У разі затримання захист не гарантується: як працюють “адвокати” на окупованих територіях
“Участь у терористичній діяльності” та “шпигунство” – за таким звинуваченнями з 2014 року в Донецьку затримали кілька тисяч мешканців окупованих територій. Насправді ж – за проукраїнську позицію. Більшість “засудили” до значних термінів увʼязнення, тоді як право на захист їм не забезпечили – адвокатів або не допускали, або призначали з когорти обраних. Прізвища кількох таких після звільнення називали десятки колишніх заручників. Про них вони говорили не як про захисників, а як про прокурорів.
Жорстоке затримання, “допит” з катуваннями, “обшук” та пограбування – за таким алгоритмом діяли і діють підконтрольні РФ формування в Донецьку, коли йдеться про звинувачення у шпигунстві чи проукраїнській діяльності цивільних. Зазвичай під час всіх етапів цього алгоритму ані затримані, ані їхні родичі не знають ні імен, ні прізвищ, ні посад тих, хто затримував. Не повідомляють рідним і про місце утримання людини, але завжди радять шукати адвоката.
Насправді ж у Донецьку чи інших окупованих містах України “адвокатів”, яким дозволено надавати “правову допомогу” в цій категорії справ, дуже мало. Тих, кого допускають до участі в політичних процесах, – взагалі одиниці. Всі вони – в минулому українські адвокати, мають відповідні посвідчення, видані до 2014 року, але після окупації пішли на співпрацю з представниками керованих Росією окупаційних адміністрацій, перетворившись на співучасників злочинів у квазідержавних утвореннях. За свідченнями затриманих та їхніх родичів, на окупованих територіях ні про яке дотримання принципів верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності, правил адвокатської етики не йдеться. Право на захист реалізується хіба що на папері.
Так, дружині затриманого Олександра Ю. (ім’я з метою безпеки змінено, чоловіка затримано влітку 2019 року) порадили місцевого адвоката, який був одним із небагатьох, хто співпрацював із так званим “Міністерством державної безпеки “ДНР”. За надання адвокатських послуг родина мусила відразу заплатити тисячу доларів. Проте, за словами жінки, жодних дій щодо правового захисту її чоловіка адвокат не здійснював, правову допомогу не надавав.
“Адвокат мені одразу сказав: “З такими кримінальними статтями, за якими проходить ваш чоловік, не випускають, а тільки відправляють на обмін”, – згадує жінка.
Єдина корисна інформація, яку родичі отримали від “захисника” — місце перебування Олександра. Так їм підтвердили те, що перші місяці чоловік утримувався в Донецьку на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів – тюрмі “Ізоляція”. Родичі переконані, що там він піддавався катуванням. Восени 2019 року Олександра перевели до так званого СІЗО “МДБ” на території виправної колонії № 97, де його утримують донині.
Квазіправова система на окупованих територіях: «суди» за зачиненими дверима та смертні вироки
Нагадаємо, що одним із прав затриманого – є побачення наодинці з адвокатом. Проте “підзахисний” Олександр не те, що не міг зустрітися з адвокатом наодинці, він взагалі жодного разу не мав зустрічі з ним. Натомість цей псевдозахисник спілкувався з його рідними, запропонував їм включити прізвище Олександра в списки на обмін. Така “послуга” – також платна. “Точну суму ви дізнаєтесь лише тоді, коли надасте мені позитивну відповідь”, – так сказав “захисник”.
Однак родина розуміла, що це шантаж. Після того як вони відмовились, адвокат припинив відповідати на телефонні дзвінки та виходити на зв’язок.
Діяльність так званого адвоката – лише один приклад того, як в окупації працює “система правосуддя”. Свідків там не допитують, із матеріалами справи можна ознайомитися лише частково, а людей засуджують протягом одного засідання без розгляду справи.
Керуючий партнер АО “Амбрела”, експерт МІПЛ Андрій Яковлєв, говорить, що поводження з Олександром та іншими цивільними, затриманими на окупованих територіях за проукраїнську діяльність, порушує закони та звичаї війни, зокрема Конвенцію про захист цивільного населення під час війни. Цей міжнародний документ забороняє засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного незалежним і неупередженим судом, створеним належним чином, який надає загальновизнані судові гарантії.
Андрій Яковлєв, фото МІПЛ
Відповідно до мінімальних гарантій обвинувачений повинен мати право надати докази, необхідні для свого захисту, зокрема викликати до суду свідків, на допомогу кваліфікованого правозахисника за власним вибором, який повинен мати змогу вільно відвідувати обвинуваченого та повинен бути забезпечений усіма необхідними засобами для підготовки захисту.
Серед інших грубих порушень законів та звичаїв війни є тортури або нелюдяне поводження, що умисно спричиняють великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров’ю, нелегальне ув’язнення, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом законів та звичаїв війни, прав на справедливий і офіційний судовий процес.
Наведені обставини свідчать, що Олександра затримали і ув’язнили незаконно, з 2019 року йому не забезпечено право на справедливий суд, що становить грубе порушення законів та звичаїв війни, які в міжнародній практиці кваліфікується як воєнний злочин (ст. 8 (2) (а) (іі) (vi) Римського статуту).
Важливо додати, що оскільки Росія здійснює повний воєнний контроль над окупованою частиною Донецької області та зокрема містом Донецьк, то передбачений Римським статутом воєнний злочин вчинено саме Російською Федерацією
***
Проєкт «Квазіправова система на окупованому Донбасі: боротьба з безкарністю правовими та адвокатськими інструментами» (“The quasi legal system in the occupied Donbas: combating impunity by legal and advocacy tools”) реалізується Медійною ініціативою за права людини за фінансової підтримки Посольства Королівства Нідерландів У Києві.
