Send Lette
Насильницькі зникнення

Звільніть наших рідних! У Києві вимагають повернути цивільних з полону

У столиці рідні цивільних заручників, колишні бранці РФ, представники правозахисних організацій та Омбудсмена провели акцію на підтримку незаконно утримуваних Росією громадян України. Її організувала ГО “Цивільні в полоні”, яка об’єднує рідних близько 280 цивільних заручників. Загалом, за даними Координаційного штабу, Росія утримує щонайменше вісім тисяч українців, з яких понад 1600 — цивільні. Більш ніж половина з них підтверджена РФ через Міжнародний комітет Червоного Хреста, інформацію про решту Україна отримувала в інший спосіб, зокрема від звільнених із полону. Представники офіційних органів і правозахисники припускають, що кількість бранців значно більша, адже Росія не надає доступу до утримуваних нею українських громадян. МІПЛ поспілкувалася з рідними цивільних заручників.

Учасники акції закликали міжнародну спільноту і українську владу домогтися звільнення їхніх рідних. Підтримати цивільних заручників приїхали люди з різних регіонів країни, зокрема представники ГО “Кримська платформа”, які зазначили, що у російських і окупаційних тюрмах у полоні перебувають 217 політв’язнів-кримців, з яких 134 — кримські татари. 

Своїми історіями поділилися деякі з присутніх. Петро Вигівський, представник громадського об’єднання родичів політв’язнів Кремля, зазначив, що його син Валентин Вигівський вже 9 років і 7 місяців перебуває в полоні: “Мого сина полонили у 2014-му, звинуватили у шпигунстві і до цього часу тримають у російській тюрмі”. 

Валентин Вигівський — мешканець Києва, підприємець, займався ремонтом автомобілів, захоплювався авіацією. 17 вересня 2014 року поїхав до Криму на авіаційну виставку. Наступного дня його викрали, а в грудні 2015-го Московський обласний суд оголосив вирок чоловікові — 11 років колонії суворого режиму за начебто шпигунство. Наразі Валентин перебуває у російській виправній колонії № 11 у селі Утробіно Кіровської області у приміщенні камерного типу з суворими умовами утримання.

Підтримайте в’язнів Кримля, який Росія утримує в ізоляції

Петро Вигівський закликає українців, чиї рідні потрапили в полон, не мовчати: “Заявляйте про себе, говоріть про своїх родичів, тому що, по-перше, це запорука їхньої безпеки, принаймні є надія на те, що з ними поводитимуться не так, як з рештою, про кого ніхто не знає. По-друге, про них знатимуть органи влади, громадські організації, знатимуть, де їх шукати, як їм надавати допомогу”. 

У російському полоні з 2021 року перебуває мешканець Кадіївки (колишній Стаханов) Олександр Борисов. На акції була його родичка Наталія Барчишак. Журналістам МІПЛ вона розповіла, що Олександр займався автоперевезеннями, допомагав переселенцям з перевезеннями. 6 січня 2021 року у Святвечір його посеред вулиці затримали представники так званого “МГБ ЛНР”. Наталія говорить, що чоловіка довгий час утримували у приміщенні колишнього СБУ в Луганську і піддавали тортурам. Певний час до викраденого не допускали навіть адвоката, посилаючись на те, що до Олександра застосовані “превентивні заходи”. 21 лютого 2022 року Борисова “засудив” так званий “верховний суд ЛНР” за “держзраду”. Йому призначили покарання 14 років позбавлення волі. Лише після численних скарг до різноманітних квазіправових окупаційних органів рідним дали можливість побачитися з чоловіком у 2022 році. “Зі слів рідних, він дуже сильно втратив вагу, блідий, руки всі порізані — намагався вкоротити собі віку через знущання. Його катували електричним струмом, застосовували інше фізичне насилля”, — говорить Наталія. 

Наталія Барчишак із портретом полоненого Олександра Борисова

Останнє відоме місце перебування Олександра Борисова — Луганське СІЗО. “Камери дуже маленькі, а полонених дуже багато. Води немає. Взимку дуже холодно. Виводять на прогулянки їх дуже рідко і на дуже малий час. Свіжого повітря немає. Влітку в камерах дуже спекотно, заборонені будь-які вентилятори тощо. Періодично можуть відчинятися двері в камери, заходять люди в масках із дубинками і починають їх лупцювати. Це називається “маски-шоу”, — зазначає Наталія. З її слів, із квітня 2023 року Олександру та іншим цивільним заручникам заборонено листування і побачення. За весь час перебування в полоні представники Міжнародного комітету Червоного Хреста  жодного разу не відвідали Олександра Борисова.

