та взяли в полон.

9 Квітня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Насильницькі зникнення
Рік російського полону. Як родина херсонців, що хотіла зберегти державне майно, опинилася під “арештом”, але вирвалась на свободу

МІПЛ розповідає історію викрадення росіянами Сергія Барчука, 35-річного заступника керівника Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області, та його рідних, які намагалися захистити державну офісну техніку від російських мародерів, а натомість провели понад рік в окупаційних СІЗО, витримали тортури, знущання і все ж дочекалися свого звільнення. 

22 Квітня 2024

Війна і правосуддя
Коригування по Херсону, обстріл Яворівського полігону і воєнні злочини: 39 справ щодо війни, за якими радимо стежити цього тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

22 Квітня 2024

Інші воєнні злочини
В Росії до 12 і 11 років суворого режиму засудили двох українців, яких звинуватили у замаху на окупаційного “мера” Бердянська

Південний окружний військовий суд Росії оголосив вирок щодо Віталія Расторгуєва і Володимира Кривцуна. Чоловіків звинуватили у підготовці акту міжнародного тероризму за нібито намір підірвати авто з головою окупаційної військово-цивільної адміністрації в Бердянську.

18 Квітня 2024

Більше публікацій