Ольга Решетилова: “Мене засмучує нерозуміння журналістською спільнотою суті правосуддя”
Кількість справ щодо воєнних злочинів в Україні є безпрецедентним викликом для національних та міжнародних ЗМІ. Ольга Решетилова, голова Медійної ініціативи за права людини, в інтервʼю Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) розповідає про те, що заважає журналістам якісно висвітлювати такі судові процеси і чому належне інформування про суди щодо воєнних злочинів забезпечує право суспільства на правду. Під час інтерв’ю Решетилова також торкнулася журналістської етики під час роботи в судах і комунікації з потерпілими. МІПЛ підготувала український переклад цього інтерв’ю.
Який рівень розуміння розслідувань воєнних злочинів та процесів правосуддя серед українських журналістів?
— Судова журналістика — це нішева сфера. І загальною проблемою (не лише в Україні) є клікабельність, гонитва за інтересами аудиторії, за дією. Все це сприяє поверхневому висвітленню самого поняття воєнних злочинів та правосуддя загалом. На жаль, ми бачимо це і в судових процесах, і в тому, які питання ставлять журналісти, які матеріали виходять, коли ми ділимося контактами потерпілих чи свідків. Ми часто бачимо непрофесіоналізм, нерозуміння концепції травматизації, бажання вичавити з жертв сльозу.
До речі, ми спостерігаємо це більше в іноземних журналістів, наприклад, щодо дітей, які були депортовані в Російську Федерацію. Для них організували престур в Гаазі і це виглядало, як знущання над дітьми. Один 11-річний хлопчик, чия мати загинула на його очах під час обстрілу Маріуполя і якого депортували до Російської Федерації, мав десять інтерв’ю за два дні. Перше запитання одного з журналістів було: “Розкажи нам, як загинула твоя мама?” На що хлопчик відповів: “Ви впевнені, що хочете почати з цього?”
Йдеться не лише про брак емпатії, а й про некомпетентність та нерозуміння принципів роботи з жертвами війни. Тому жертви, які раніше погоджувалися на інтерв’ю та розголос, зрештою відмовляються від спілкування зі ЗМІ, бо це дуже важко. Найболючіше для них — не стільки згадувати власні історії, скільки відчувати, що їхню травму не розуміють.
Ми також іноді дивуємося, коли журналісти просять у нас лише контакти жертв і свідків, нехтуючи контекстом і експертною оцінкою. Тепер ми часто відмовляємо, якщо журналісти не хочуть включати у свої матеріали професійні коментарі експертів або висвітлювати діяльність правозахисних організацій.
Які прогалини ви бачите і що можна зробити, аби їх заповнити?
— Остання моя особиста травма — це коли я прийшла в Чернігівський районний суд на розгляд справи щодо подій в Ягідному, де майже 400 цивільних осіб близько місяця утримувалися в підвалі. І коли почали допитувати потерпілих, у залі не було жодного представника ЗМІ. Це досить резонансна справа, про яку раніше багато писали. А от що буде далі, чи когось притягнуть до відповідальності, чи відчують потерпілі справедливість — ці питання журналісти ставлять рідко. І мене засмучує нерозуміння журналістською спільнотою суті правосуддя. Бо розповісти про саму історію — це лише верхівка айсберга. А далі відстежувати справу непросто, оскільки потрібно ходити в суди, де засідання часто відкладаються, потрібно розуміти, чому адвокати ставлять саме такі, а не інші питання, чому саме так аргументують прокурори, як має поводитися суддя. Це набагато складніше, ніж просто створити сльозливу історію. Я не хочу знецінювати роботу журналістів, але судова справа — це не кінець історії, це тільки початок. Попереду десятиліття судових процесів. І ми маємо навчитися з цим працювати.
Судове засідання про утримання мешканців села Ягідне в підвалі тамтешньої школи. 3 серпня 2023 рік. Фото: МІПЛ
Що робити, коли увага аудиторії знижується?
— Ми повинні змиритися з тим, що увага до нас поступово зменшуватиметься, особливо з боку міжнародної спільноти. Так відбувається після кожного збройного конфлікту. І як би цинічно це не звучало, питання перемоги також має величезне значення, тому що міжнародна система правосуддя, яка існує сьогодні, — це, зрештою, правосуддя переможців. Від того, наскільки значною буде політична вага України після перемоги, залежатиме і притягнення до відповідальності злочинців.