Найчисельнішою групою на акції були рідні цивільних заручників із Київщини. “Наші найрідніші” — так назвали своє об’єднання родини тих цивільних, яких російські війська захопили в Димерській громаді. 

Плакат із фото цивільних заручників із Київської області

Серед представниць цього об’єднання — Левицька Тетяна. Її чоловіка, Романа Левицького, мешканця села Тарасівщина, разом із братом Дмитром і другом Сергієм Шпаком військові РФ захопили в селі Миколаївка. 

Роман Левицький

Після повномасштабного вторгнення і окупації Тарасівщини чоловіки не евакуювалися з родинами, а залишилися вдома, займалися волонтерством — розвозили по сусідніх селах гуманітарну допомогу. 18 березня 2022 року їх захопили на одному з блокпостів, вивезли на територію заводу “Вікналенд”, а згодом у Росію.  Наприкінці квітня 2022 року Дмитра Левицького звільнили з СІЗО Брянської області, його брат Роман залишався там. Зараз місце перебування Романа Левицького достеменно невідоме.

Зниклі на Київщині: допомагали евакуювати людей з окупації та опинились у СІЗО в Росії

Майже два роки не було визначено державного органу в нашій країні, який би займався поверненням цивільних з полону. Нарешті нас почули і закріпили цю функцію за Координаційним штабом”, — говорить Тетяна Левицька. Вона зазначає, що влада частіше почала згадувати про проблему цивільних заручників, але самих розмов, зустрічей і перемовин замало, потрібні більш конкретні дії.

Тетяна Левицька

“Наші рідні — це люди, які не тримали зброї в руках, не були одягнені у військову форму, вони допомагали своїм близьким, знайомим, землякам — возили воду, допомагали з їжею, медикаментами тощо. Вони не вчиняли злочинів. Жодного з них не мали права брати в заручники та вивозити з країни! У нас безліч запитань і всі вони без відповідей: де наші рідні, що з ними, як вони почуваються, коли вони повернуться додому, чи збирається українська влада їх повертати, чи здатен цивілізований світ вплинути на агресора, зупинити свавілля, засудити? Коли ми почуємо конкретні відповіді, побачимо дії? Хто нарешті відповість на всі запитання? Коли РФ відповість за злочини, вчинені проти людства? Ми вимагаємо повернення цивільних заручників! Кожен день, проведений у полоні, наближає їх до загибелі. Наші рідні потребують допомоги і термінового порятунку! Поверніть наших близьких! Вільні, безневинні люди мають бути на свободі!” — зазначила у своєму зверненні Тетяна Левицька.

Олега Пронька, мешканця Херсона, російські окупаційні війська захопили 29 червня 2022 року. На акції були присутні його батьки. “Я — херсонська жінка, син якої перебуває два роки у катівнях Російської Федерації. Нелюди забрали цвіт мого рідного Херсону, знищують Херсон, — розповідає 72-річна Любов Пронько. Вона зазначила, що її сину Олегу і його другу Андрію Серьоженку російська влада інкримінує тероризм. — Їх забрали, катували у підвалі херсонських катівень, вивезли до Криму. Тиждень тому прийшов хлопець, якого звідти випустили, розповів, що в тих камерах сидять майже одні херсонці. Сказав, що 2 січня нашого сина і Серьоженка в лютому вивезли з катівні. Ми не знаємо, де наші хлопці. Тому мусимо кричати до світу: допоможіть нам, допоможіть урятувати наших дітей. Допоможіть, щоб мій чоловік, якому 80 років, дочекався свого рідного сина”.  

Любов Пронько з портретами Олега Пронька і Андрія Серьоженка

Чекає на свого сина і родина Сіренків із міста Балаклія Харківської області. Артур Сіренко зник 2 квітня 2022 року разом зі своїм другом Василем Малетою. 

