У рф обіцяють перетворити українських військовополонених на донорів крові. А це воєнний злочин
У держдумі російської федерації заявили, що хочуть використовувати українських військовополонених, які утримуються на території росії, як донорів крові для поранених російських військових.
Про це у своєму зверненні розповів російський депутат Сергій Леонов. «Ми не можемо не запропонувати українським військовополоненим в обов’язковому порядку, якщо їм, звісно, дозволяє здоров’я, стати донорами крові для наших збройних сил, для госпіталів та лікарень, де лікуються наші військовослужбовці та мирні мешканці, які постраждали у зв’язку з обстрілами українською армії», – сказав він.
У мережі також з’явилася інформація про те, що окупаційна влада на тимчасово окупованих територіях Луганської та Донецької областей, примушують студентів місцевих вишів ставати донорами для поранених військових рф.
Практика примусового забору крові у полонених була застосована нацистами за часів Другої світової війни. У своїх концентраційних таборах, таких як Бухенвальд, вони, крім експериментів над ув’язненими, примусово брали кров для своїх поранених солдат не лише у військовополонених, але й у цивільних і навіть дітей.
За законами і звичаями війни, прописаними у Додаткових протоколах Женевських конвенцій, будь-які медичні дії щодо військовополонених, якщо вони не обумовлені станом здоров’я особи, є незаконними і вважаються воєнним злочином.
«По-перше, здавання крові для переливання, як військовополоненими, так і іншими особами, що перебувають під владою супротивної сторони, може здійснюватися лише за їх добровільною згодою. У Женевській конвенції чітко зазначено, які медичні послуги повинні надаватися військовополоненим, і там ніде не передбачено донорство», – говорить адвокат Дмитро Поповський.
По-друге, відповідно до п. 4, ст.11 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, будь-яка навмисна дія чи навмисна бездіяльність, що серйозно загрожують фізичному чи психічному стану або недоторканності будь-якої особи, яка перебуває під владою супротивної сторони, до котрої вона не належить, та які або порушують будь-яку із заборон, що містяться в пунктах 1 і 2, або не виконують вимог пункту 3, є серйозним порушенням цього Протоколу.
При цьому юрист зазначає: у Женевських конвенціях, хоча не згадується донорство крові, але міститься пряма заборона взяття донорських органів. «Тому можна вважати, що і примусове донорство крові може вважатися серйозним порушенням», – додає Дмитро Поповський.
На території України насильницьке донорство заборонено. Про це йдеться у статті 144 Кримінального Кодексу України. Дія вказаної статті кримінального законодавства окупаційною державою не скасована та не призупинена. Власне, окупаційна держава і не може скасувати дію Кримінального кодексу чи призупинити його на територіях тимчасово непідконтрольних уряду України, оскільки, стаття про примусове донорство не становить загрозу безпеці окупаційної держави та не є перешкодою для виконання Конвенції про захист цивільного населення під час війни. Отже, насильницьке донорство є не лише порушенням норм міжнародного гуманітарного права, а й в Україні залишається кримінальним злочином.
_____________________________
Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини.