Оскільки зрозуміло, що з часом інтерес буде все меншим і меншим, уже зараз важливо підтримувати професійні видання та організації, які готові працювати на довгострокову перспективу. Чим більше їх буде, тим більше буде висвітлення. Чим більше людей ми навчимо, поки є ця хвиля інтересу, тим більше людей залишиться в цій сфері і продовжить її висвітлювати. Тому зараз важливо навчати журналістів, заохочувати окремі редакції професійно висвітлювати судові процеси. Цим займається наша організація та кілька інших донорських програм в Україні, але їх занадто мало для того обсягу роботи, який ми маємо.
Для журналістської спільноти дуже важливо розуміти, що саме так і буде написана історія цих подій. Одним із елементів правосуддя перехідного періоду є право на правду. Висвітлення воєнних злочинів є одним із способів забезпечення права суспільства на правду. Журналістика має розуміти свою історичну місію — встановлення істини, яка не може бути встановлена в інший спосіб, ніж у судовому порядку.
Чи існують проблеми з доступом журналістів до судових засідань?
— Існують перешкоди, які прописані на законодавчому рівні, наприклад, злочини, пов’язані з сексуальною свободою. Наразі в Україні триває один такий закритий судовий процес щодо зґвалтування жінки російськими військовослужбовцями в Броварах. Потерпілі мають право на закритий судовий процес. Ми повинні ставитися до цього з розумінням. Я також закликаю журналістів не намагатися чекати біля судів і за будь-яку ціну отримати свідчення жертви. Необхідно поважати право жертви не ділитися своєю історією публічно.
Є й інші ситуації, коли судді використовують своє право обмежувати доступ до суду під час воєнного стану. Кілька разів ми були свідками того, як іноземних журналістів не пускали до суду в Полтавській області, хоча справа стосувалася російських артилеристів і нічого чутливого в ній не було. Це певний ірраціональний страх судової системи, яка боїться журналістів, але він поступово змінюється. Наші колеги з ГО “Вектор прав людини” реалізують проект із формування комунікаційних команд у судах — навчають і пояснюють працівникам судів, чому важлива комунікація з пресою, чому важливо забезпечити максимальний доступ для ЗМІ. Журналісти та монітори повинні знати свої права в суді. Для цього ми готуємо спеціальний посібник з рекомендаціями для журналістів українською та англійською мовами.
Міжнародна конференція «Правосуддя в національних судах у справах про міжнародні злочини», яку організували завдяки Програмі USAID «Справедливість для всіх»
Наскільки добре громадські організації співпрацюють із національною судовою системою та міжнародними інституціями?
— Базова співпраця є, але вона відбувається з різною інтенсивністю. Коли почалось повномасштабне вторгнення, судова система в Україні не була реформована, тому нам потрібно працювати над цим паралельно. Якщо ми говоримо про національну систему правосуддя, то тут багато залежить від людського фактору. Є професійні та мотивовані люди, але є й випадки, коли бракує елементарних знань із міжнародного гуманітарного права. Так, розпочалися масштабні тренінги для правоохоронних органів, але все це відбулося після 24 лютого 2022 року.
Що стосується співпраці з міжнародними інституціями, то ми дуже стурбовані інформацією про витік із бази даних Міжнародного кримінального суду, який стався після хакерської атаки у вересні 2023 року. Ми передали контакти багатьох потерпілих і тепер стурбовані незахищеністю даних в умовах конфлікту, що триває. Зараз ми сумніваємося, чи готові продовжувати ділитися контактами.
Для вирішення цих завдань після повномасштабного вторгнення була створена Коаліція “Україна. Пʼята ранку”, яка об’єднує 34 громадські організації, в тому числі кілька міжнародних. Серед завдань коаліції — документування воєнних злочині в міжнародної системі I-DOC, аналітика, адвокація та інформаційне висвітлення. Ми намагаємося знайти оптимальні рішення, оскільки на сьогодні не існує остаточної моделі правосуддя щодо війни в Україні. Ми перебуваємо в процесі, але сам факт процесу дає надію, що справедливість є і буде здійснена. Це складна і кропітка робота, але у нас є професійні колеги і міжнародна підтримка.
Оригінал матеріалу англійською мовою https://iwpr.net/global-voices/ukraine-justice-reporting-story-just-start