Артур Сіренко

 

Василь Малета

Наталія Сіренко, мати Артура, розповіла журналістам МІПЛ, що її син працював у похоронному бюро. Від початку повномасштабного вторгнення в Україну почав займатися волонтерством, отримавши відповідне свідоцтво, привозив людям продукти і ліки. “Другого квітня 2022 року вранці син повіз ліки одній людині. Близько девʼятої години мій чоловік вийшов у центр міста і побачив, як дорогою жене автомобіль сина. За кермом була інша людина — у російській військовій формі. Вже о 10 годині чоловік побачив цей автомобіль порожнім у центрі міста”, — розповідає Наталія Сіренко. Балаклію звільнили від окупації 6 вересня 2022 року, але досі родина не має точної відповіді, що сталося з Артуром. Намагаючись розшукати сина, батьки спілкувалися з різними людьми. “Нам говорили, що начебто зупинили цей автомобіль, почали перевіряти телефон, ударили сина прикладом, він зігнувся, кинули позаду в його бус і на його же бусі вивезли. Інші люди говорили, що зупинили їх на мосту через річку по дорозі на лікарню, змусили стрибати в річку”, — додає пані Наталія. В окупаційній комендатурі батькам повідомили, що Артура вивезли в Росію начебто за те, що він був коректувальником і здавав позиції російських військ. Але жодного підтвердження про це немає. “Синочок, тримайся. Два роки щоденно і щонічно я подумки передаю тобі свої сили. Сподіваюся, що ти їх  отримаєш. Ми чекаємо на тебе”, — звертається до сина Наталія Сіренко.

Наталія Сіренко із прапором “Цивільні в полоні” (праворуч)

Про іншого цивільного заручника з Харківщини журналістам МІПЛ розповіла Дар’я Шепець. Її брата Вадима Замкового російські військові схопили 30 березня 2022 року в селі Циркуни. 

Вадим Замковий

Родом 37-річний Вадим із Дніпропетровської області, після одруження разом із дружиною і двома дітьми жив на  Харківщині в селі Циркуни. Село потрапило під окупацію з початку повномасштабного вторгнення РФ. “У них тоді не було світла, заряджали телефони від автомобільних акумуляторів, потім від генератора, який був у когось на вулиці. Вадим виходив із нами на зв’язок раз, іноді два рази на день. Іноді СМС міг надіслати: “Все добре”. У нього завжди було “все добре”. Мама його попереджала, щоб нікуди не ходив, що трапляються випадки, коли хлопців забирають. А він відповідав: “Та ну, мам, що ти починаєш, все гаразд”. І от, мамине серце все ж відчуло, що може щось статися”, — ділиться сестра Вадима Дар’я.

Дівчина згадує, як зателефонувала дружина брата і повідомила, що Вадима викрали. Того дня о пʼятій годині вечора Вадим пішов до свого родича ремонтувати дах на будинку, який постраждав від обстрілу. Ремонтувало будинок п’ятеро чоловіків. У цей момент у двір через паркан перелезли російські військові з балаклавами на голові, стріляли в небо, в землю, скомандували всім лягти на землю. “Хлопців почали допитувати, що вони тут роблять, сказали таку фразу: “Він тут не один, беремо всіх”. І всіх їх вивезли начебто на фільтрацію на сім днів, але так нікого й не повернули”, — розповідає Дар’я. Вона подала запити у всі можливі інстанції, в тому числі в РФ і на окупованій території. В жовтні 2022 року отримала відповідь, що Вадим Замковий перебуває на території так званої “ДНР”. Згодом стало відомо, що його утримують у виправній колонії № 4 міста Алексєєвка Бєлгородської області. Полон підтверджений через Міжнародний комітет Червоного Хреста. “Мій брат працював зварювальником, він звичайна людина, робочий. Він ніколи не служив в армії — його не взяли за станом здоров’я. Разом із дружиною виховував двох дітей, нікому нічого поганого не міг зробити. Коли його дружина шукала і ходила до російських військових, ті казали: “Складіть і принесіть списки, кого ми забрали”. А потім, коли їм принесли списки, вони казали: “У нас його немає, ми його відпустили. Йдіть, щоб ми вас не бачили”, — розповідає Дарʼя. 

Участь в акції взяли і колишні заручники, зокрема Людмила Гусейнова, жителька окупованого міста Новоазовськ Донецької області, яку затримали у 2019 році через проукраїнську позицію. Вона пережила катування в “Ізоляції”, після чого її утримували в Донецькому СІЗО. У жовтні 2022 року її звільнили за обміном, а зараз пані Людмила займається правозахисною діяльністю. 

Людмила Гусейнова на акції в підтримку цивільних заручників

“Я зараз почула, як ви кажете, що кожен день, поки наші полонені проводять там за ґратами, наближає їх до смерті. Ні! Я не хочу, щоб ви так говорили і думали, бо кожен день, який вони там проводять, наближає їх до звільнення. Саме так ми себе налаштовували в тому полоні, саме так ми думали, інакше не вижити. Я хочу, щоб наша віра, наша сила передавалися нашим полоненим, друзям, близьким, рідним. Ця підтримка дуже важлива. Вона дає там можливість дихати без повітря, дає можливість виживати. Ви маєте бути сильними. Я не знаю, що ми можемо зробити, щоб прямо зараз, післязавтра всі були звільнені, але кожен наш крок, кожне наше слово наближає це звільнення, ви маєте в це вірити”, — виступила з промовою Людмила Гусейнова. 

Людмила Гусейнова: “Не знаю, де я взяла силу, але зрозуміла: буду плакати, покажу слабкість — вони мене знищать”

На акції ухвалили спільне звернення родин до української  влади і міжнародних організацій: “Ми звертаємося до пана президента, шановних представників влади, високопосадовців, політиків, громадських діячів, депутатів, бо ви в змозі вплинути на ситуацію, ви в змозі відстоювати волю наших рідних перед міжнародною спільнотою та перед агресором. Звертаємося до Міжнародного комітету Червоного Хреста, Організації Об’єднаних Націй не заплющувати очі на тортури з боку агресора, на смерті в російському полоні. Ви не маєте права просто спостерігати осторонь!”

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Насильницькі зникнення
Чонгар, Крим, колаборанти, суд і підкуп: як із російської вʼязниці врятували родину херсонців

Рік родина Барчуків із Херсону провела у російському полоні. Першим окупанти затримали Сергія Барчука, 35-річного заступника керівника Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області. Після початку повномасштабного вторгнення Росії він, виконуючи рекомендації згори, почав ховати державне майно, але згодом росіяни влаштували на нього засідку. Після того, як чоловік зник, його родина, взялася ховати те, що Сергій вже встиг винести. Але вони також опинилися за гратами.

29 Квітня 2024

Насильницькі зникнення
Рік російського полону. Як родина херсонців, що хотіла зберегти державне майно, опинилася під “арештом”, але вирвалась на свободу

МІПЛ розповідає історію викрадення росіянами Сергія Барчука, 35-річного заступника керівника Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області, та його рідних, які намагалися захистити державну офісну техніку від російських мародерів, а натомість провели понад рік в окупаційних СІЗО, витримали тортури, знущання і все ж дочекалися свого звільнення. 

22 Квітня 2024

Насильницькі зникнення
Історія двох викрадень. Як росіяни створили “екстреміста” з каховського тренера з пейнтболу

Влітку 2023 року окупанти увʼязнили Павла Зозулюка, 43-річного активіста з Херсонської області. З тих пір його сімʼя намагається визволити чоловіка. МІПЛ поговорила з сестрою та племінником Павла, аби розказати його історію.

6 Березня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
СБУ, чат-боти і TikTok: 53 справи щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

17 Травня 2024

Війна і правосуддя
Дві справи про захоплення цивільних на Чернігівщині: аналіз роботи адвокатів

Під окупацією Росії села Іванівка та Слобода Чернігівської області були з 5 по 30 березня 2022 року. Там в один день сталося два випадки, справи про які наразі слухає Чернігівський районний суд. Слідство встановило, що в Слободі російські військові Петро Базаров та Євгеній Басов затримали цивільного Віталія Карпенка, схопили його на вулиці, забрали телефон і в магазині били і погрожували вбити. А в Іванівці двоє інших росіян, Микола Будаєв і Файзибек Нематов, напали на подружжя Яцюків — Наталію та Олександра. Військові обшукали їхнє обійстя, погрожували вбивством, тримали жінку в підвалі. Цих чотирьох військових обвинувачують у порушенні законів і звичаїв війни. Справу Будаєва та Нематова суд слухає з травня, а Басова та Базарова — з листопада 2023 року. Обидві — заочно.

16 Травня 2024

Війна і правосуддя
Закликаємо Верховну Раду не приймати законопроєкт № 7033-д, який обмежує доступ до судових рішень

2 травня 2024 року Комітет з питань правової політики Верховної Ради України повторно розглянув та рекомендував проєкт закону № 7033-д до голосування у парламенті. Цей законопроєкт обмежує доступ до інформації та рішень судового реєстру, які становлять значний суспільний інтерес і є важливими для реалізації функцій громадського контролю за діяльністю органів правопорядку.

16 Травня 2024

Більше публікацій